Вікіпедія

Владислав Садловський

польський архітектор
(Перенаправлено з Садловський Владислав)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Садловський.

Влади́слав Алекса́ндер Садловський (пол. Władysław Aleksander Sadłowski; 25 червня 1869, Львів — 21 травня 1940, там само) — львівський архітектор, дизайнер, педагог. Автор ряду львівських споруд у стилі сецесії.

Владислав Александер Садловський
Владислав Садловський, 1896 рік
Народження 25 червня 1869(1869-06-25)
Смерть 21 травня 1940(1940-05-21) (70 років)
там само
Поховання Личаківський цвинтар
Країна
(підданство)		  Польська Республіка
Навчання Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність архітектор
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль сецесія
Найважливіші споруди Залізничний вокзал у Львові, Промислова школа у Львові.
Нереалізовані проєкти Новий палац мистецтв у Львові
Нагороди
Командорський хрест ордена Відродження Польщі
CMNS: Владислав Садловський у Вікісховищі
Дебаркадер львівського залізничного вокзалу
Промислова школа на вулиці Снопківській у Львові
Дім на вулиці Руставелі у Львові
Вілла Зигмунта Розвадовського

Біографія ред.

Народився в родині архітектора Віктора Садловського й Марії з Равських, що походила з родини львівських архітекторів. Закінчив реальну школу у Львові. Протягом 1888—1892 років навчався у Львівській, а у 1892—1894 роках — у Віденській політехніці, де пізніше, протягом 1894—1896 років був асистентом на кафедрі ручного та орнаментального рисунку в Отто Грубера. Вивчав архітектуру Відня та Нижньої Австрії. 1897 року у Львові отримав диплом інженера. Від 1 січня 1900 року — член Політехнічного товариства у Львові.[1] У 1901—1904 роках його обирали до правління товариства, зокрема у 1903—1904 роках був заступником секретаря.[2] У 1910 році кілька проєктів Садловського експонували на архітектурній виставці у Львові.[3] Викладач рисунку в Державній промисловій школі у Львові протягом 1899—1911 років. Від 1911 року викладав у Львівській політехніці, де був професором до 1934 року (від 1919 — звичайним). Очолював кафедру ручного й орнаментального рисунку. У 1916—1918 роках був деканом архітектурного факультету.

Автор ряду сецесійних споруд у Львові та за його межами, проєктував також інтер'єри предмети повсякденного вжитку. В архітектурі застосовував ідеї Отто Вагнера. Входив до складу журі конкурсів проєктів будинку Політехнічного товариства у Львові (1905)[4], проєктів нового костелу святої Анни у Львові (1912).[5] Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 2.[6]

Роботи
  • Новий залізничний вокзал у Львові, споруджений у 1899—1904 роках. Застосовано новітні залізобетонні конструкції системи Франсуа Еннебіка, виконаних фірмою Альфреда Захаревича і Юзефа Сосновського, за участі інженера Міхала Фінкельштейна. Перон перекрито двопрогоновим стальним дебаркадером, спроєктованим Садловським у співавторстві з інженером Едмундом Зеленевським (1902—1904). До проєктування інтер'єрів окрім Садловського долучилися відомі архітектори та живописці, такі як Альфред Захаревич (пасажирські зали першого і другого класів), Тадеуш Обмінський (зал третього класу), Йозеф Балла (розписи в люнетах головного залу). Фасад оздоблений скульптурами Антона Попеля та Петра Війтовича.[8] Проєкт вокзалу експонували 1910 року на виставці польських архітекторів у Львові.[3]
  • Дім Галицького музичного товариства у Львові. Первісний проєкт у необароковому стилі розроблено 1905 року Владиславом Галицьким. Планувалось розміщення консерваторії і концертного залу, а частина будинку мала використовуватись як дохідний дім. Будівництво розпочато, однак наступного року його продовжено за проєктом, переробленим у сецесійному стилі Владиславом Садловським. Рельєфи на фасадах із зображеннями музичних інструментів, а також дві металеві скульптури лебедів на аттиках виконані Петром Гарасимовичем. Інтер'єр двоярусного концертного залу прикрашали погруддя композиторів скульпторки Люни Дрекслер. Проєкт будинку товариства експонувався 1910 року на виставці польських архітекторів у Львові.[3] Нині це дім Львівської обласної філармонії на вулиці Чайковського, 7.[10]
  • Прибутовий дім банкіра Міхала Стоффа на нинішній вулиці Руставелі, 8-8а у Львові. Зведений будівельною фірмою Едмунда Жиховича (1906—1907).[11]
  • Нова будівля львівської Промислової школи у стилі пізньої сецесії, на вулиці Снопківській, 47. Монументальна триповерхова 21-осьова будівля прямокутна в плані. Фасад пожвавлено чотирма ризалітами — двома в центрі та двома по краях будівлі. Декоративне оздоблення виконано із застосуванням доволі стриманої ліпнини і кольорових (зелених та брунатних) керамічних плиток. Центральний вхід увінчано двома алегоричними півфігурами «Мистецтво» та «Художній промисел» авторства Петра Війтовича. Проєкт розроблено 1906 року при співпраці Адольфа Віктора Вайсса. Будівництво завершено 1909, а урочисте відкриття відбулось 1910 року. У 1920-х роках за проєктом Садловського добудовано тильне крило.[14]
  • Нереалізований проєкт нового палацу мистецтв у необароково-сецесійному стилі на площі Галицькій у Львові (1908).[15] Експонувався на виставці польських архітекторів у Львові.[3]
  • Нереалізований конкурсний проєкт нового будинку Львівського університету на нинішній вулиці Грушевського (1913). Проєкт не здобув призових місць, але був придбаний журі.[16] Робота увійшла до виданої того ж року збірки проєктів конкурсу.[17]
Реставрація та перебудова
  • Реконструкція інтер'єру костелу монастиря сакраменток на вулиці Тершаковців, 9 у Львові (1902—1906). Серед іншого було виготовлено новий необароковий алебастровий вівтар (спільно з Фердинандом Маєрським) із чотирма статуями ангелів авторства Петра Війтовича (1903, не збереглись).[20] Існує і дещо відмінна думка щодо авторства реконструкції. Львівський історик Юрій Смірнов дійшов висновку, що автором проєкту був архітектор і підприємець Едмунд Жихович. Садловський же спроєктував лише головний вівтар.[21]

Примітки ред.

  1. ↑ Sprawy towarzystwa // Czasopismo Techniczne. — 1900. — № 7; Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 94.
  2. ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów : Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 74; Towarzystwo Politechniczne… — S. 80.
  3. ↑ а б в г Sprawozdanie Komitetu Wystawy Architektów polskich // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 24. — S. 387.
  4. ↑ W. Ż. Konkurs na budowę domu Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie // Przegląd Techniczny. — 1906. — № 3. — S. 27.
  5. ↑ Wyciąg z protokołu sądu konkursowego // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 18. — S. 237.
  6. ↑ Гавришкевич І., Нагай М. Личаківський некрополь. Малий маршрутний довідник музею «Личаківський цвинтар». — Львів, 2003. — С. 46. — ISBN 966-8041-21-6.
  7. ↑ Rąkowski G. Polska egzotyczna II. — Białystok : Oficyna wydwnicza «Rewasz», 1996. — S. 305—306. — ISBN 83-839188-56-2.
  8. ↑ Nowy dworzec kolei państwowej we Lwowie // Architekt. — 1905. — № 7. — S. 101—110; Архітектура Львова… — С. 455—457.
  9. ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 481. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  10. ↑ Львівська філармонія: до і після століття. — Львів, 2006. — С. 18.; Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 166. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.); Архітектура Львова… — С. 444.
  11. ↑ Архітектура Львова… — С. 478—479.
  12. ↑ Архітектура Львова… — С. 478.
  13. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 167.
  14. ↑ Бірюльов Ю. Будинки промислової школи // Галицька брама. — 1996. — № 20. — С. 7; Архітектура Львова… — С. 431—432.
  15. ↑ Архітектура Львова… — С. 442, 500.
  16. ↑ Z konkursu na gmach Uniwersytetu we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 21. — S. 243, 249.
  17. ↑ Projekty konkursowe nowego gmachu Uniwersytetu we Lwowie // Architekt. — 1913. — № 11. — S. 162.
  18. ↑ Biernat M., Kurzej M., Ostrowski J. Kościół p. w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego (2). — Kraków: Antykwa, 2012. — Т. 20. — S. 233. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-63463-02-1.
  19. ↑ Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 67. — ISBN 966-7022-44-7.
  20. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 126, 182; Архітектура Львова… — С. 451.
  21. ↑ Smirnow J. Kościół panien sakramentek pw. Zaślubin Najświętszej Panny Marii i św. Józefa (część II) // Kurier Galicyjski. — 28 listopada — 18 grudnia 2014. — № 22 (218). — S. 24.
  22. ↑ Смірнов Ю. Катедра римо-католицька // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 148. — ISBN 978-966-7007-99-7.; Архітектура Львова… — С. 451.
  23. ↑ Архітектура Львова… — С. 463.

Джерела ред.

  • Brzozowski S. Sadłowski Władysław Aleksander // Polski Słownik Biograficzny. — 1992. — T. 30. — S. 286—287. (пол.)
  • Brzozowski S. Sadłowski Władysław // Österreichisches Biographisches Lexikon. — T. 9. — S. 374. (пол.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Владислав_Садловський&oldid=38116247