Ружин (селище)

селище Ружин
Герб Ружина	Прапор Ружина
	Костел, відновлений коштом спонсорів і общини в сер. 2000-х рр., листопад 2008 рокуКостел, відновлений коштом спонсорів і общини в сер. 2000-х рр., листопад 2008 року
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Бердичівський район
Тер. громада	Ружинська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18020130010019204
Основні дані
Статус	із 2024 року
Площа	6 км²
Населення	▼4325 (01.01.2021)
Густота	751 осіб/км²;
Назва мешканців	ру́жинець; ру́жинка; ру́жинці
Поштовий індекс	13600
Телефонний код	+380 4138
Географічні координати	49°43′24″ пн. ш. 29°13′17″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	214 м
Водойма	р. Роставиця ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Зарудинці
До станції:	10 км
	До обл. центру:
- залізницею:	108 км
- автошляхами:	111 км
Селищна влада
Адреса	13600, смт Ружин, вул. О. Бурди, 44
Карта
	Ружин
	Ружин
	Ружин у Вікісховищі

Ру́жин (пол. Różyn, їд. רוזשין (Ріжн)) — селище на Придніпровській височині, над річкою Роставицею (притока Росі), центр Ружинської селищної громади Бердичівського району Житомирської області. За 40 км від Бердичева. Колишні назви: Скоргородок, Щербів, Ружин (з 1591 року).

Географія

Селищем пролягають автошляхи: Т 0606 Р32.

Населення

Чисельність

За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 4 251 особу, з них українців — 2 729, росіян — 162, німців — 9, євреїв — 1 108, поляків — 170, інших — 73^[2].

750 меш. (1796)
2 663 меш. (1863)
5 016 меш. (1897)
5 425 меш. (1900)
3 900 меш. (1970)
5 067 меш. (2001)
4 770 меш. (2009)

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[3]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	4962	97.93%
російська	88	1.74%
вірменська	5	0.10%
білоруська	3	0.06%
польська	3	0.06%
румунська	1	0.02%
інші/не вказали	5	0.09%
Усього	5067	100%

Історія

Першою назвою містечка 1071 року саме в літописах згадується як Скоргородок, який був потім зруйнований монголо-татарською ордою. На його місці виникає Щербів.

У 1399 році місто було дощенту спалено ханом Тимуром-Кутлуком, в 1416 році ці землі розтоптує емір Золотої Орди Едигей, а в 1482 — кримський хан Менглі-Гірей.

У 1569 році землі сучасного Ружина були приєднані до Польського королівства. За військові справи польський король Стефан Баторій дарує князю Михайлу Остафійовичу Ружинському (див. Ружинські) містечко Щербів над Роставицею, перейменувавши його в 1591 році на Новий Ружин. По смерті князя 1592 року, маєтки відійшли до його брата — Кирика Ружинського.

У 1796 році після анексії Правобережної України Російською імперією, Ружин, де мешкало 750 осіб, відносився до Київської губернії.

У 1838 році Ружин вже мав велику єврейську громаду. Ружинський цадик був звинувачений владою в тому, що віддав розпорядження про страту двох людей. Коли стало відомо про вбивства, сотні євреїв були арештовані і піддані тортурам. 80 осіб постали перед судом; процес тривав півтора року. Шість голів громади були засуджені до довічної каторги, решта — до заслання у Сибір, всі засуджені зазнали биття, від якого близько 30 чоловік померло. Цадик перебував під арештом майже два роки проте був звільнений.

У 1863 році загальна чисельність населення ставила 2663 людей, більшість з яких були євреї. Відомо, що в 1880 році винзавод в місті був орендований сім'єю Шапіро, яка у 1896 році також орендувала паровий млин.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку Ружинської волості Сквирського повіту Київської губернії мешкало 800 осіб, налічувалось 79 дворових господарств, існували православна церква, костел, синагога, католицька каплиця, 2 єврейські молитовні будинки, школа, поштова станція, 5 постоялих дворів, 8 постоялих будинків, 2 водяних млини та шкіряний завод^[4].

Ружин був відомий високою якістю коней, що продавалися на Бердичівскому ярмарку.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4329 осіб (2065 чоловічої статі та 2264 — жіночої), з яких 1226 — православної віри, 2917 — юдейської^[5].

У 1900 році в Ружині було 284 двора, де мешкало 5425 особи.

Наступними були дуже важкі і жорстокі роки комунізму, під час якого було розкуркулено більшість сімей. Та особливо трагічними потрібно відзначити голодомор 1932-1933, який забрав життя мільйонів людей. Внаслідок Голодомору 1932—1933 за даними різних джерел, у районі загинуло 4386 чол. та 10 родин, імена яких на сьогодні встановлено^[6].

Ружин був окупований нацистами 17 липня 1941 року. 10 вересня 1941 року нацистами біля Ружина розстріляно 750 євреїв — район старого аеродрому^[7].

Повернутий комуністами в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, яка розпочалася 24 грудня 1943 року. Під час визволення Ружина в жорстоких боях загинули 504 воїни різних національностей. З 1937 року і до нашого часу Ружин належить до Житомирської області.

27 лютого 1962 року Ружин було віднесено до категорії селищ міського типу^[8].

26 січня 2024 року, відповідно до Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» від 28 липня 2023 року, віднесене до категорії селищ^[9].

Економіка

В смт Ружин виходить щотижнева газета безкоштовних оголошень «Ружин на долонях», яка розповсюджується в смт Ружин та Ружинському районі.

Неподалік від селища розташований лісовий заказник «Перепища».

Персоналії

Ружин був одним з володінь старовинного русько-литовського князівського роду Ружинських, з яких вийшла низка провідників та батьків-засновників Війська Запорізького Низового.
Князь Богдан Ружинський (пол. Bohdan Różyński) ( — ?, Ружин — 1576, Аслам-Кермен) — низовий запорозький гетьман (1575–1576). Популярний серед козаків гетьман, часи його гетьманства називають «золотими часами» козацтва.
Прилуцький Петро Михайлович (нар.1910— †1987) — повний кавалер ордена Слави.^[10]
Нагорнюк Сергій Вікторович — керівник народного ансамблю народної пісні «Щербів» Ружинського районного будинку культури, заслужений працівник культури України^[11].
Винокур Іон Срульович — український археолог, історик, один з провідних дослідників черняхівської культури.
Царук Ігор Васильович (1978—2023) — молодший сержант збройних сил України, учасник російсько-української війни.