Відкрити головне меню

Ртутні руди (рос. ртутные руды, англ. mercury ores; нім. Quecksilbererze n pl) – природні мінеральні утворення, що вміщують ртуть у концентраціях, при яких їх використання технічно можливе та економічно доцільне.

КласифікаціяРедагувати

Руди за вмістом ртуті поділяються на:

  • дуже багаті (5-10 %),
  • багаті (до 1 %),
  • рядові (0,2-0,3 %),
  • бідні (0,06-0,12 %),
  • убогі (0,02-0,05 %),
  • ртутьвмісні (0,00001-0,01%).

Ртутні мінералиРедагувати

Головний рудний мінерал – кіновар (86,2 % ртуті), другорядні – метацинабарит, самородна ртуть, лівінгстоніт, кордероїт, макдермітит, ртутьвмісні сульфосолі міді, стибію, арсену і сфалерит. За технол. властивостями вони поділяються на монометалічні, комплексні і ртутьвмісні. Монометалічні Р.р. складені звичайно кіновар’ю; рідше – метацинабаритом, самородною ртуттю, кордероїтом і макдермітитом в асоціації з кварцом і ін. модифікаціями кремнезему, карбонатами, іноді також з глинистими мінералами і флюоритом. Вміст ртуті в комплексних рудах рідко перевищує 0,1%. Це зумовлює економічну доцільність їх переробки лише при умові одночасного вилучення декількох корисних компонентів: ртуті і стибію, ртуті і вольфраму, ртуті і міді та ін.

Ртуть може вилучатися попутно з кам’яного вугілля, сульфідних руд, нафти, газу, цементної і флюсової сировини. Морфологія рудних тіл складна: виділяються пластоподібні і контактові поклади, жили, гнізда і штокверки. Їх об’єм від перших м3 до багатьох сотень тис.м3.

Промислові типи ртутних родовищРедагувати

1 тип. Великі пластові, жильні та лінзоподібні метасоматичні поклади кіноварних руд. Середній вміст ртуті 0,3-1,0%, мінімальний – до 0,15%, максимальний 5-8%. Запаси родовищ цього типу складають сотні тис. т металу. В них видобувають бл. 50% світового видобутку ртуті. Приклади: Альмаден (Іспанія), Монте-Альміата (Італія), Ідрія (Югославія), Хуанкавеліка (Перу), Микитівське (Україна), Сахалінське (РФ) тощо.

2 тип. Невеликі штокверки, дрібні гнізда, тріщинні жили кіноварних вкраплених та прожилкових руд у різних породах. Запаси кожного з таких родовищ невеликі. Мінімальний вміст ртуті в них 0,2%. Приклади: родовища Киргизстану, Китаю, Нью-Альмаден та Нью-Ідрія (Каліфорнія, США).

У генетичному відношенні ртутні родов. поділяють на плутоногенні (або гідротермальні), телетермальні і вулканогенні. Крім того, значна роль у видобутку ртуті належить ртутно-золотоносним, ртутно-стибій-флуоритовим та ртутно-вольфрамовим комплексним рудам. Видобуток Р.р. здійснюється в осн. підземним способом шахтами і в менших обсягах кар’єрами. Глибина розробки на досягає 800 м і більше, хоч осн. маса Р.р. залягає ближче до поверхні. Ртутні руди збагачуються пірометалургійним способом, а при переробці комплексних руд застосовують комбіновані технології, що включають гравітаційно-флотаційне збагачення і пірометалургійні процеси. Найзначнішими запасами Р.р. володіють: Іспанія, Італія, США, Туреччина, Алжир. На території України є Микитівське родовище ртутних руд у Донецькій області (99% запасів країни), а також родов. на Закарпатті (Вишківське рудне поле). Постачальниками ртуті на світовий ринок у кінці ХХ ст. були Іспанія, США, Алжир, Туреччина, Мексика і ін. країни. На початку XXI ст. основні країни-постачальники ртуті: Іспанія, Алжир, Киргизстан, Китай. В унікальних родовищах (Альмаден в Іспанії) укладено понад 1000 тис. т металу, дуже великих 100–25 тис. т, великих 25–10 тис. т, середніх 10–3 тис. т і дрібних менше 3 тис. т.

Серед промислових родовищ Р.р. виділяють: плутоногенні гідротермальні, вулканогенні гідротермальні і стратиформні.

Плутоногенні гідротермальні родовища відомі в Забайкаллі (Барун-Шивея, Ільдікан), Середній Азії (Тепар) і Гірському Алтаї (Чаган-Узун), в Китаї (Восі), Ірландії (Гортдрам), Туреччині (Гюмюслер), Тунісі (Джабель-Аджа) і США (Нью-Альмаден, Нью-Ідрія). Залягають серед теригенних, карбонатних, гранітоїдних, ультраосновних і метаморфічних порід. Рудні тіла мають жильну, трубоподібну, лінзовидну, штокверкову і гніздову форми. Представлені двома головними рудними формаціями: 1) кварц-хлорит-серицит-кіноварною (родов. Барун-Шивея і Ільдікан в Забайкаллі, Тепар в Середній Азії, Восі в Китаї, Гортдрам в Ірландії, Гюмюслер в Туреччині і Джабель-Аджа в Тунісі; 2) магнезіально-карбонатно-кіноварною або лиственітовою (родов. Чаган-Узун у Гірському Алтаї, Нью-Альмаден і Нью-Ідрія в США. Головний рудний мінерал - кіновар, другорядні – пірит, арсенопірит і антимоніт.

Вулканогенні гідротермальні родовища відомі на Чукотці (Пламенноє), Камчатці (Чемпура, Апапель), в Приамур’ї (Ланське), Середній Азії (Аксагата), Закарпатті (Україна) (Великий Шаян, Боркут); в Італії (Монте-Аміата), Словенія (Ідрія), Алжирі (Іслаїм), Туреччині (Казизмах), Японії (Ітомука) і США (Мак-Дерміт, Опаліт, Кордеро, Сульфур-Бенк). Рудні тіла мають жильну, штокверкову, трубовидну, гніздову, лінзовидну, пластоподібну і складніші форми. Залягання рудних тіл, як правило, круте. Розміри рудних тіл звичайно незначні – сотні метрів за простяганням при потужності декілька метрів – перші десятки метрів; за падінням – до 200-250 м, хоч на великих родовищах (Монте-Аміата) вони простежуються до глибини бл. 1 км. Серед ртутних мінералів нарівні з кіновар’ю зустрічаються метацинабарит і самородна ртуть, іноді – каломель і кордероїт, рідше – реальгар, аурипігмент, антимоніт, марказит, пірит, ґаленіт, сфалерит, халькопірит, арґентит, піраргірит, сріблясте золото і срібло. Вміст ртуті змінюється від 5-3% в багатих рудах і до 0,2 -0,1% в бідних.

С т р а т и ф о р м н і родовища на Донбасі (Микитівка), в Середній Азії (Хайдаркан, Чаувай), на Кавказі (Сахалінське), Респ. Саха, РФ (Левосакинджин), Іспанії (Альмаден), Китаї (Ваньшань), Перу (Хуанкавеліка). Рудні тіла представлені головним чином пластовими покладами і лінзами серед пористих пісковиків або вапняків. З цими покладами зв’язані січні рудні тіла у вигляді жил і штокверків. Потужність рудоносних горизонтів змінюється від декількох метрів до 30–40 м, вони простежуються на сотні метрів – перші кілометри за простяганням і до 800–1000 м за падінням із збереженням типу зруденіння, але із зменшенням потужності рудних тіл і вмісту ртуті: на верхніх горизонтах він іноді досягає 10-15%, на глибині – бл. 1%. Зустрічаються багатоярусні рудні поклади. Головний рудний мінерал – кіновар, місцями антимоніт.

ЦікавоРедагувати

Випробування ртутних руд (добування з них ртуті) описано в ряді давніх джерел. Наводимо уривок з праці Георга Агріколи De Re Metallica (1556 р.), який саме присвячений опису добування ртуті з руди:

Ртутну руду слід випробувати так. З однією частиною роздробленої руди змішай три частини вугільного порошку і жменю солі. Суміш помісти в тигель, горщик або жбан, при-крий кришкою і замаж її глиною. Посудину постав на розпалене вугілля і після того як во-на розігріється до червоного, вийми, бо якщо ти будеш продовжувати її нагрівати, ртуть випарується з суміші разом з димом. Нарешті, сама ртуть буде тобою знайдена на дні ости-глого тигля або іншої посудини, в яку ти помістив випробувану руду.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати