Відкрити головне меню

Російський фашизм — одна з крайніх форм російського націоналізму, шовінізму та імперіалізму у сучасній новітній історії (20-21 ст). У своєму виникненні та генезі пройшов кілька фаз:

  • від симпатій та наслідування італійському фашизму та німецькому нацизму у 1920—1930 роки як у сталінському СРСР, так і серед російської еміграції. Всередині СРСР фашизм був офіційно заборонений, як і будь-яка інша некомуністична ідеологія, але тісне співробітництво з правлячими фашистськими режимами відбувалося на міждержавному рівні.
  • офіційну заборону та переслідування в СРСР у повоєнні 1950—1970 роки,
  • неофіційне створення, відродження та підтримка невеликих маргінальних фашистських груп з боку радянської таємної державної служби КДБ на початку 1980-х
  • легалізація різноманітних фашистських організацій та рухів у РФ під різними новими назвами наприкінці 1980-х — початку 1990-х років.

Деякі сучасні науковці, зокрема Олександр Мотиль, вважають сучасний російський путінізм формою фашизму, але ця думка має небагато прихильників у наукових колах, а на думку Андреаса Умланда її прихильникам притаманний утилітарний та вибірковий підхід до рис історичного фашизму[1][2].

ПередісторіяРедагувати

У час існування Російської імперії Романових російський фашизм мав своє коріння в рухах, відомих в історії як «чорносотенці»[3] та «білий рух».

Російський фашизм був поширеним явищем серед емігрантських кіл, що проживали в Німеччині, Югославії, Франції,Маньчжурії та США. У Німеччині та США (на відміну від Маньчжурії) політичної активності вони практично не вели, обмежуючись виданням газет і брошур. Із початком Другої світової війни російські фашисти в Німеччині підтримали Гітлера і влилися до лав російських колабораціоністів.

«Чорна сотня»Редагувати

Докладніше: Чорна сотня

1920-ті та 1930-ті рокиРедагувати

Вважається, що фашизм бере свій початок в італійському націоналізмі часів Першої світової війни і як політична течія був заснований Беніто Муссоліні — одним із лідерів Італійської соціалістичної партії і був започаткований як об'єдна́ння в єдине ціле «правих» і «лівих» політичних спектрів. Однак, на думку видатного вченого, нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії, до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»[4].

На спорідненість політичних режимів першої половини 20-го ст. вказував Арнольд Тойнбі[5]

Успіх ленінського диктаторського режиму однопартійного типу доведений багатьма його наслідувачами. Проминувши тих наслідувачів, що називали себе комуністами, вкажімо лише на режим, установлений Мустафою Кемалем Ататюрком задля повного відродження Туреччини; на фашистський режим Муссоліні в Італії; на націонал-соціалістичний режим Гітлера в Німеччині.

Ідеї фашизму в цей час набули поширення серед російської еміграції. Вивчення ідеології й практики фашизму його російські прибічники розпочали від 1924 року. Тоді ж у Сербії була зроблена спроба організації Російської фашистської партії. Ініціаторами руху були професор Д. П. Рузський та генерал П. В. Черський. 1927 року створена Національна організація Російських фашистів видала свою програму, що грунтувалася на загальних положеннях італійського фашизму з намаганням врахувати російські умови. Організація «намічала шлях революційної боротьби з більшовизмом і майбутній хід відновлення звільненої від комунізму Росії»[6].

1930-ті та 1940-і рокиРедагувати

2000-ні, сучасна РосіяРедагувати

Докладніше: Путінізм

Відродження чорносотенного руху спостерігалося наприкінці і після перебудови. Так, у 1992 році член товариства «Пам'ять» О. Р. Штільмарк почав видавати газету «Чорна сотня», тоді ж його група «Чорна сотня» відокремилася від товариства «Пам'ять». Головним виданням очолюваного Штільмарком чорносотенного руху з 2003 року став «Православний набат».

Також з часу «Перебудови» відкрито фашистською вважалася органцізація «Російська національна єдність» (РНЄ) під керівництвом Олександра Баркашова, теж створена деякими колишніми активістами з товариства «Пам'ять».

До чорносотенців зараховується відтворений у 2005 році «Союз російського народу», газета «Православна Русь», організації на чолі з Михайлом Назаровим, заснована Костянтином Кінчевим серед фанатів групи АлісА «Червоно-чорна сотня», а також безліч дрібних організацій. Значна частина сучасного російського фашизму якщо й не виводить себе безпосередньо з чорносотенства початку XX століття, то не заперечує хоча б ідейного впливу цього руху.

На думку Володимира Ілюшенка, російський фашизм набагато більше схожий на німецький націонал-соціалізм, ніж на італійський фашизм[10]. Російський неонацизм являє собою крайню форму російського націоналізму і потрапляє у поле зору ЗМІ у зв'язку зі злочинами, вчиненими на ґрунті міжнаціональної ворожнечі і нетерпимості[11].

  • Фашистсткими та расистськими вважаються в сучасній РФ організації, які полюють на «нелегальних» трудових мігрантів. Наприклад, як «Рух проти нелегальної імміграції» (рос. абревіатура ДПНИ).


Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Андреас Умланд. Чи є путінський режим фашистським? // НВ, 10 травня 2018.
  2. Штефен Кайліц, Андреас Умланд. Чому фашисти захопили Райхсканцелярію, але не взяли Кремля: зіставлення Ваймарської Німеччини і постсовєтської Росії // Критика, квітень 2018.
  3. Волтер Лакер. Чёрная сотня. Происхождение русского фашизма. М.: Текст, 1994. ISBN 5-7516-0001-0 (рос.)
  4. Звертаючись до керівництва СРСР 21 грудня 1934 року, він вказував: «Ви даремно вірите у світову пролетарську революцію. Я не можу без посмішки дивитися на плакати: „хай живе світова соціалістична революція, хай живе світової жовтень“. Ви сієте по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції фашизму не було. Адже тільки нашим політичним немовлятам Тимчасового Уряду було мало навіть двох Ваших репетицій перед Вашим жовтневим торжеством. Всі інші уряди зовсім не бажають бачити у себе те, що було і є у нас і, звичайно, вчасно здогадуються застосувати для попередження цього те, чим користувалися і користуєтеся Ви — терор і насильство. Хіба це не видно всякому зрячому! Скільки разів у Ваших газетах про інші країни писалося: „година настала, година пробила“, а справа постійно закінчувалося лише новим фашизмом деінде. Так, під Вашим непрямим впливом фашизм поступово охопить весь культурний світ, виключаючи могутній англо-саксонський відділ (Англію напевно, американські Сполучені Штати, ймовірно), який втілить-таки в життя ядро ​​соціалізму: гасло — працю як перший обов'язок і ставну гідність людини і як основу людських відносин, що забезпечує відповідне існування кожного — і досягне цього зі збереженням усіх дорогих, що коштували великих жертв і великого часу, надбань культурного людства».Источник. 1995. № 1(14). С.138–144.
  5. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— С. 178.
  6. Вячеслав Новиков. Предисловие.— В. кн.: Муссолини Бенито. Доктрина фашизма./ Репринтное воспроизведение издания: Бенито Муссолини. Доктрина фашизма./ Переводъ съ Итальянскаго В. Н. Новикова.— Paris: Книгоиздательство «Возрождение» — «La Renaissance», 1938.— Б. М. Триасъ, 1995.— С. 6.
  7. К. В. Родзаевский. Современная иудаизация мира, или Еврейский вопрос в XX столетии // Завещание русского фашиста. — М. : ФЭРИ-В. — 432 с. (рос.)
  8. а б в г д John J. Stephan. The Russian Fascists: Tragedy and Farce in Exile, 1925—1945 New York: Harper & Row, 1978 (англ.)
  9. Окороков А. В. Фашизм и русская эмиграция (1920—1945 гг.) (рос.)
  10. Илюшенко В. И. Фашизм как духовный феномен // Ксенофобия. Национализм. Фашизм: Лики русского неонацизма. — М. : Academia, 2005. — 264 с. — 1000 прим. (рос.)
  11. «Сова» пугает людей ужасами «русского неонацистского переворота» (рос.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати