Демілітаризація

скорочення збройних сил національної держави чи території

Демілітаризація може означати скорочення державних збройних сил; у багатьох відношеннях вона протилежна мілітаризації.[1] Наприклад, демілітаризація Північної Ірландії спричинила скорочення британських органів безпеки та військових апаратів.[2] Демілітаризація в цьому сенсі зазвичай є результатом мирного договору, який завершує війну чи великий конфлікт. Цей принцип відрізняється від демобілізації, що належить до різкого добровільного скорочення чисельності переможної армії.

ЗначенняРедагувати

Демілітаризація була політикою низки країн після обох світових воєн. Після Першої світової війни Велика Британія значно скоротила свою військову міць, що також називають роззброєнням. Військова слабкість Великобританії під час підйому нацистського режиму в Німеччині була однією з причин, що призвели до політики умиротворення.[3]

Перевтілення військових чи воєнізованих сил у цивільні також називається демілітаризацією. Наприклад, італійська державна поліція була демілітаризована в 1981 році, а бундесжандармерія об'єдналася з національною поліцією, утворивши новий цивільний орган. Демілітаризація може також належить до політики, яку застосовують союзні війська під час окупації Японії та Німеччини після Другої світової війни.[4] Японська та німецька армії були перейменовані, щоби відокремити їх від недавньої військової історії, але були збережені та посилені, щоби допомогти союзникам протистояти новій радянській загрозі, яка стала очевидною після закінчення Другої світової війни та початку холодної війни.

Демілітаризація може також означати скорочення одного або кількох видів зброї або систем озброєнь (див. Контроль над озброєнням) або зняття бойової техніки з військового корабля (див. лінійний крейсер «Хіей»).

Демілітаризована зона — це конкретна територія, наприклад, буферна зона між державами, які раніше брали участь у збройному конфлікті, де заборонені військові особи, техніка або діяльність. Сюди також можуть входити зони, виділені під час конфліктів, у яких держави, військові держави чи протиборчі групи забороняють військові об'єкти, діяльність чи персонал. Демілітаризована зона також вільна від будь-якої діяльності, яка допомагає військовим зусиллям будь-якої з воюючих сторін.[5] Як правило, ця зона захищена від нападу, і багато країн забороняють своїм військам вчиняти напади, оскільки це буде серйозним порушенням або серйозним військовим злочином, який, ймовірно, стане підставою для порушення кримінальної справи.[6] Однак у випадку з корейською демілітаризованою зоною території за межами демілітаризованої смуги, що розділяє обидві сторони, значною мірою мілітаризовані.

Приклади демілітаризації зокрема:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Frauke Lachenmann; Rüdiger Wolfrum (2017). The Law of Armed Conflict and the Use of Force: The Max Planck Encyclopedia of Public International Law. Oxford University Press. с. 327–. ISBN 978-0-19-878462-3. 
  2. Spencer, Graham (2008). The State of Loyalism in Northern Ireland. New York: Palgrave Macmillan. с. 148. ISBN 978-1-349-54224-6. 
  3. Rudman, Stella (2011). Lloyd George and the Appeasement of Germany, 1919-1945. Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing. с. 192. ISBN 978-1-4438-2657-0. 
  4. Haller, Oliver, Destroying Weapons of Coal, Air and Water: A Critical Evaluation of the American Policy of German Industrial Demilitarization 1945 - 1952 (Philipps-Universität Marburg: Marburg, 2006).
  5. Djukić, Dražan; Pons, Niccolò (2018). A Companion to International Humanitarian Law. Leiden: BRILL Nijhoff. с. 201. ISBN 978-90-04-34200-2. 
  6. Henckaerts, Jean-Marie; Doswald-Beck, Louise; Alvermann, Carolin (2005). Customary International Humanitarian Law. Cambridge: Cambridge University Press. с. 691. ISBN 978-0-521-83937-2. 
  7. pages 89 - 93 of Bird, Leonard. 1984. Costa Rica: The Unarmed Democracy. London: Sheppard Press.