Арнольд Джозеф Тойнбі
Арнольд Джозеф Тойнбі (англ. Arnold Joseph Toynbee, 14 квітня 1889—22 жовтня 1975) — англійський історик, один з розробників цивілізаційної теорії. Його дванадцятитомний аналіз становлення та занепаду цивілізацій — «Дослідження історії» (1934—1961) — це синтез всесвітньої історії і метаісторії, заснованої на універсальних ритмах становлення, розквіту і занепаду; дослідження історії у глобальній перспективі. Нагороджений Орденом Кавалерів Пошани.
| Арнольд Джозеф Тойнбі | |
|---|---|
 | |
| Народився | 14 квітня 1889[1][2][…] Лондон, Сполучене Королівство[4] |
| Помер | 22 жовтня 1975[1][2][…] (86 років) Йорк, Йорк, Північний Йоркшир, Англія, Велика Британія[4] |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Діяльність | історик, викладач університету, дипломат, філософ |
| Галузь | філософія історії |
| Alma mater | Вінчестер-коледжd і Коледж Бейлліол |
| Знання мов | англійська[5] |
| Заклад | Лондонська школа економіки та політичних наук і Кінґс-коледж |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук і Британська академія |
| Magnum opus | Дослідження історії |
| Конфесія | англіканство |
| Батько | Harry Valpy Toynbeed[6] |
| Мати | Sarah Edith Marshalld[6] |
| Родичі | Arnold Toynbeed |
| Брати, сестри | Jocelyn Toynbeed[6] |
| У шлюбі з | Veronica Boulter Toynbeed[6] і Rosalind Murrayd[6] |
| Діти | Philip Toynbeed[6][7], Lawrence Toynbeed[7] і Antony Harry Robert Toynbeed[6] |
| Нагороди | |
| |
Біографія
ред.Тойнбі закінчив Вінчестерський коледж та Оксфордський університет. Був визнаним знавцем Стародавнього світу, професором Лондонського університету (1919—1924) та Лондонської школи економіки (1925—1955), автором багатьох досліджень з історико-філософських, соціологічних та політичних проблем. Працював у Лондонській школі економіки та Королівському інституті міжнародних відносин (англ. RIIA) в Четем-Хаус, директором якого був з 1929 по 1955.
Становище вченого-спеціаліста, втягнутого у світову політику на найвищому рівні (експерт на міжнародних конференціях під час Першої та Другої Світових війн), значно визначило характер і масштаби його історичного мислення.
Досягнення
ред.Він увів у вжиток слово «постмодернізм». Досліджуючи розвиток західної цивілізації, запропонував періодизацію історії, що складалася з чотирьох частин — коли за «темними століттями» та «Середньовіччям», починаючи з 1475 до 1875 року, йшли «нові» (модерн) століття, за якими, своєю чергою, настав час постмодерну.
Наукова творчість
ред.Тойнбі розглядав всесвітню історію як систему співіснування цивілізацій, що минають однакові фази від народження через розквіт до загибелі, у чому його можна вважати послідовником і античної традиції циклізму, й ідей Освальда Шпенглера. Проте на відміну від останнього, який наголошував на тому, що проходження циклу злету і занепаду неминуче, Тойнбі ставив цей процес у залежність від проблем і завдань, з якими стикається певна спільнота, та спроможності їх подолати («виклик-і-відповідь»). Обсяг і характер «виклику» могли сприяти динамічному розвиткові цивілізації, а могли його обмежувати й зупиняти. Виклики можуть мати фізичний (природно-кліматичний і географічний), воєнний, соціально-економічний та культурний характер. Успішність формування «відповіді» залежить від спроможності «творчої меншості» на адекватну реакцію та мобілізацію ресурсів суспільства. Чинник дії «меншості» відносить Тойнбі до представників елітаризму підходу в історичній науці.
Цивілізація за Тойнбі
ред.Цивілізація, за Тойнбі, — замкнута спільнота, яка характеризується за допомогою двох основних критеріїв:
- релігія та форма її організації;
- територіальна ознака, ступінь віддаленості від того місця, де ця спільнота спочатку виникла.
Цивілізація не тотожна певній державі або етнічній групі, а становить спільноту, базовану на єдиній системі цінностей, обумовлених релігією. Загалом Тойнбі виділяв протягом 20-ти років роботи над своєю теорією різну кількість цивілізацій в історії, залежно від стану поточних історичних досліджень та зміни власних критеріїв виділення окремої «цивілізації». Наприкінці роботи Тойнбі виділяв 21 цивілізацію: єгипетську, андську, старокитайську, мінойську, шумерську, маянську, сирійську, індську, хетську, еллінську, західну, далекосхідну (у Кореї та Японії), православну християнську основну (Візантія, Балкани, Кавказ), православну християнську (Росія, Україна, Білорусь), далекосхідну основну, іранську, арабську, індуїстську, мексиканську, юкатанську, вавилонську. Також, крім перерахованих, Тойнбі виділяє «ненароджені цивілізації» (далекозахідна християнська, далекосхідна християнська, скандинавська, сирійська «епохи гіксосів» — середина 2 тис. до н. е.), а також особливий клас «затриманих цивілізацій», які народилися, але були зупинені у своєму розвитку після народження (ескімоси, кочовики Великого степу, турки-османи, спартанці, полінезійці). У деяких випадках цивілізації, що змінюють одна одну, утворюють послідовності. Максимальне число цивілізацій у цих послідовностях, за Тойнбі, не перевищує трьох. Останніми елементами послідовностей є ті цивілізації, що існують нині. До таких послідовностей належать: мінойська — еллінська — західна цивілізації, мінойська — еллінська — православна цивілізації, мінойська — сирійська — ісламська цивілізації, шумерська — індська — індуїстська цивілізації. Тойнбі також висунув критерії оцінки цивілізацій: стійкість у часі та просторі, у ситуаціях «виклику» і взаємодії з іншими народами. Сенс поняття «цивілізація» він бачив у тому, що зіставні одиниці (монади) історії проходять подібні етапи розвитку. «Успішні» цивілізації проходять стадії виникнення, зростання, надлому і розкладу.
Критика
ред.Концепція Тойнбі викликала й викликає неоднозначне, переважно негативне[8], ставлення в історіографії. Вже після виходу перших томів праці вона була ґрунтовно розкритикована низкою авторитетних істориків. Робін Джордж Коллінгвуд вбачав у ній «нове вираження історичного позитивізму» і стверджував: «Вся схема його праці — схема ретельно впорядкованих і класифікованих ящичків, у які можна розмістити готові історичні факти»[9]. Люсьєн Февр заявляв: «ми, історики, маємо сказати: це філософська, а не історична формула […] Ми не беремося її обговорювати […] тут нам нічим поживитися, тут нема нічого, що відноситься до нашої роботи, наших турбот, наших методів»[10].
Основними об'єктами критики стали сама обстоювана автором ідея універсальної пояснювальної схеми історичного процесу («метафізичні спекуляції») та її фактична основа. Величезний обсяг різнорідних історичних фактів з дуже різних періодів та регіонів, опрацьований Тойнбі та зведений під одну схему, безперечно, надавав приводи для критики їх інтерпретації відповідними вузькими фахівцями. Іншим теоретичним зауваженням була критика того, що з усього різноманіття історичних феноменів Тойнбі виділяв як єдиний критерій виокремлення цивілізацій лише релігійний, що робить його по суті релігійним філософом. Можна стверджувати, що праця Тойнбі не спричинила створення нової історичної школи або методології й залишилася класичним втіленням одного з традиційних філософсько-історичних дискурсів, який заперечує лінійний погляд на історичний процес. Позачасова популярність такого бачення всесвітньої історії засвідчується появою теорії «зіткнення цивілізацій» Самуеля Гантінгтона (1996), яку в суспільних науках розкритикували аналогічним чином.
Джерела
ред.- Галушко К. Ю. Тойнбі Арнольд-Джозеф [Архівовано 20 липня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 114. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Омелян Пріцак. Арнольд Джозеф Тойнбі та його твір. — В кн.: Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2. — К.: Основи, 1995. — С. 363—373.
- Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна. — К.: Основи, 1995. — 614 с. ISBN 5-7707-5617-9, ISBN 5-7707-5618-7
- Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука. — К.: Основи, 1995. — 406 с. ISBN 5-7707-5617-9, ISBN 5-7707-5619-5
- Арнольд Тойнби. Если бы Филипп и Артаксеркс уцелели… [Архівовано 26 травня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Monica Popper, А. В Bibliography of the Works in English of Arnold Toynbee 1930—1954. — London and New York: Roayl Instit of International Affairs, 1955.
- Fiona Morton. A Bibliography of Arnold J. Toynbee. — London, 1981.
Див. також
ред.- 7401 Тойнбі — астероїд, названий на честь історика[11].
Примітки
ред.- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Большая российская энциклопедия. Электронная версия — Большая российская энциклопедия, 2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д е ж Kindred Britain
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Кром М. Введение в историческую компаративистику. — СПб., 2015. — С. 47-50.
- ↑ Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография / пер. и коммент. Ю. А. Асеева. — М., 1980. — С. 155—157.
Цит за: Кром М. Введение в историческую компаративистику. — С. 49. - ↑ Февр Л. От Шпенглера к Тойнби // Февр Л. Бои за историю. — М., 1991. С. 90.
Цит за: Кром М. Введение в историческую компаративистику. — С. 49. - ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання
ред.
- Тойнбі Арнольд // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1909-1910. — 1000 екз.
- Тойнбі // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Література
ред.- Ю. Осокіна. Тойнбі Арнольд Джозеф // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.713 ISBN 978-966-611-818-2
- Тойнбі, Арнольд Джозеф // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 640. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.