Род (божество)
Род[джерело?] (Рід) — персонаж у слов'янській міфології, бог-покровитель роду або уособлення роду, хорошої долі.
| Род | |
|---|---|
 Малюнок Рода у храмі послідовників Лева Силенка | |
| Божество в | слов'янська міфологія |
| Значення імені | Рід |
| Заняття | підтримання добробуту роду |
| Згадки | хроніки, фольклор |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Функції
ред.Оскільки писемних згадок про Рода дуже мало (згадується в «Слові святого Григорія про ідолопоклонство» ХІ-ХІІ ст. і декількох фольклорних записах), твердження дослідників щодо його образу та функцій мають гіпотетичний характер[1]. Разом з тим існування персонажа (персонажів), який уособлював рід і був його покровителем, дуже правдоподібне; як і те, що він проходив еволюцію від духа-господаря, заступника врожайності та плідності худоби, покровителя сільськогосподарських робот до розпорядника небесних сфер[2].
Александер Брюкнер припускав, що Род був не богом, а втіленням узагальнених уявлень про добру долю та щастя. На думку Александра Ґейштора, Род — це також не бог, а уособлення хорошої долі, щасливого шансу, споріднений з білоруським персонажем Спором. Ґейштор доводив, що Рода хибно пов'язувати з рожаницями, оскільки вони взагалі не згадуються в фолькорі, а присутні лише в церковних текстах[1].
Борис Рибаков навпаки відводив Родові роль верховного бога слов'ян у епоху, що передувала формуванню Володимирового пантеону. Рибаков приписав йому посаду небесного бога-творця життя. Водночас він вказував, що аналогічні функції мали Сварог, Стрибог і почасти Перун. На думку Рибакова, Род — це не власне ім'я, а один з епітетів[3].
Трактування
ред.
Борис Рибаков в рамках своєї концепції вважав рожаниць богинями плодючості, що не знаходить підтвердження в джерелах та не поділяється сучасними дослідниками. Також він вважав, що Род — загальнослов'янський бог, творець всього живого. Однак, згідно з більшістю інших наукових досліджень, Род (як і рожаниці) був східнослов'янським божеством чи покровителем роду та долі[1]. Так, Дмитро Гаврилов і Станіслав Єрмаков зауважували, що в руських повчаннях проти язичництва Рода згадують як аналог грецького Аполлона, що виключає його статус верховного бога. Разом з тим еллінські тексти називають Аполлона головним богом країни Гіпербореї, з якої можна ототожнювати землі, заселені слов'янами[4].
Федір Капиця пропонував, що бог Род з часом втратив свій високий статус і трансформувався в духа-покровителя роду, «домового діда», а потім у покровителя новонароджених[5].
На думку Володимира Петрухіна, Род і рожаниці — це духи долі, які в середньовічній християнській традиції були замінені відповідно Богом, Богородицею та жінками-святими[6].
У неоязичництві
ред.Сучасна неоязичницька культура, котру умовно можна розділити на рідновірське крило та, так зване, ведичне або ж «слов'яно-арійське», пропонує власний образ Рода, що сильно відрізняється від академічного. Нерідко неоязичницький Род тотожний Сварогу.
Згідно з українською етнологом, рідновіркою Галиною Лозко, Род у давнину був верховним богом, уособленням нащадків єдиного предка, а з часом трансформувався в домовика[7]. Сергій Плачинда пропонував версію, що Род у подобі сокола — це першобог, який, у його викладі, сидить на верхівці світового дуба. В Плачинди Род трактувався як творець Білобога та Чорнобога[8].
Російський неоязичник Микола Спіранський розробив маніхейську ідею вічної боротьби Рода (також званого Білобог) проти Чорнобога. При цьому Чорнобогу приписується створення тіла людини, а Роду — його оживлення. В російського рідновіра Олексія Добровольського (Доброслава) Род постає богом фізичного та морального здоров'я, що підтримує «рід-плем'я»[9].
У окремих течіях Род, може бути верховним богом-покровителем[10]. У більшості слов'янських неоязичницьких навчань присутній Бог-творець (Род, Сварог), який іноді розглядається як Єдиний і Неподільний і створив світ (світи). Він породив богів-творців Землі, чоловічого і жіночоги початку (Сварога і Ладу), які дали життя іншим богам. Головним руським богом після Творця (Рода) вважають Сварога (іноді ототожнюваного з Родом, що є його сином/батьком) — творця всесвіту, Перуна — громовика, бога воїнів або Даждьбога — сонячного бога[11].
Примітки
ред.- ↑ а б в Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 196—199.
- ↑ Род і рожаниці – Українська Релігієзнавча Енциклопедія (укр.). Процитовано 28 липня 2022.
- ↑ Рыбаков, Б. А. (1995). Язычество древней Руси. Эллис-лак. с. 421.
- ↑ Гаврилов, Дмитрий; Ермаков, Станислав (2009). Боги славянского и русского язычества. Москва: Ганга. с. 37.
- ↑ Капица, Федор Сергеевич (2000). Славянские традиционные верования, праздники и ритуалы: справочник (рос.). Изд-во "Флинта". ISBN 978-5-02-022679-1.
- ↑ Исследования в области балто-славянской духовной культуры: загадка как текст (рос.). Индрик. 1994. с. 314—343. ISBN 978-5-85759-004-1.
- ↑ Lozko, Halyna (1997). Rodzima wiara ukrainska (Polish) . Wroclaw: Wydawn. Toporzel. ISBN 978-83-85559-26-9. OCLC 46920043.
- ↑ Плачинда, Сергій (1993). Словник давньоукраїнської міфології (укр.). Український письменник. с. 17. ISBN 978-5-333-01275-3.
- ↑ Шнирельман, В. А. (2001). Перун, Сварог и другие : русское неоязычество в поисках себя/Неоязычество на просторах Евразии: сборник выпущен по материалам конференции, проведенной Институтом этнологии и антропологии РАН (Москва, июнь 1999) (рос.). Библейско-богословский ин-т св. апостола Андрея. ISBN 978-5-89647-050-2.
- ↑ Шнирельман В. А. Перун, Сварог и другие: русское неоязычество в поисках себя // Неоязычество на просторах Евразии / Упоряд. сб. В. А. Шнирельман. — М.: Библейско-богословский институт святого апостола Андрея, 2001. — С. 10-38.
- ↑ Гайдуков A. B. Молодежная Субкультура славянского неоязычества в Петербурге // Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. (Социология и антропологический анализ) / от. ред. В. В. Костюшев. — СПб.: Норма, 1999. — С. 24-50.