Відкрити головне меню

Рогозинський Климентій Григорович

Український галицький громадський діяч, меценат, перший український міський голова Бучача.

Климе́нтій (Клим) Григо́рович Рогози́нський (пол. Klementy Rogoziński, 1864, с. Ягільниця, нині Україна — 13 січня 1938,[1] Бучач) — український галицький громадський діяч, меценат, перший український посадник (міський голова) Бучача .

Климе́нтій Григо́рович Рогози́нський
Рогозинський Климентій Григорович.jpg
Народився 1864(1864)
с. Ягільниця, нині Чортківський район
Помер 13 січня 1938(1938-01-13)
Бучач, нині Тернопільська область
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина — ZUNR coa.svg ЗУНР ЗУНР — Польща Польща
Національність українець
Діяльність підприємець, громадський діяч, меценат
Конфесія греко — католик
Батько Григорій Рогозинський
Мати Антоніна Дідицька
Родичі брат Микола
У шлюбі з Меланія Ляторовська
Діти мав 10 дітей
К.Рогозинський з внуком
Бучач до І-ї світової війни. Справа за мостом — будинок банку «Праця» — осередку української громади міста
Бучач після руйнації московитами в І-шу світову
Надгробок Климентія Рогозинського. Таблиця
Надгробок дружини — Меланії Рогозинської. Таблиця
Поховання родини Рогозинських. Цвинтар на горі Федір. Бучач

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився в 1864 році в с. Ягільниця (Чортківського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Чортківського району Тернопільської області, Україна) в сім'ї сільського вчителя Григорія Рогозинського та його дружини Антоніни з Дідицьких (18401915).

Після закінчення вищих педагогічних та виділових курсів сам працював викладачем Чортківської вчительської семінарії. Допомагав отримати освіту власному брату Миколі (пізніше судді в Дрогобичі), сестрі Марії (вчителька в Бучачі).

За допомогою і порадою приятелів придбав у Бучачі ресторан із крамницею і переїхав до цього міста. Відвідувачами ресторану були в основному довколишні дідичі та місцеві урядовці[2]. Відставний капітан крайової оборони Ян Оберц довірив йому бути свідком свого заповіту, в якому записував на потреби шкіл Бучача весь свій маєток (близько 50000 золотих ринських).[3]

В 1904 році разом з приятелями заснували «Повітове товариство ощадностей і позичок „Праця“» (у формі «стоваришення з обмеженою порукою», тепер — ТзОВ[4]; також його називали банк «Праця», де К. Рогозинський довгі роки був безплатним директором). Був одним із засновників товариства «Українська бесіда», філії українського товариства «Просвіта», Українського міщанського братства, Повітової спілки господарсько-торговельної та інших організацій в Бучачі. Співробітниками, щирими дорадниками були: парох, декан (УГКЦ) Бучача о. Денис Нестайко, професор Іван Смолинський,[5] нотар Костянтин Телішевський, професор ґімназії Василь Винар, нотар доктор Василь Маковський, священики навколишніх сіл.[6] Разом з гімназійним катехитом отцем Адріяном Добрянським в орендованому будинку заснував «Українську Бурсу», де на повному утриманні проживали сільські хлопці, що вчились в міській гімназії. Перед Першою світовою війною купив земельну ділянку під будівництво нового приміщення «Української Бурси».

У час війни — громадський діяч, на прохання жителів Бучача став міським головою, відновлюючи дуже зруйноване після бойових дій місто. Для підтримання порядку організовує міську поліцію.

Перший міський голова (посадник) Бучача після утворення ЗУНР.

У липні 1919 року змушений покинути місто через очікувані репресії з боку нової окупаційної влади, які не забарились після повернення до Бучача  — «конфінований у власному домі», тобто знаходився під домашнім арештом,[7] перебував під наглядом польської поліції; його дім, на думку тодішніх польських владців, був осередком «гайдамаччини».[1]

Помер 13 січня 1938 року в Бучачі (тоді Тернопільське воєводство, Польща, нині [[]], Україна). Похований на міському кладовищі на горі Федір (недалеко від гробниці каноніків Потоцьких, могила збереглась) поряд з батьком, матір'ю, дружиною, дітьми (в тому числі малими), зятем, тещею.

Сім'яРедагувати

Одружився з фольклористкою Меланією з Ляторовських (1868[8]1952) — донькою о. Івана Ляторовського (183910 лютого 1919) — пароха села Долина над Дністром[9] — та Евгенії, з Михалевичів (18471935) Ляторовської. В сім'ї народилося 10 дітей:

ПриміткиРедагувати

  1. а б Анна Байрак з Рогозинських. Рід Климентія і Меланії з Ляторовських Рогозинських… — С. 384.
  2. Бобик І. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 466.
  3. Sprawozdanie… za rok szkolny 1900. — S. 20. (пол.)
  4. Качалуба Т., Шипилявий С. Кредитова кооперація у Бучаччині // Бучач і Бучаччина… — С. 310—311.
  5. Іван Смолинський — диригент і математик
  6. Анна Байрак з Рогозинських. Рід Климентія і Меланії з Ляторовських Рогозинських… — С. 383.
  7. Косик В. Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН: боротьба Москви проти українського націоналізму 1933—1943. Дослідження методів боротьби. — Львів : Галицька Видавнича Спілка, 2009. — іл. — С. 127. — ISBN 978-966-1633-15-4.
  8. Весна Х., Медведик П. Ляторовська Меланія Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 420. — ISBN 966-528-199-2.
  9. Весна Х., Медведик П. Ляторовський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 420. — ISBN 966-528-199-2.
  10. Синенька О. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль: Воля, 2003. — (8 с. вкл.) — С. 9—16. — ISBN 966-528-174-7.

ДжерелаРедагувати