Відкрити головне меню

Реформатські церквипротестантські спільноти континентально-європейського походження, ґрунтовані на доктринальних засадах, що їх заклали У.Цвінглі, Ж.Кальвін, Т.Беза, М.Буцер та ін. Виникли у Швейцарії періоду Реформації, вплинувши на становлення кальвіністської традиції в ін. країнах Європи: в Німеччині (де у 16 ст. реформати зазнали переслідувань з боку католицької і лютеранської церков), Франції (у ранній період відомі як гугеноти, котрі пережили страхіття Варфоломіївської ночі 1572), Шотландії (де всупереч єпископальним принципам англіканства відстоювали демократичну будову Церкви, отримавши назву пресвітеріан), Англії (привівши тут до виникнення пуританства і конгрегаціоналізму), Польщі (де наприкінці 16 ст. 45 % членів вального сейму і 66 % малопольс. послів були кальвіністами) та Угорщині (набувши тут 1564 статусу третьої держ. Церкви). Поширеність кальвінізму у Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій і Трансильванському князівстві зумовила виникнення Р.ц. на теренах України. В її галицько-волин., подільському, карпатському регіонах наприкінці 16 – у 1-й пол. 17 ст. Р.ц. становили найчисельнішу протестантську спільноту. Ідейні погляди Р.ц. (республіканізм, свобода совісті, незалежність Церкви від д-ви) активізували бурж. революції в Англії і Нідерландах, національно-визвол. процеси в деяких країнах Європи. Традиції Р.ц. успадкували кальвіністські церкви Пн. Америки, утворені в 17–18 ст. внаслідок еміграції європ. протестантів.

Перший символ віри Р.ц. викладено в "Міркуваннях про істинну і неістинну віру" У.Цвінглі (1525), теологія і принципи церк. устрою розроблені Ж.Кальвіном ("Настанова в християнській вірі" (1536), "Церковні постанови" (1541)). Їхні принципи відображено в низці нац. документів – Канонах Дортського синоду, Галліканському, Вестмінстерському та Бельгійському сповіданнях віри, Гейдельберзькому та Берестейському катехізисах. Р.ц. дотримуються визначальних принципів класичного протестантизму, наголошуючи на вченні про абсолютну суверенність Бога, Який не лише створив увесь світ і людину, а й наперед визначив їхню долю. Звідси – актуалізація доктрини св. Августина про подвійне передвизначення (ще до створення світу Бог одним людям дарував спасіння, другим – загибель), котру, однак, переглянули армініани та радикальні відгалуження кальвінізму, наголосивши на доктрині Господнього передбачення. Р.ц. дотримуються двох християн. таїнств (хрещення та Євхаристії), надаючи їм символічного значення. Будова Р.ц. пресвітеріальна, ґрунтована на принципах виборності та помісності (незалежності) громад; приходи району становлять пресвітерії (утворені з церковнослужителів і мирян), які формують регіональні (провінційні) і національні синоди, очолювані суперінтендантами (єпископами).

Міжнар. об'єднання Р.ц. – Всесвітній альянс реформатських церков (ВАРЦ; із 1875), який веде активний богословський діалог з Апостольським престолом і деякими православними (зокрема з Московським патріархатом) церквами. Із 2004 альянс (штаб-квартира і виконком – у Женеві; Швейцарія) очолює пастор Пресвітеріанської церкви США д-р К.Кіркпатрік. На поч. 2007 ВАРЦ об'єднував 218 реформатських, пресвітеріанських і конгрегаціональних церков (діють у рамках екуменічного реформатського конфесіоналізму) зі 107-ми країн світу, в яких налічувалося понад 75 млн віруючих. Менш помітним є Всесвітній пресвітеріанський союз (із 1877), який 1963 об'єднався з Міжнар. конгрегаціональною радою. Р.ц. мають численні парафії у Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Франції, Угорщині, Словаччині, Румунії, Індонезії, Пн. Кореї, Нігерії, Камеруні, Південно-Афр. Республіці, США. З кінця 20 ст. відновлюють діяльність на пострад. просторі. У Росії активно діє Союз євангелічно-реформатських церков, який опікується Центром дослідження кальвінізму.

В Україні поява Р.ц. датована серед. 16 ст. У 1-й пол. 17 ст. на її землях існувало до 150–200 реформатських громад, переважно в Галичині, на Холмщині, Побужжі, Волині (менше – на Поділлі, Брацлавщині та Київщині), стільки ж – у Карпатській Русі. Були помітні в культурно-освіт. житті, заснувавши навч. заклади (вищі школи у галицьких Дубецьку, Ланцуті, Панівцях, академія у закарпат. Шарошпатаці, очолювана чеським гуманістом Я.Коменським), культ. осередки (у Панівцях, Глинянах, Острозі, Бересті), друкарні (у Панівцях і Шарошпатаці). Із Р.ц. вийшли сусп. діячі, педагоги, богослови-полемісти (М.Броневський, Я.Зігровський, А.Добрянський, Г.Оршак, М.Пац та ін.). У 2-й пол. 17 – 18 ст. існували, переважно, у Закарпатті (до поч. 20 ст. – у складі Австрії; із 1867 – Австро-Угорщина). Після визнання в Австрії 1781 юрид. прав протестантів відновили присутність у Галичині (1772–1918 – провінція Австрії). Наприкінці 19 ст. – у 1930-х рр. діяли в Західній Україні у складі Євангельсько-реформатського об'єднання (осідок у Вільні; нині м. Вільнюс), Євангельсько-реформованої церкви у Республіці Польській (консисторія у Варшаві), Союзу церков євангельсько-аугсбурзького і гельвецького визнання (центр у Станіславі; нині м. Івано-Франківськ), Союзу укр. євангельсько-реформованих громад (суперінтендатура в Коломиї). Останній, підтримуваний Укр. євангельським об'єднанням у Пн. Америці, складався, переважно, з українців (до 1939 налічував більше 80-ти громад у Галичині й на Волині), що брали активну участь у національно-культ. процесах (співпраця з т-вами "Просвіта", "Рідна школа", "Відродження", участь у кооп. і пластунському рухах, друк часописів "Українська Реформація", "Віра і наука", заснування Освіт. фонду для бідних учителів, Укр. євангельської школи ім. М.Грушевського в Коломиї, Євангельської г-зії у Львові). Найбільш відомі діячі цього часу: єпископ В.Кузів, П.Крат, З.Бичинський, Ол.Нижанківський та ін. У 1939–1944 Р.ц. в Зх. Україні зазнали переслідувань, більшість лідерів і віруючих емігрували. За СРСР існували переважно в Закарпатті (громади угор. реформатів).

У незалежній Україні діють кілька об'єднань: 1) Закарпат. реформатська церква: 118 громад у 2010 р. (входять в Ужгородський, Берегівський, Виноградівський церк. округи; богослужіння переважно угор. мовою), 3 г-зії, інтернат для дітей-інвалідів (Велика Добронь Ужгородського р-ну), дитячий будинок (Мукачеве), оздоровчий заклад для літніх людей (Рахів), кілька бібл. шкіл, коледж у Шарошпатаці, Дияконський центр у Береговому; час. "Küldetés" ("Місія"); 2) Українська євангельсько-реформатська церква (2 громади в Рівному і Степані).

Р.ц. своїми доктринально-культ. традиціями споріднені з пресвітеріанами (75 громад; найбільша спільнота – Євангельська пресвітеріанська церква України). Частина реформатів і пресвітеріан об'єднані в Союз євангельських реформатських церков України. Спільний навч. заклад – Євангельська реформатська семінарія України в Києві.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Виппер Р.Ю. Влияние Кальвина и кальвинизма на политические учения и движения ХVI века. Церковь и государство в Женеве ХVI века в эпоху кальвинизма. М., 1894
  • Schmidt A. Jean Calvin et la tradition calvinienne. Paris, 1957
  • Чанышев А.Н. Протестантизм. М., 1969
  • Ревуненкова Н.В. Ренессансное свободомыслие и идеология Реформации. М., 1988
  • Mission and Unity: The Reformed Family and Its Mandate. New York – London, 1989
  • Handbook of Member Churches: World Alliance of Reformed Churches. Geneva, 1989
  • Gulácsy L. A Kárpátaljai Egyház Története [unpublished]. Munkács, 1990
  • Botlik J., Dupka G. Magyarlakta Települések Ezredéve Kárpátalján. Ungvár–Budapest, 1993
  • The Union of Evangelical Christendom. New York – London, 1994
  • Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995
  • К., 1996
  • Митер Г.Х. Основные идеи кальвинизма. М., 1995
  • Zschoch H. Reformatorishe Existenz und konfessionelle Identität. München, 1995
  • Любащенко В.І. Відновлення традицій: Українські реформати. "Людина і світ", 2001, № 9
  • Кайпер А. Христианское мировоззрение: Лекции по кальвинизму. М., 2002
  • Smallman S. What Is a Reformed Church? New York, 2002
  • Benedict Ph. Christ's Churches Purely Reformed: A Social History of Calvinism. "Canadian Journal of History", 2003, vol. 8, no. 1
  • Gerrish B. Old Protestantism and the New. New York, 2004
  • The Lord's Supper in the Reformed Churches in America. Washington, 2007
  • Ревуненкова Н.В. Протестантизм. СПб., 2007