Відкрити головне меню

Полеміка

(Перенаправлено з Полеміст)

Полеміка (грец. πολεμικά від πολέμιον, «ворожнеча») — стан суперечки, диспут при обговоренні або вирішенні проблем. Разом з цим поняттям використовуються: дебати і дискусія.

Походження терміну «полеміка»Редагувати

Термін «полеміка» походить від давньогрецького «полемікос» — войовничий, ворожий. Чіткіше визначення полеміки можна знайти в енциклопедичному словнику, де зазначається, що полеміка — гостра дискусія стосовного будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а публічне обговорення, у якому є конфронтація, протистояння сторін, ідей і поглядів. Отже, полеміка — боротьба принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання; публічний спір з метою захистити, відстояти свої погляди, а також спростувати думку опонента.

Відмінність і подібність між полемікою і дискусієюРедагувати

Полеміка відрізняється від дискусії своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, зіставляючи суперечливі судження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину. Таким чином метою дискусії є перш за все пошуки загальної згоди, того, що об'єднує різні погляди, то основне завдання полеміки — затвердження однієї з протилежних позицій. А мета полеміки — здобути перемогу над опонентом, затвердити власну позицію. У полеміці присутній певний дух змагання, тому полеміка — наука і мистецтво переконувати. Тобто це різновид суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін, що сперечаються, направлені на затвердження своєї думки з обговорюваного питання. Разом з дискусією полеміка є однією з найпоширеніших форм суперечки. З дискусією її зближує наявність достатньо певної тези, виступаючої предметом розбіжностей, відома змістовна зв'язність, що припускає увагу до аргументів осоружної сторони, черговість виступів що сперечаються, деяка обмеженість прийомів, за допомогою яких спростовується осоружна сторона і обґрунтовуються власні погляди.

Основні принципи ведення полемікиРедагувати

Як слід вести полеміку, щоб вона була корисною і продуктивною? Для цього необхідно оволодіти основними принципами її ведення. Перший принцип — чесність і принциповість. У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим Ви підриваєте довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно вміти виявити істинні і дійсні положення опонента і вміти критикувати їх. Другий принцип — використання емоцій. Без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Але не можна перебувати у полоні емоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом. Третій принцип — виявлення невідповідностей і суперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій. Якщо оратор глибоко і до кінця переконаний в істинності своєї позиції, належить розкрити хибність позицій опонента: продемонструвати слухачам, чому вона помилково здається їм правильною; вказати завдяки чому опонент зміг зробити свою позицію ззовні переконливою і логічною. Четвертий принцип полягає також у використанні гумору, іронії, сарказму, сатири. Висміювання опонента — прийнятний захід у ході полемічної бесіди. Однак його застосування потребує дотримання певних вимог.

Вимоги щодо використання гумору, іронії, сарказму, сатириРедагувати

По-перше, ніяким гумором, ніякою іронією, жодним сарказмом не можна підміняти логічну критику і розкриття позицій опонента. У полеміці сарказм, гумор, жарт над суперечником повинні вживатися в поєднанні, в сукупності з усіма іншими заходами розкриття і критики позиції опонента. По-друге, як у ході полеміки в цілому, так і у використанні гумору необхідна тактовність. До гумору слід удаватися тактовно, не торкаючись гідності особистості. Перелічені принципи є обов'язковими під час ведення будь-якої полеміки, але це зовсім не означає, що ними вичерпуються всі поради і твердження. Щоразу полеміка вимагає, звичайна річ, своїх особливих засобів, своєї методики ведення.


ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Ораторське мистецтво: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец. Видання друге /Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін. За ред. професора Н. П. Осипової. — Х.: Одіссей, 2006. — 144 с