Піл (ліжко)
Піл[1], по́лик[2] (діал. полаті, біл. пала́ці, палаткі) — місце для спання у традиційних українських, білоруських та російських житлах. Являє собою дерев'яний настил на зразок нар, який встановлюють від печі до протилежної стіни.
_(1).JPG)
Слово «піл» за походженням пов'язане з прасл. *polъ («дошка», «планка», «поміст»)[3]. Російська й білоруська назви з'явились, певно, через вплив запозиченого слова палаты, палати (від грец. παλάτιον)[4]. «Піл» і «полаті» позначають дещо різні конструкції спального місця, проте, ці слова часто вживають як синоніми[5][6].
Історія ред.
Згідно з археологічними даними, піл з'явився у житлах східних слов'ян у другій половині І тис. н. е. Розкопки у Подніпров'ї підтверджують первісне розташування полу — вздовж напільної стіни від печі до причілкової стіни, північний край полу спирався на дощату стінку, запазовану між двома стовпчиками з південного боку печі. Давні слов'яни піл влаштовували на висоті 0,5-1 м від долівки. Деякі дослідники, ґрунтуючись на даних аналізу конструкції й самому походженні слів піл, полаті, вважають, що первісно такий тип ліжка побутував на півдні східнослов'янських земель і лише у XVII—XVIII ст. поширився на північ[5].
В українських оселях ред.
В українських хатах поли влаштовували біля входу. Удень піл слуговав місцем для різних побутових речей. На відміну від росіян та білорусів, які робили поли під стелею, українці розміщали піл невисоко від долівки — на висоті біля 1 аршина (70 см)[7]. Він влаштовувався таким чином: від нерухомої лави («при́валка»)[8] до прибитої на причілковій стіні горизонтальної планки (прибою)[7] на ослонах укладали дошки, попід стіною робили дерев'яний підголовок. Піл, як і лави, застеляли кольоровими килимками або ряднами, що створювало особливий затишок у хаті. Там само лежали такі предмети вжитку, як рубель і качалка[9][10][11], над полом до стелі підвішували жердку для одягу[12]. Задня стіна хати (вздовж якої влаштовували піл), називалася напільною, а все, що знаходилося в напільній стіні, називали «напільним» або «полови́м», наприклад напільне/полове вікно[13][14][15].
У білоруських і російських оселях ред.
.jpg)
На Півночі східнослов'янських земель, у Росії та Білорусі (біл. палаці, палаткі, рос. полати) розміщався високо, під самою стелею (на відстані близько 80 см від неї)[9]. Конструкція російських і білоруських полатей могла бути різною. Зазвичай їх влаштовували у куті двох перехресних стін, три кути полатей примикали до них, а вільний кут закріпляли на вертикальному підвісі — брусі, вробленому верхнім кінцем у сволок, або кріпили на стовпчику (який міг бути частиною конструкції голбця)[16]. У білоруських і південноросійських хатах влаштовували водночас і високий піл під стелею («полаті») і низький піл[17][18].
На території Росії слово «полати» могло вживатись також щодо:
- Полиці під стелею для зберігання хатніх речей (на зразок антресолей)[6];
- Мисливського помосту на гіллі дерев для чатування звіра[16];
- Помосту на великому човні[16];
- Майданчика на внутрішньому боці фортецевого муру, призначеного для оборонців[6];
- Взагалі як позначення настилу, помосту з дощок[16].
У культовому зодчестві «полаті» — невеликий храм у приміщенні бокового вівтаря основної церкви, який влаштовувався на рівні її хорів[6].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Піл // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Полик // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Полата [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ а б В.К. Козюба, Інститут археології НАН України. Південноруське сільське житло (матеріали до реконструкції заглибленого житла ХІ-ХІІІ ст.). Восточноевропейский археологический журнал. 2000. Архів оригіналу за 31 березня 2016.
- ↑ а б в г В. І. Тимофієнко. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття. Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — Київ. 2002. Архів оригіналу за 13 квітня 2019.
- ↑ а б Прибій // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Привалок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ а б Літературне краєзнавство «Вишивка» Українська хата. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
- ↑ Українська хата (реферат). Архів оригіналу за 4 березня 2016.
- ↑ Раїса Свирида. До історико-етнографічної характеристики Лівобережної Київщини (за матеріалами досліджень Баришівщини до наукових обґрунтувань ТЕПу хати з с. Бзів)
- ↑ Жердка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Напільний // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Напільний // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Половий II // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ а б в г Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля (статья «Палата»).
- ↑ Традиции поселения в Беларуси. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 25 березня 2022.
- ↑ Изба [Архівовано 29 березня 2019 у Wayback Machine.] // Большая Российская энциклопедия
Джерела ред.
- Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — Київ. 2002.
- Бєзух Ю. В. Затишок для тіла і душі // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 43-53
Посилання ред.
- Піл // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1384. — 1000 екз.