Система/
Період
Відділ/
Епоха
Ярус/
Вік
Вік
(млн років)
Неоген, N Міоцен, N1 Аквітанський, N1aqt молодше
Палеоген, Ꝑ Олігоцен, Ꝑ3 Хаттський, Ꝑ3h 23,03 27,82
Рюпельський, Ꝑ3r 27,82 33,9
Еоцен, Ꝑ2 Приабонський(інші мови), Ꝑ2p 33,9 37,8
Бартонський(інші мови), Ꝑ2b 37,8 41.2
Лютецький, Ꝑ2l 41,2 47,8
Іпрський, Ꝑ2i 47,8 56,0
Палеоцен, Ꝑ1 Танетський, Ꝑ1t 56,0 59,2
Зеландський(інші мови), Ꝑ1z 59,2 61,6
Данський, Ꝑ1d 61,6 66,0
Крейда, K Верхня/Пізня, K2 Маастрихтський, K2m древніше
Підрозділи палеогенової системи наведені згідно МКС,
станом на 2018 рік[1].

Хаттський ярус і вік (рос. хаттский ярус, англ. Chattian, нім. Katt n) — верхній ярус олігоцену Західної Європи. Охоплює час між 28,4 ± 0,1 млн і 23,03 ± 0,05 млн років. Підстилається рюпельським ярусом (Rupelian), перекривається аквітанським ярусом (Aquitanian).

Деякі дослідники розглядають його як фацію нижньої частини аквітанського ярусу нижнього міоцену. Від назви германського племені хатти, що жило в Центральній Європі. (Fuchs, 1894). [2]

Хаттський ярус уперше виділив австрійський палеонтолог Теодор Фукс[en] в 1894 р. [3] Типова місцевість знаходилася поблизу німецького міста Кассель.

Для відкладів хаттського ярусу характерно вимирання роду Chiloguembelina (який також є основою біозони P21b). Офіційний GSSP для хаттійського ярусу був ратифікований у жовтні 2016 року.

У верхньому шарі хаттського ярусу (що є перехідним ярусом до аквітанського ярусу, на межі міоцену та неогену) з'являються Paragloborotalia kugleri, вимирають Reticulofenestra bisecta (що утворюють основу нанопланктонної біозони NN1), а також є базовим для C6CN.2N.

В цей час відбулось виверження Ла-Гаріта-Кальдера з магнітудою 9,2 і VEI 8 [4] з датуванням 27,51 млн років тому [5]

Примітки

ред.
  1. Chart/Time Scale : [англ.] : [арх. 22 червня 2019 року] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.
  2. Berry, Edward W. "The Mayence Basin, a Chapter of Geologic History" [Архівовано 12 вересня 2021 у Wayback Machine.], The Scientific Monthly, Vol. 16, No. 2, February 1923. pp. 114. Retrieved March 18, 2020.
  3. Harland, Brian et al. A Geological Time Scale 1989, Cambridge University Press, 1982. pp 64. ISBN 0-521-38361-7
  4. Mason et al. (2004)
  5. Lanphere & Baadsgaard (2001)

Література

ред.
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
  • Lanphere, M.A. & Baadsgaard, H.; 2001: Precise K–Ar, 40Ar/39Ar, Rb–Sr and U/Pb mineral ages from the 27.5 Ma Fish Canyon Tuff reference standard, Chemical Geology 175(3–4), pp 653–671.
  • Mason, B.G.; Pyle, D.M. & Oppenheimer, C.; 2004: The size and frequency of the largest explosive eruptions on Earth, Bulletin of Volcanology 66(8), pp 735–748.

Посилання

ред.