Вікіпедія

Пушкінська народна аудиторія (Кременчук)

Пушкінська народна авдиторія — один із культурних центрів міста Кременчук (Полтавська область, Україна), створений наприкінці XIX століття. Будівля авдиторії зруйнована в 1943 році, під час Другої світової війни. Розташовувалась на Городовий вулиці (нині вулиця 29 Вересня). Нині на місці авдиторії побудована швейна фабрика[1].

Пушкінська народна аудиторія
49°04′05″ пн. ш. 33°24′26″ сх. д. / 49.068194° пн. ш. 33.407250° сх. д. / 49.068194; 33.407250
Країна  Російська імперія і  СРСР
Розташування Кременчук
Тип Палац культуриd і втрачена спорудаd
Поверхів 2
Початок будівництва кінець ХІХ ст.
Побудовано кінець ХІХ ст.
Стан не збереглось
Адреса вул. Городова (нині Вулиця 29 Вересня)
Мапа

Історія ред.

Народна аудиторія в Російській імперії ред.

У XIX столітті Кременчук був великим промисловим і культурним центром. У період правління Ізюмова Андрія Яковича (1883—1917) у місті з'явилися нові навчальні заклади, водопровід, був запущений Кременчуцький електричний трамвай, проведено електричне освітлення.

 
Аудиторія близько 1901 року

У цей же період на Городовий вулиці (нині вулиця 29 Вересня) була побудована Пушкінська народна аудиторія. У 1899 році вулиця, на якій розміщується аудиторія, була перейменована в Пушкінську на честь сторіччя з дня народження поета[2].

Подібні аудиторії (або народні доми) відкривалися в багатьох містах Російської імперії для «просвітницької та економічної допомоги народу»[3]. У приміщеннях Кременчуцької аудиторії розмістилася міська народна бібліотека, проводилися театральні вистави, концерти і художні виставки. Віталій Семенович Макаренко, брат відомого педагога Антона Семеновича Макаренка, писав[4]:

Кременчук, незважаючи на те, що він був тільки повітовим містом, був набагато культурніше і жвавіше губернського міста Полтави. Не кажучи вже про те, що у Кременчуці був постійний театр (драматичний), театр оперети, театр мініатюри, пізніше відкрилися 4—5 шикарних кінематографа, була прекрасна нова аудиторія, — Кременчук постійно відвідували гастролери.

1905 року за революції в будівлі аудиторії виступав із закликом до боротьби проти царизму Григорій Петровський[5]. 18 жовтня 1905 року в Кременчуці був опублікований царський маніфест, що дарує народу свободу слова, друку, зборів. У відповідь на нього в народній аудиторії зібрався мітинг, на якому була прийнята резолюція з вимогою звільнення політичних ув'язнених, а також виведення з міста козаків, які чинили насильство над жителями. Під час читання резолюції до приміщення увірвалися козаки. У результаті бійки, що зав'язалася понад 100 осіб було поранено, один убитий. Доктор С. Шарій, який очолював революційну групу «Селянський союз»[6], зірвав зі стіни портрет імператора Миколи II і розірвав його[1].

 
Аудиторія в період до 1917 року

Незважаючи на трагічні події, народна аудиторія залишалася одним з центрів культурного життя міста. Так, 22 жовтня 1907 року у стінах аудиторії пройшов оперний спектакль «Син мандарина» під керівництвом викладача Полтавського відділення Імператорського російського музичного товариства, Федора Левитського[7]. 24 жовтня 1912 року в приміщеннях аудиторії виконував свої твори композитор і піаніст Сергій Васильович Рахманінов. Кременчуцька газета «Приднепровский голос» писала: «Концерт знаменитого композитора і піаніста представляє величезний інтерес і є справжнім святом для любителів музики»[8]. Після концерту та ж газета підсумувала: «Це був вечір дійсно красивого мистецтва»[9]. Окрім концертів, в аудиторії ставилися театральні постановки. Леонід Утьосов, який побував у 1912 році в Кременчуці, прокоментував наступну афішу: «…буде поставлена п'єса „Отелло“ Вільяма Шекспіра, улюбленця кременчуцької публіки»[10].

 
Аудиторія в період до 1917 року

У 1913 році в стінах аудиторії проводилася просвітницька виставка до дня «Білої квітки», яка була присвячена боротьбі з туберкульозом[10]. Тоді ж в аудиторії читав свої твори поет срібного століття Ігор Сєверянін і виступав з читанням лекцій з циклу «Мистецтво наших днів» поет і прозаїк Федір Сологуб. Виступи обох поетів збирали повні аудиторії. Зупинялися Сєверянин і Сологуб у готелі «Вікторія», обідали і вечеряли в ресторані готелю «Пальміра»[11]. У той же період у Кременчуці виступав австрійський поет Райнер Марія Рільке, котрий подорожував по Російській імперії.

У Пушкінській аудиторії виконував свої твори композитор і піаніст Антон Рубінштейн, виступав російський оркестр під керуванням Василя Васильовича Андрєєва[1]. З лекціями приїжджав академік Дмитро Яворницький, виступав Вікентій Вересаєв, автор «Записок лікаря», якими захоплювався кременчуцький хірург Оксентій Богаєвський[11]. У 1915 році в будівлі народної аудиторії діяла міська бібліотека з безкоштовним читальним залом («безкоштовна читальня»)[12].

Робочий клуб і театр при СРСР ред.

Після революції в будівлі аудиторії було відкрито робочий клуб імені Карла Маркса, при якому з 1918 року діяв спортивний гурток «Металіст»[13]. У 1920 році в аудиторії відбулося засідання Ради робітничих і селянських депутатів Кременчука[14]. Після закінчення Радянсько-української війни колишня будівля аудиторії продовжило виконувати культурну функцію. Театр був відремонтований, у ньому давалися «концерти, лекції та балетні вечори»[15]. Йшли драматичні спектаклі молодих труп Стронського, артиста Петроградського Малого театру. У репертуарі були «Підступність і любов», «Блазень на троні», «Страта», «Тітка Чарлея», «Трільбі», «Павло I», «Кооператив ідіотів», «Віра Мірцева», «Розбійники», «Добре зшитий фрак», «Два підлітка»[16].

У 1928 році в будівлі розміщувався робочий клуб харчовиків і деревообробників[17]. У журналі «Прожектор» зазначалося[18]:

  У літні вечори в садку біля клубу харчовиків слухають радіопередачу робочі разом зі своїми дружинами та дітьми. Радіо цікавить робітників.  

У спогадах сучасника про Кременчук 1930-х років клуб продовжує згадуватися як клуб Карла Маркса[19]. При клубі була утворена футбольна команда[20].

Друга світова війна ред.

 
Дошка, присвячена подіям 1905 року

Під час Другої світової війни було втрачено до 97 % будівель міста. Пушкінська народна аудиторія також серйозно постраждала: будівля була практично повністю зруйновано і не підлягала відновленню. Руїни збереглися до 1975 року. Потім на їх місці була побудована швейна фабрика[1].

Подіям 18 жовтня 1905 року, що сталися в стінах аудиторії, присвячена встановлена на будівлі фабрики пам'ятна дошка.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Лушакова А.Н.. История Пушкинской народной аудитории в Кременчуге. okrain.net.ua (рос.). Архів оригіналу за 20 травня 2020. Процитовано 16 травня 2017.
  2. ↑ Бюст Пушкину в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 17 травня 2017.
  3. ↑ Лаптева Г. (2007). Народные дома. Из истории вопроса. Экология культуры (рос.). studydoc.ru. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 30 серпня 2017.
  4. ↑ Макаренко В.С. Воспоминания о брате «Мой брат Антон Семёнович» : [арх. 4 листопада 2019] : [рос.] // Университет Марбурга (Германия).
  5. ↑ Рабочие Кременчуга в революции 1905-1907 годов (рос.). Окраины Кременчуга. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 22 червня 2017.
  6. ↑ Маслак В.И. Воспоминания о Кременчуге 1905-1907 годов (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 16 травня 2017.
  7. ↑ Левашов, Е.М. Історія російської музики. Том 10В. 1890-1917. Хронограф. Книга 2. — Москва : Мови слов'янських культур, 2011. — С. 131. — ISBN 978-5-9551-0509-3.
  8. ↑ Кременчуг 100 лет назад. Вісник Кременчука. Приднепровский голос. 1913. Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 26 червня 2017.
  9. ↑ Газета Набат №6(109). nabat.net.ua. Архів оригіналу за 3 жовтня 2017. Процитовано 17 травня 2017.
  10. ↑ а б Кобзар В.В. (25.02.2014). Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.). okrain.net.ua (укр.). Окраины Кременчуга. История Кременчуга в фотографиях и статьях. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 26 червня 2017.
  11. ↑ а б Газета Набат №8 (111). nabat.net.ua. Процитовано 17 травня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  12. ↑ Памятная книжка Полтавской губернии на 1915 год. vivaldi.nlr.ru. Архів оригіналу за 27 липня 2018. Процитовано 29 червня 2017.
  13. ↑ КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ СПОРТИВНИЙ РУХ КІНЦЯ ХІХ – 30-Х РОКІВ ХХ СТ. История Кременчуга, Крюкова-на-Днепре и его окраин (ru-RU) . 1 березня 2016. Архів оригіналу за 4 квітня 2018. Процитовано 3 квітня 2018.
  14. ↑ Немченко И.Ф. Воспоминания о культурно-просветительном техникуме в 1934 году (рос.). Самара. Архів оригіналу за 18 травня 2020. Процитовано 11 липня 2017.
  15. ↑ Кременчуг. Управление Гостеатров готовится к зимнему сезону. Жизнь искусства (рос.). electro.nekrasovka.ru. 1925. Архів оригіналу за 27 липня 2018. Процитовано 3 жовтня 2017.
  16. ↑ Кременчуг. От наших корреспондентов. Театр и музыка (рос.). electro.nekrasovka.ru. 1922. Архів оригіналу за 5 липня 2018. Процитовано 3 жовтня 2017.
  17. ↑ Рабочий клуб пищевиков и деревообделочников 1928 год (рос.). Окраины Кременчуга. 2017. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 29 листопада 2019.
  18. ↑ Шумський, А.  // Прожектор. — 1928. — № 32. — С. 24.
  19. ↑ Гуриненко Д. Л. Кременчуг в воспоминаниях (рос.). Окраины Кременчуга. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 15 липня 2017.
  20. ↑ Ширай, В.А. (2016). У истоков кременчугского футбола. Окраины Кременчуга (рос.). Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 9 лютого 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пушкінська_народна_аудиторія_(Кременчук)&oldid=42524926