Прохода Василь Хомич

Васи́ль Хоми́ч Прохо́да (нар. 25 грудня 1890 (6 січня 1891)(18910106) — пом. 8 листопада 1971) — український військовий, політично-громадський і культурний діяч, підполковник Армії УНР, історик, науковець і публіцист, історіограф дивізії сірожупанників. Інженер-лісник.

Василь Прохода
Прапорщик (1914)  Підполковник
Загальна інформація
Народження	25 грудня 1890 (6 січня 1891)(1891-01-06) станиця Павлівська, Кубанська область,  Російська імперія
Смерть	8 листопада 1971(1971-11-08) (80 років) м. Денвер, штат Колорадо,  США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Національність	українець
Військова служба
Роки служби	1912—1920
Приналежність	Російська імперія  Українська Держава  УНР
Вид ЗС	Російська імператорська армія  Армія УНР
Рід військ	піхота
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-радянська війна
Командування
начальника штабу 4-ї Сірої бриґади 2-ї Волинської дивізії.
Нагороди та відзнаки
Медаль «У пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» Хрест Симона Петлюри

Життєпис

Походженням — з українських селян-козаків. Народився 25 грудня 1890 року на Кубані, у станиці Павловській. Там у 1906 році закінчив 2-х класне початкове училище та працював писарем у мирового судді.

У 1910 році переселився з матір'ю в Оріхів на Запоріжжі. Закінчив сільськогосподарське училище та в 1912 році склав іспит за 6-й клас в Оріхівському реальному училищі, отримавши таким чином освітній ценз на отримання звання вільновизначающогося 2-го розряду Російської імператорської армії в майбутньому.

Досягнувши призивного віку, 1 жовтня 1912 року, користучись пільгами за освіту, поступив на дійсну 2-х річну військову службу до 51-го піхотного Литовського полку (в Сімферополі).

Учасник Першої світової війни.
На початку війни був направлений до Іркутського військового училища, прискорений 4-х місячний курс якого закінчив 1 грудня 1914 року та був випущений прапорщиком у 10-й кубанський пластунський батальйон, а звідти відправлений на поповнення 53-го піхотного Волинською полку.

З 10 грудня 1914 р. — молодший офіцер 53-го піхотного Волинською полку, у складі якого брав участь у боях на Південно-західному фронті.

27 січня 1915 р. попав до австрійського полону. У таборі полонених офіцерів російської армії, спершу в Терезині (Чехія), разом з прапорщиком Костем Курилом та іншими, був засновником «Малоруской» бібліотеки та драматичного гуртка. У 1917 році ці гуртки в національно-культурній співпраці з Союзом визволення України були одними з перших, які включились до українізації офіцерського табору в Юзефові.

Перебуваючи у полоні в таборі для військових Терезієнштадт, був одним з ініціаторів створення українських громад та формування в 1918 р. у таборі Йозефштадт 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії.

Як напів-інвалід виїхав Василь Прохода у квітні 1918 р. в Оріхів на Запоріжжі, де оживив діяльність «Просвіти».

З прибуттям в Україну Сірої Дивізії вступив у вересні 1918 р. до 1-го її полку як полковий осавул (ад'ютант). З 27 вересня 1918 р. — старшина (офіцер) 1-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полку Армії Української Держави. З 6 жовтня 1918 р. — ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 19 січня 1919 р. — начальник штабу Коростенської групи Дієвої армії УНР. З 19 лютого 1919 р. — ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР.

Брав участь у бойових діях дивізії до Луцької катастрофи в травні 1919 року. 20 травня 1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону, перебував у таборі для військовополонених у Ковелі, звідки пізніше був переведений до табору у Вадовицях. Щоб уникнути нестерпних антисанітарних умов перебування в таборі, разом з другом Антоном Білоусом згодився вступити на службу до Збройних сил Півдня Росії. Обоє були відправлені до Російського комітету у Варшаві. По прибутті до Варшави Білоус і Прохода втекли від білогвардійців і знайшли полковника УНР Пузицького, який допоміг їм легалізуватись.

З 29 вересня 1919 року, після звільнення з польського полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. У вересні-листопаді брав активну участь у формуванні 4-го полку Сірожупанників 1-ї Рекрутської дивізії. З середини жовтня 1919 р. — в. о. ад'ютанта 4-го Сірожупанного рекрутського полку Дієвої армії УНР. З початку листопада 1919 р. — в. о. начальника штабу 1-ї Рекрутської дивізії, що мала бути створена з усіх запасних частин Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р. залишив Армію УНР.

У квітні 1920 р. Василь Прохода з'явився в розпорядження штабу 4-ї стрілецької бригади 2-ї стрілецької (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. Призначений начальником штабу 12-го стрілецького куреня (батальйону), деякий час — в. о. начальника штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

З 21 серпня 1920 р. — начальник оперативного відділу, а з 15 вересня 1920 р. — начальник штабу 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Там на становищі начальника штабу Сірої бригади на початку жовтня поранений у груди в бою під Сатановим на Поділлі.

Після одужання — черговий офіцер оперативного відділу штабу Армії УНР.

У польському таборі інтернованих займався просвітянською діяльністю та писав «Записки до історії Сірих або Сірожупанників» у трьох частинах, що опубліковані у збірнику «За Державність» та у воєнно-історичному журналі «Табор».

З травня 1922 р. — на еміграції у Чехословаччині.

У 1922—1927 рр. закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (лісовий відділ) та був у ній асистентом і лектором до 1932 р. Там, крім наукової діяльності, брав активну участь у національно-суспільній діяльності як голова Товариства колишніх українських старшин у Чехії, староста Союзу українських соколів за кордоном, редактор і видавець часопису «Село» Українського аграрного товариства академічного характеру. У подальшому працював інженером.

У 1927—1939 рр. очолював Товариство колишніх вояків Армії УНР у Чехословаччині, написав працю з історії 1-ї козацько-стрілецької дивізії (Сірожупанників).

З 1939 р. — у Німеччині. Був одним з активних членів Українського національного об'єднання.

З 1941 р. по січень 1945 р. працював інженером у німецькій будівельній фірмі «Йоганес-Ган».

2 лютого 1945 року заарештований радянськими органами «СМЕРШ» біля Познані. З 10 травня 1945 р. перебував під слідством у Лук'янівці в Києві. 9 серпня 1946 року засуджений до десяти років виправно-трудових робіт у таборі біля Воркути, потім перевезений до Комі АРСР (нині Республіка Комі). Пробувши 11 років в ув'язненні, 1956 року як громадянин ЧСР репатрійований до Пряшева.

У 1965 р. виїхав до своєї родини у США.

Помер у м. Денвері, штат Колорадо, похований на цвинтарі св. Андрія у Савт-Бавнд-Бруку.

Праці

• Думки про Правду. До історії постання української нації
• Записки до історії Сірих або Сірожупанників // Табор. — Варшава, 1927.
• Записки до історії Сірих (Сірожупанників) // За Державність. — Каліш, 1929.
• Українська військова еміграція в Чехословаччині // Табор. — Варшава, 1934.
• Записки непокірливого:
  • Книга перша. В Україні. Історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця. — Торонто : Пробоєм, 1967. — 434 с.
  • Книга друга. На чужині. Національно-культурна діяльність, боротьба за існування й перебування «на дні життя». — Новий Ульм : Українські Вісті, 1972. — 364 с.
  • Книга третя. — Київ : Смолоскип, 1996. — 224 с.

Нагороди

• Медаль «У пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» (1913)
• Хрест Симона Петлюри (1932)

Джерела та література

• Вронська Т. В. Прохода Василь Хомич [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 50. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
• Коваленко Сергій. Прохода Василь Хомич/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
• «Вождь та військо» // Збірник пам'яти С. Петлюри (1879—1926). — Прага, 1930. — С. 109—149.
• Вісті Комбатанта 1971 № 1. Полковник Василь Прохода [Архівовано 27 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Биковський Лев. Пам'яті полковника Василя Проходи // Свобода. — 1971. — № 218 (24 листопада). — С. 4.
• Биковський Лев. Василь Хомич Прохода (1890—1971): Біобібліографічні матеріали // УТГІ. Наукові записки. — Том XXVI. — Мюнхен, 1974—1975. — С. 92—115.
• Важкий шлях кубанця Василя Проходи. З книги Р. Коваля «Нариси з історії Кубані», 2004
• Коваль Роман. Тернистий шлях кубанця Проходи: До історії 1-ї Сірої, 2-ї Волинської і 3-ї Залізної дивізій Армії УНР. — Видання друге, виправлене і доповнене. — Київ — Вінниця: «Державна картографічна фабрика», 2007.