Відкрити головне меню
Львів. Наукова бібліотека імені Стефаника (колишній Оссолінум).

З 1944 року установа називалася «Львівська бібліотека Академії наук УРСР». 1963 року бібліотека була перепідпорядкована Міністерству культури УРСР і стала «Львівською державною науковою бібліотекою Міністерства культури УРСР», проте 1969 року знову перейшла у відання Академії наук. 1971 року бібліотеці надали ім'я Василя Стефаника, 1989 р. Бібліотека отримала статус науково-дослідного інституту. За ці роки сформовано книгознавчу, бібліографознавчу та пресознавчу наукові школи, які здійснюють підготовку матеріалів та формування електронної бази даних для створення національної бібліографії українського друку, 1989 року — статус науково-дослідного інституту. З 1994 бібліотека отримала назву «Львівська наукова бібліотека України імені Василя Стефаника». 10 квітня 2008 року Президент України Віктор Ющенко надав їй статус національної.:::::::::::::::: Докладніше

________________________________________________________________________________________________________________________

Міську бібліотеку відкрили в січні 1904 року. В січні 2014 року бібліотека відсвяткувала 110-річчя з року заснування. Проте найстаріша публічна біліотека-читальня міста відкрита ще 1898 року.

Відкриттю бібліотеки посприяли письменник Олександр Серафимович (1863–1949), що мешкав і працював в місті, та благодійник Микола Олександрович Рубакін. Первісно бібліотеку розмістили на тодішній Олександрівській площі (нині Театральний сквер) в маленькому пристосованому приміщенні. Первісний фонд був скромним і не перебільшував 10 000.

Громадянська війна та зміна влади ніяк не відбились на покращенні стану бібліотеки. 1923 року до її назви додали "імені В. Г. Короленка ". Лише в 1930-і роки бібліотеку переводять в нове і знову пристосоване приміщення на вул. Першотравневій, буд. 56 (нині повернуто історичну назву вул. Георгіївська). Радянська влада провела масову кампанію з ліквідації неписьменності, але обмежила доступ до багатьох іноземних видань і надто посилили цензурні обмеження та ідеологічну обробку громадян радянської імперії. цензурні обмеження стосувались навіть класиків російської літератури на кшталт Максима Горького та Лева Толстого. Так, остання стаття Л. Толстого «О соціалізмі» була надрукована лише один раз 1936 р. в академічному виданні і надзвичайно малим накладом. Полемічно-загострені і філософські статті письменника взагалі не пропускала в друк радянська цензура майже сімдесят років.

Велетенськими накладами друкують комуністичну пропагандиську літературу, котра і надходить до радянських провінційних бібліотек. Саме цим можна пояснити збільшення бібліотечних фондів міської бібліотеки до 100 000.

Більш укомплектованою в місті була бібліотека колишньої Олександрівської гімназії, корта мала і власний невеликий музей. Бібліотеку гімназії після її ліквідації передали у фонди краєзнавчого музея, що зробило її практично недоступною для широких верств.:::::::::::::::: Докладніше _________________________________________________________________________________________________________________

Наукова бібліотека НаУКМА — навчально-допоміжний, інформаційний, науковий, культурно-освітній структурний підрозділ Національного університету «Києво-Могилянська академія». Загальний фонд бібліотеки складає понад мільйон томів, включно з 330 тис. назв електронних ресурсів: (електронних журналів та книг, баз даних тощо). Щодня до бібліотеки звертаються 2300 користувачів. Бібліотечна колекція повністю представлена в електронному каталозі. У фондах бібліотеки зберігаються 67 приватних колекції відомих учених, культурних та громадських діячів, серед яких Омелян Пріцак, Олег Зуєвський, Петро Одарченко, Курт Зонтгаймер, В'ячеслав Брюховецький, Володимир Панченко, Михайло Брик, Сергій Квіт, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Сергій Іванюк та інші.

Бібліотека підтримує проект відкритого електронного архіву публікацій учених університету — інституційного репозитарію. Бібліотека — член Української Бібліотечної Асоціації та Асоціації Дослідницьких бібліотек Європи LIBER, ініціатор багатьох проектів в царині новітніх інформаційних технологій в Україні.:::::::::::::::: Докладніше ________________________________________________________________________________________________________________________

Київська міська публічна бібліотека (1911 р.)

Національна парламентська бібліотека України — державна наукова бібліотека в Києві, Україна. Науково-дослідна установа з галузі бібліотекознавства і бібліографії. Заснована 1866 року. Розміри фондів — близько 4 мільйони одиниць (на 1959). Постраждала під час Другої світової війни. Обслуговує понад 25 тисяч читачів. З 1958 провадить міжнародний книгообмін. Бібліотека складає матеріали рекомендаційної бібліографії, посібники з бібліотекознавства, вивчає, узагальнює і поширює передовий досвід роботи бібліотек.

Колишні назви закладуРедагувати

  • 1866—1923: Київська міська публічна бібліотека;
  • 1923—1934: Центральна робітнича бібліотека імені Російської комуністичної партії (більшовиків);
  • 1934—1941: Державна обласна бібліотека імені Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків);
  • 1941—1943: Київська міська публічна бібліотека;
  • 1943—1957: Державна обласна бібліотека імені ВКП (б);
  • 1957—1990: Державна республіканська бібліотека УРСР імені КПРС;
  • 1990—1994: Державна бібліотека України;
  • З 1994: Національна парламентська бібліотека України.:::::::::::::::: Докладніше

__________________________________________________________________________________________________________________


Історія бібліотеки як і Львівської політехніки починається з 1844 р. Невеликий фонд Реальної школи, близько 2000 томів, став основою фонду бібліотеки Технічної академії. Однак, 1848 року Львів охопила революція, яка була частиною європейської «весни народів». Військо придушило повстання, використовуючи артилерію р. — під артобстрілу виникла пожежа, в якій згорів будинок Технічної академії (будинок Даровського) на розі вулиць Театральної та Вірменської. Уся бібліотека академії, яка була в будинку, також згоріла.

У відновленому після пожежі будинку бібліотеці виділили одну невеличку кімнату з дуже складними умовами для роботи. Скромні кошти книгозбірні, які надходили від керівництва Академії та від студентів як оплата за користування книжками, не дозволяли купляти достатню кількість літератури.

У 1871 р., майже за 30 років існування бібліотеки Технічної академії, в її фондах було лише 3608 томів. Книгозбірня не мала власних працівників, а керував нею безпосередньо сам ректор, який купував книги, передплачував журнали, вів облік в інвентарних книгах і, якщо йому вистачало часу, видавав книги студентам та викладачам. Перший постійний бібліотечний працівник з'явився наприкінці 1874 року.

Наприкінці 1874 року Колегія професорів Академії звернулася до Міністерства освіти з пропозиціями щодо поліпшення роботи бібліотеки, і 5 листопада 1874 року Міністерство дозволило у будинку Жарських (вул. Вірменська, 4), що прилягав до головного корпусу Академії, виділити і передати відповідні приміщення для розміщення там книгозбірні та організації при ній читальні. Міністерство зобов'язало Колегію професорів обирати бібліотекаря, який би і здійснював головне керівництво бібліотекою на громадських засадах. Тоді ж було встановлено першу постійну штатну одиницю бібліотечного працівника, було дозволено прийняти тимчасового помічника бібліотекаря, і Міністерство виділило для цього кошти.

З 1873 до 1877 р. за проектом і під керівництвом професора Юліана Захаревича споруджено будинок головного корпусу, в якому бібліотеці було відведено чотири кімнати на другому поверсі з північного боку.

У ювілейному 1894 році фонд бібліотеки налічував близько 14 тис. томів, штат складався з трьох осіб, послугами бібліотеки користувалося близько 300 читачів. Упродовж багатьох років переважну більшість нових надходжень становила література польською та німецькою мовами.

Ініціатором будівництва нової бібліотеки був один з професорів Львівської політехніки, видатний учений, доктор Казімеж Бартель. За оголошеним конкурсом проектів на будівництво бібліотеки найкращим визнано проект професора Політехніки Тадеуша Обмінського. У 19291934 роках за його проектом спеціально для бібліотеки збудовано окреме приміщення на вул. Нікоровича (тепер Професорська).

Розміщення бібліотеки в новому будинку сприяло подальшому розвиткові її діяльності. Фонд бібліотеки почав поповнюватися обов'язковим примірником видавництв, які входили до Міжнародної федерації технічної і професійної преси. Встановлення контакту з закордонними технічними видавництвами обіцяло значне збагачення фонду технічної літератури, але фінансові труднощі, які залишилися, гальмували комплектування необхідної літератури в повному обсязі. Тому до 1939 р., майже за 100 років свого існування, бібліотека зібрала в своїх сховищах лише 90 тис. томів, ними користувалися 3 тис. читачів. Річне відвідування читальних залів тоді у середньому становило 40 тис. читачів, книговидача — 60 тис. примірників, штат складався з 12 працівників.

Докладніше

_________________________________________________________________________________________________________________

Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української Держави. Заснування бібліотеки було проведено на підставі Закону про утворення фонду «Національної Бібліотеки Української держави», ухваленого Радою Міністрів Української Держави. 23 серпня (5 вересня) 1918 року було утворено Тимчасовий Комітет для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві. Перший склад Тимчасового Комітету: голова В. І. Вернадський (перший президент Української Академії наук) і його члени: С. О. Єфремов, А. Ю. Кримський, Г. П. Житецький і В. О. Кордт.

На початку 1919 року бібліотеці було надано одну кімнату в будинку Міністерства освіти (вулиця Терещенківська, № 2). У березні 1919 року бібліотека одержала тимчасове приміщення — головний корпус Колегії Павла Галагана на вулиці Фундуклеївській. Згодом бібліотеку було переведено до 4 кімнат у найменшому корпусі Колегії (на розі вулиць Пушкінської та Фундуклеївської).

3 травня 1919 року Спільне зібрання Академії наук ухвалило змінити термін «Національна» терміном «Всенародна». тож бібліотека стала називатися «Всенародна Бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві» (ВБУ). 30 серпня 1919 року головою Ради Бібліотекарів ВБУ обрано члена Тимчасового Комітету Євгена Олександровича Кивлицького, який у 1919–1920 роках став першим завідувачем Всенародної бібліотеки України. У жовтні 1920 року Кивлицького на посаді завідувача Всенародної бібліотеки змінив Ю. Іванів—Меженко.

З ініціативи завідуючого Подільським краєвим архівом Ю. С. Олександровича і за допомогою Всенародної бібліотеки України було засновано Вінницьку філію ВБУ. 1923 року її очолив В. Д. Отамановський.

З 1923 року бібліотека почала одержувати два обов'язкових примірники творів друку УРСР, на базі його розпочато створення фонду архівного примірника творів друку УРСР. Першим офіційним директором став Постернак Степан Пилипович.

У серпні 1941 року бібліотеку було евакуйовано в столицю Башкирії Уфу, де у приміщенні Державного педагогічного інституту було відкрито читальний зал з фондом відкритого доступу. У травні 1944 року бібліотека повернулася до Києва.

1946 року під керівництвом тодішнього директора Бібліотеки Ю. О. Меженка відроджується традиція видання фахового бібліотечного журналу, починає виходити «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР» (відповідно до тодішньої назви бібліотеки).

З 1957 року бібліотека включається до системи міжнародного абонемента.

До 1965 р. — Державна Публічна Бібліотека АН УРСР.

24 травня 1964 року у будинку бібліотеки по вулиці Володимирській 62, де зберігалися між іншим видання і матеріали періоду української державності (19171920), спалахнула пожежа, що тривала кілька днів. Кола українських дисидентів приписували цю дію шовіністові та таємному співробітку КДБ Погружальському, що свідомо виконав цей злочин за наказом органів КДБ СРСР.:::::::::::::::: Докладніше _______________________________________________________________________________________________________________