Попівка (Маньківський район)

Попі́вка (Аудіо вимоваопис файлу) — село в Україні, в Маньківському районі Черкаської області, центр сільської ради. У селі мешкає 406 людей.

село Попівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Маньківський район
Рада/громада Попівська сільська рада
Код КОАТУУ 7123187001
Облікова картка Село на сайті ВРУ 
Основні дані
Засноване середина 17 століття
Населення 406
Поштовий індекс 20120
Телефонний код +380 4748
Географічні дані
Географічні координати 49°03′37″ пн. ш. 30°22′23″ сх. д. / 49.06028° пн. ш. 30.37306° сх. д. / 49.06028; 30.37306Координати: 49°03′37″ пн. ш. 30°22′23″ сх. д. / 49.06028° пн. ш. 30.37306° сх. д. / 49.06028; 30.37306
Середня висота
над рівнем моря
198 м
Водойми річка Гниле Озеро
Відстань до
обласного центру
128,3 (фізична) км[1]
Найближча залізнична станція Поташ
Відстань до
залізничної станції
17 км
Місцева влада
Адреса ради с. Попівка, тел. 7-12-92
Сільський голова Біляєвський Анатолій Юрійович
Карта
Попівка. Карта розташування: Україна
Попівка
Попівка
Попівка. Карта розташування: Черкаська область
Попівка
Попівка

Село розташоване за 12 км на північ від районного центру — смт Маньківка та за 17 км від залізничної станції Поташ

ІсторіяРедагувати

Село відоме з середини XVII століття.

У 1751 році тут зведено дерев'яну церкву, у селі вже мешкало в 300 хатах 748 чоловік, які мали 2723 десятини орної землі. У 1760 році закладено й освячено на новому місці животівським уніатом — протопом Василем Кремезовичем церква Покрови Божої Матері. Її приєднано до православ'я 1768 року. Того ж року в селі налічувалося 87 дворів і хат, а 1783-го — лише 70 дворів, де проживало 559 чоловік і жінок.

У 1864 році Лаврентій Похилевич писав:

« Поповка, село в 4-х верстах от г. Буков, при ручье, за селом Кривцем начавшемся. Жителей обоего пола 748; земли 2723 десятини. Принадлежит Станиславу Карловичу Иотейке (латинского исповедания).
Церковь Покровская, 6-го класса; земли имеет 74 десятины; построена 1751 года.
»

У 1900 році в селі був 121 двір; кількість мешканців: чоловіків — 541, жінок — 551. Відкривається церковно-приходська школа, а на околиці споруджують кузню, діяв водяний млин. У 1905 році село відноситься до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення знаходилося 1859 десятин.

У 1929 році, під час примусової колективізації, засновано ТОЗ (товариство обробітку землі), яке з часом перетворено в колгосп, керівником якого селяни обрали Федора Тихоновича Богуша.

176 жителів села стали учасниками Другої світової війни, із них 68 — удостоєні бойових нагород. У 1954 році врочисто відкрито пам'ятник на Братській могилі, 1969-го в центрі села споруджено обеліск Слави 94 односельцям, які загинули на війні.

У повоєння в селі містилася центральна садиба колгоспу «Шлях Леніна», за яким було закріплено 1539,9 гектарів сільгоспугідь, в тому числі 1454,2 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час в селі діяли восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, дитячий садок, поштове відділення, побутовий комбінат, магазин.

Археологічні знахідкиРедагувати

У центрі села виявлено сліди городища 16 століття, поселення черняхівської культури: тут знайдено наконечники списа й стріл.

СучасністьРедагувати

В селі працюють: школа — загальноосвітня І-ІІ ступенів, дитячий садок. Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, два магазини, фермерське підприємство, а також сільська рада.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Жадько В. Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу.-К.,2006.-С.289 - 295.
  • Універсальна енциклопедія "Черкащина". Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.716.
  • Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

ПосиланняРедагувати