Відкрити головне меню

Ірина Віталіївна Понаровська (нар.. 12 березня 1953, Ленінград, РРФСР, СРСР) — радянська і російська джазова та естрадна співачка, кіноакторка[1], телеведуча.

Понаровська Ірина Віталіївна
рос. Ирина Витальевна Понаровская
Основна інформація
Дата народження 12 березня 1953(1953-03-12) (66 років)
Місце народження Ленінград, РРФСР, СРСР
Роки активності 1971 — тепер. час
Громадянство СРСР і Росія
Професії співачка, актриса, ведуча, телеведуча
iponarovskaya.ru
Нагороди
Заслужений артист Росії

Зміст

БіографіяРедагувати

Ірина Понаровська народилася 12 березня 1953 року в Ленінграді в родині музикантів.

  • Батько — Віталій Борисович Понаровський, був диригентом і художнім керівником джаз-оркестру.
  • Мати — Ніна Миколаївна Арнольді, працювала концертмейстером у музичній школі при Ленінградській консерваторії, нагороджена дипломами Міжнародних конкурсів класичної музики «За найкращий акомпанемент».
  • Музикантом став і один з двох старших братів Ірини — Олександр (нар. 1947), піаніст, а нині викладач музичного коледжу в США.
  • Сестра Ірини (від другого шлюбу батька — Надія, нар. 1976), одна з учасниць проекту «Співаючі радіоведучі», працює музичним редактором на радіо «Вертикаль» в Санкт-Петербурзі.

Ірина Понаровська закінчила музичну школу при консерваторії, де навчалася грі на арфі та фортепіано. Слухаючи школяркою своїх кумирів Марію Пахоменко, Лідію Клемент, Едіту П'єху та Клавдію Шульженко, Понаровська сама поступово почала співати. З 15 років займалася вокалом у педагога Ліни Архангельської.

У 1971 році Ірина Понаровська вступила до Ленінградської консерваторії.

З 1971 по 1976 рік вона була солісткою ВІА «Співаючі гітари», де їй довірили дві сольні пісні: «Непримітна краса» і «Вода буває гіркою». У баладі «Саласпілс» у неї була вокальна імпровізація. Саме звання солістки здавалося Ірі королівським титулом: «Я ніколи не блищала в школі, не була лідером. Рівна, міцна учениця. Я не співала в хорі першим голосом. Стояла у других сопрано в останньому ряду». Потім була солісткою в «Коробейниках», де грав клавішник Олександр Зайцев, пізніше працював у «Машині часу».

У 1975 році Ірина Понаровська виконала роль Еврідіки в першій радянській рок-опері «Орфей та Еврідіка». Її запросили на фестиваль до Дрездена (НДР). У Дрездені Понаровська виконала дві пісні: «Люблю» композитора Якова Дубравіна і німецькою мовою — «Сідай у поїзд своєї мрії». Викликала овацію і отримала першу премію.

В 1976 році — гран-прі Міжнародного фестивалю пісні «Сопот—1976» (Польща) за виконання пісні «Благання». Дев'ять разів її викликали на заключному концерті і змусили-таки співати «на біс» у порушення фестивальних традицій.

Другу конкурсну пісню виконувала польською мовою — «Була птахом». Тріумф Понаровської в Сопоті — свідчення того, що за кордоном її прийняли як рідну куди раніше і достойніше, ніж це сталося на батьківщині. Польща носила її на руках. Як колись — Німеччина. І там, і там на журнальних обкладинках була красива жінка, яка так чудово співає. Одна з цих фотографій відкрила їй дорогу в кіно, але пізніше. В Сопоті її возили на власному «Мерседесі» з номером, де красувалося: «Ірина Понаровська». На вулицях-брали автографи. Після перемоги її готельний номер уставили кошиками квітів. Вона влаштувала в ресторані прийом для радянської делегації, так як загального бенкету лауреатів не було. Та, сидячи за столом спиною до залу, як вона віддає перевагу, Іра приймала привітання співвітчизників. У 1970-х її титуловали так: «Фрау Фестиваль» в Дрездені і «Міс Об'єктив» в Сопоті — «за красу, чарівність і фотогенічність».

У 1976 році переїхала в Москву, де два роки була солісткою джаз-оркестру Олега Лундстрема.  

У 1979 році пережила клінічну смерть черезхворобу нирок.[2]

Починаючи з 1976 року неодноразово знімалася в кіно. У 1978 році здала випускні іспити у консерваторії і отримала диплом піаністки. На випускних іспитах вона виконувала перший концерт Рахманінова для фортепіано з оркестром, 32 варіації Бетховена, п'єси Дебюссі, Шостаковича і Щедріна.

У 1980-х та початку 1990-х років Ірина Понаровська активно знімалася в кіно і на телебаченні в різних музичних передачах, зокрема «Пісня року», «Ранкова пошта», «Очевидне-неймовірне», «Блакитний вогник», «Навколо сміху», «Театральні зустрічі», «Адреси молодих», «Хіт-парад Останкіно» і кожен рік в концерті до Дня міліції. Вела дитячу телепередачу «Будильник», брала участь у гумористичних проектах Ігоря Угольникова «Оба-на!» і «Кут-шоу». Радіо передавало її голос у програмах «З добрим ранком», «У робочий полудень», «До-ре-мі-фа-соль», тоді дійсно виконували реальні заявки слухачів.

У 1982 році брала участь у створенні комедійного мюзиклу під назвою «Трест, який лопнув»[3], але «Пісня Сари Бернар» в її виконанні при остаточному монтажі до фільму не увійшла[4].

У 1986 році пісня «Знаю — любив» в репертуарі Понаровської потрапила у хіт-парад, заведений тоді вперше в нашій країні. На телебаченні в програмі «Ранкова пошта» навіть зняли щось схоже на відеокліп. Автором слів пісні «Знаю — любив» була Джуна. Пісня «Знаю — любив» стала лауреатом фестивалю «Пісня року — 1986». До пісні «Знаю — любив» в кінці 1987 року Понаровська додала нову фарбу в зовнішності: з натуральної шатенки стала блондинкою.

У 1988 році в столичному ГЦКЗ «Росія» відбулися її перші в Москві сольні концерти під назвою «Все спочатку».

Влітку 1989 року була членом журі на Всесоюзному конкурсі молодих виконавців радянської естрадної пісні в Юрмалі. І після трьох турів виділила явного претендента на гран-прі — Сосо Павліашвілі. Ще двоє колег були з нею солідарні, але інші члени журі вирішили гран-прі не присуджувати: немає гідних. Ірина дісталася до Риги, де хворів голова журі Раймонд Паулс, який дивився конкурс по телебаченню, і його слово переважило сумніви.

78 січня 1990 року відбулася перша в СРСР благодійна програма «Телемарафон Дитячого фонду». Понаровська віддала на рахунок Дитячого фонду 10 000 рублів.

У листопаді 1992 року Ірина брала участь у шоу «Борис Моїсеєв і його леді», зробивши фурор перукою з темно-вишневого довгого волосся. Сергій Звєрєв привіз його з Японії. Вона довго мучилася сумнівами: «Як приймуть, не переборщить з кольором?». Сергій дивувався: «Вона боїться бути шикарною?» Перука ідеально підійшла до пісні «Мені плювати». А у фіналі програми «Леді Несподіванка», як назвав її Борис Моїсеєв, з'явилася на сцені у величезному чорному капелюсі. Це була перша серія капелюшного циклу Звєрєва — Понаровської.

В 1993 році вона випустила свій перший великий диск «Так проходить життя моє», а в лютому 1993 року знялася в першому своєму відеокліпі на пісню «Так проходить життя моє». На початку 1990-х виступала в дуеті з Богданом Титомиром. В середині 1990-х вела телепередачу «Фітнес-клас Ірини Понаровської», для якої вона розробила власну гімнастику і методику правильного харчування. За її словами, могла б стати лікарем, якби не стала співачкою: їй подобається зцілювати. З 15 років тримає свою фігуру під суворим контролем, не дозволяючи набирати зайві кілограми не тільки заради естетичного задоволення глядачів, але і заради власного здоров'я. Дуже любить плавати: влітку в морі, взимку в басейні; катається з сином на роликах.

У грудні 1993 року на черговому шоу Бориса Моїсеєва в концертному залі «Росія» Ірина Понаровська виконала нову пісню композитора Віктора Чайки «Романс самотніх».  

Восени 1996 року у віці 96 років померла улюблена бабуся Ірини — Шарлотта Арнольді, яка перша в сім'ї серйозно поставилася до боязких спроб дівчинки співати і наполягла, щоб її показали педагогу по вокалу, визначивши внучці професію і спосіб життя.

У 1997 році представила в столичному ГЦКЗ «Росія» сольну програму «Жінка завжди права». У тому ж році вийшов і другий великий диск співачки з однойменною назвою. У день останнього концерту 16 квітня, на Площі зірок естради біля центрального входу в концертний зал відбулася церемонія закладення зоряної плити імені Ірини Понаровської. Так національна музична премія «Овація» відзначила 25-річний ювілей її естрадної служби. У тому ж році вийшов компакт-диск «Жінка завжди права».

У 1998 році вона — голова журі конкурсу, ведуча і почесний гість фестивалю «Слов'янський базар».

У травні 1999 року вона разом з Сосо Павліашвілі провела вечір пам'яті співака і композитора Шандора. Пізніше записала його пісню «Розкажи мені про любов», а також дует з Сосо «Ти і я» для проекту «Зірки співають пісні Шандора». У тому ж 1999 році Ірина відкрила свій PR-клуб, на базі якого народилася ідея створення власної колекції одягу.

У 2000-х роках невдало намагалася пробувати себе в бізнесі[5]. У 2000 році Ірина створила бренд «I-ra», а через два роки відкрила імідж-агенцію «Простір стилю». В Нью-Йорку відкрився Будинок моди Ірини Понаровської, з яким підписав контракт один з бродвейських театрів.

У 2003 році Понаровська познайомилася і почала співпрацювати з композитором Юрієм Ерікона. А в кінці року прийняла участь у його творчому вечорі, де виконала 2 пісні «Краплі» і «Спасибі за любов». На його пісню «Спасибі за любов» Федір Бондарчук зняв відеокліп в березні 2004 року. Також зараз називається нова концертна програма співачки, з якою вона успішно гастролює.

Трохи пізніше Понаровська взяла участь у реаліті-шоу «Ти — супермодель» в якості експерта. Виступила хедлайнером на концертах «Зірки фестивалю „Нова хвиля“ в Америці»

Виступ на «Легенди Ретро FM» у 2008 році стало першим концертом за попередні десять років.

31 березня 2009 року була гостем ток-шоу «Нехай говорять» на Першому каналі, присвяченого дню народження Лайми Вайкуле.

13 листопада 2010 року відбувся концерт Ірини Понаровської в Санкт-Петербурзі в розважальному центрі «Гігант-хол».

Ірину Понаровську називають найелегантнішою жінкою російської естради. У 1990 році представники Будинку моди «Шанель» присвоїли їй титул «Місс Шанель Радянського Союзу», а в 1998 році італійська фірма, чий одяг носили улюблені актриси Понаровської Марлен Дітріх і Ромі Шнайдер, запропонувала їй стати «обличчям» фірми.

У неї в Москві власне ательє, журналісти і зовсім про неї замовкли.

Багато часу нині Ірина проводить за кордоном, в Естонії, в старому будинку під Нарвою.

Особисте життяРедагувати

  • Перший чоловік — Григорій Давидович Клейміц (нар. 17 серпня 1945[6]), музичний керівник ВІА «Співаючі гітари». Прожили у шлюбі півтора року[7].
  • Другий чоловік — Вейланд Родд (Wayland Rudd) (нар. 11 грудня 1946), негритянський джазовий співак[8] і музикант. Прожили у шлюбі сім років.
  • Третій чоловік — Дмитро Юрійович Пушкар (нар. 19 липня 1963), член президії Російського товариства урологів, член Американської та Європейської асоціацій урологів, член президії Європейської школи урологів. Є також запрошеним лектором у багатьох країнах світу[10]1986 по 1997 роки).

ТворчістьРедагувати

ФільмографіяРедагувати

Ролі в кіноРедагувати

ОзвучуванняРедагувати

ДискографіяРедагувати

  • 1976 — «Співає Ірина Понаровська»
  1. Хто винен
  2. Ох ти, невірний
  3. Нехай це збудеться
  4. Люблю
  • 1976 — «Ірина Понаровська»
  1. Материнська любов (з к/ф «Синій птах»)
  2. Перші радості
  3. Квапся
  4. Благання
  • 1977 — «Кругозір» N1 за 1977
  1. Благання
  • 1977 — «Кругозір» N12 за 1977
  1. Пісня про синього птаха
  2. Прийшла пора кохання
  • 1977 — «Ірина Понаровська»
  1. Місто радості
  2. Нехай це збудеться
  3. Ти хочеш зі мною розлучитися
  4. Блакитна річка
  • 1980 — «Пісні А. Мажукова» (вик. Ірина Понаровська)
  1. Музика кохання
  2. Одного разу
  • 1987 — «Ластівки»
  1. Ластівки
  2. Кросворд
  • 1987 — «Маскарад природи»
  1. Маскарад природи
  2. Дон Жуан
  • 1993 — «Так проходить життя моє»
  1. Так проходить життя моя
  2. Ти мій бог
  3. Ти завжди зі мною
  4. Не жартуй
  5. Всім живим
  6. Я не окликну за іменем
  7. Мені плювати
  8. Нічне кабаре
  9. Реквієм
  • 1997 — «Жінка завжди права»
  1. Мої друзі
  2. Жінка завжди права
  3. Я знаю
  4. Листів не треба
  5. Прав був ти
  6. Гітара
  7. Романс
  8. Дай мені
  9. Єдиний мій
  10. Визнання
  11. Спасибі тобі за квіти
  12. Зірка леді
  • 2003 — «Орфей і Еврідіка»
  1. Перший дует Орфея і Еврідіки (дует з А. Асадуліним)
  2. Сцена прощання (дует з А. Асадуліним)
  3. Напуття Еврідіки (дует з А. Асадуліним)
  4. Перше повернення Орфея (дует з А. Асадуліним)
  5. Пісня Еврідіки
  6. Дует Еврідіки і Харона (дует з Б. Вивчаровским)
  7. В очікуванні Орфея
  8. Сцена другого повернення Орфея (дует з А. Асадуліним)
  9. Фінал (дует з А. Асадуліним і Б. Вивчаровским)
  • 2008 — «Співає Ірина Понаровська»
  1. Материнська любов, з кінофільму «Синій птах» (А. Петров, орк. В. Габая — Т. Калініна)
  2. Ти хочеш зі мною розлучитися (А. Норозов — М. Рябінін)
  3. Блакитна річка (Е. Кузинер — С. Льясов)
  4. Музика любові (А. Мажуков — А. Поперечний)
  5. Одного Разу (А. Мажуков — В. Резнік)
  6. Світ Без Чудес (Ст. Бистряков — А. Дмитрук, А. Костинський)
  7. Горобинові намиста (А. Укупнік — А. Жовтий, А. Молодим)
  8. Прийшла пора кохання (Л. Гарін — Н.Олєв)
  9. Ти для мене (Р. Фертич — В.Резнік)
  10. Колискова (Т. Хренніков — А. Гладков)
  11. Прощання (Т. Хренніков — Ф. Кравченко)
  12. Московські вікна (Т. Хренніков — М. Матусовський)
  13. Очікування (В. Успенський — Б. Гершт)
  14. Пісня про казку (П. Бюль Бюль-огли — А. Дідуров)
  15. Дует (П.Бюль Бюль-огли — А. Дідуров)
  16. Ластівки (Т. Островська — А. Римициан)
  17. Кросворд (Т. Островська — А. Римициан)
  18. Маскарад природи (Т. Островська — Д. Усманов)
  19. Дон Жуан (Т. Островська — Л. Воропаєва)
  20. Незасвічена свічка (О. Кваша — В. Панфілов)
  21. Я більше не хочу (О. Кваша — В.Панфілов)
  22. Фінальна пісня (В. Єфремов — Л. Дербеньов)

Визнання і нагородиРедагувати

  • Лауреат Міжнародних конкурсів естрадної пісні «Дрезден-1975» (перша премія) та «Сопот—1976» (гран-прі).
  • Титул «Місс Шанель Радянського Союзу» (1990).
  • 16 квітня 1997 року пройшла церемонія відкриття іменної зірки Ірини Понаровської на Площі зірок естради у ГЦКЗ «Росія» в Москві.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати