Відкрити головне меню

Арвід Янович Пельше (латис. Arvīds Pelše, 26 січня (7 лютого) 1899, хутір Мазіє, Латвія — 29 травня 1983, Москва) — державний діяч Латвійської РСР і СРСР, історик, у молодості — працівник ВЧК.

Арвід Янович Пельше
латис. Arvīds Pelše

10-ий голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС
Час на посаді:
8 квітня 1966 — 28 травня 1983
ПопередникМикола Михайлович Шверник
НаступникМихайло Сергійович Соломєнцев

2-й Перший секретар ЦК КП Латвійської РСР
Час на посаді:
25 лютого 1959 — 15 квітня 1966
ПопередникКалнберзіньш Ян Едуардович
НаступникВосс Авґустс Едуардович

Народився26 січня (7 лютого) 1899(1899-02-07)
сад. Мазайс
Помер29 травня 1983(1983-05-29) (84 роки)
м. Москва
ГромадянствоСРСР СРСР
СРСР СРСР
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979).

Член РСДРП з 1915, співробітник уряду більшовицької Латвії (1919), секретар (1941), перший секретар (1959-1966) ЦК КП Латвії, член Політбюро ЦК КПРС, голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС (1966-1983).

Член-кореспондент АН Латвійської РСР (1946).

БіографіяРедагувати

Народився на хуторі Мазіє Єцавської Курляндської губернії в селянській родині Йохана Пельше та його дружини Лізи. Хрещений був у сільській церкві 14 березня того ж року.

1915 — вступив в Соціал-демократичну партію Латиського краю (СДЛК), після німецької окупації Латвії — член РСДРП.

У роки Першої світової війни — робітник у Вітебську, Харкові, Петрограді, Архангельську; за завданням місцевих комітетів РСДРП вів революційну агітацію та пропаганду. Учасник Лютневої революції 1917, член Петроградської ради депутатів. Делегат VI з'їзду РСДРП(б) від Архангельської партійної організації. Брав активну участь у підготовці та проведенні Жовтневої революції.

1918 — співробітник ВЧК в Москві.

1919 — відповідальний працівник Наркомату державних споруд Радянської Латвії; брав участь у боях під Ригою проти збройних формувань Тимчасового уряду Латвійської Республіки.

1919-1929 — на партійно-політичної та викладацькій роботі в Червоній армії та Військово-Морському флоті РРФСР/СРСР.

1931 — закінчив Інститут червоної професури (Москва), 1931-1933 — аспірант там само; водночас викладав історії партії в Центральній школі НКВД (1929–1932).

1933-1937 — начальник політвідділів Магаджанівского, потім Чорноіртиского радгоспів в Казахській АРСР/РСР, заступник начальника сектора політуправління Наркомату радгоспів СРСР.

1937-1940 — на викладацькій роботі в Москві.

1941-1959 — секретар ЦК КП Латвії з пропаганди й агітації.

1959-1966 — перший секретар ЦК КП Латвії. Проводив політику форсованої індустріалізації республіки. Був вкрай непопулярний серед латишів.

Делегат XX, XXII—XXVI з'їздів КПРС; з 1961 — член ЦК КПРС, з 1966 — член Політбюро ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР 2-9-го скликань.

Автор робіт з питань історії КПРС і «партійного будівництва», історії революційного (комуністичного) руху в Латвії, боротьби з буржуазним націоналізмом, комуністичного будівництва в ЛатРСР.

Урна з прахом А.Пельше похована в кремлівській стіні на Красній площі в Москві.

Діти від першого шлюбу: дочка Берута (померла) і син Арвік (загинув на фронті Другої світової війни). Син від другого шлюбу, Тай (* 1930) — пенсіонер, контактів з батьком після його третього одруження (третя дружина Пельше, Лідія — колишня дружина Олександра Поскребишева, особистого секретаря Сталіна) не підтримував.

Пам'ятьРедагувати

Одним із перших проявів перебудови в Латвії стало зняття натовпом з будівлі Ризького політехнічного інституту, який з 1983 мав ім'я Пельше, присвяченої йому меморіальної таблиці, яку потім скинули з Кам'яного мосту в Даугаву.

Ім'я Пельше має вулиця у Волгограді, а раніше також були вулиці в Москві (нині включена до складу Мічурінського проспекту) і Ленінграді (1990 року повернуто назву Бузковий бульвар).

Нагороди та званняРедагувати

ПосиланняРедагувати