Особлива точка кривої

Особлива точка кривої — будь-яка точка кривої, яка не є регулярною.[1] Тобто в жодному околі точки не існує регулярної параметризації кривої[2].

Точка повернення або загострення на кривій буде 1-го роду, тому, що гілки по різні боки від півдотичної

Під цією назвою об'єднуються точки різного типу:[3]

  1. вузлові точки — в яких крива сама себе перетинає;
  2. ізольовані точки — розташовані окремо від кривої, проте з координатами, які задовольняють рівнянню кривої;
  3. точки повернення або загострення — в яких напрям кривої змінюється на обернений; розрізняють точки повернення: 1-го роду і 2-го роду, в залежності від розташування гілок кривої стосовно дотичної;
  4. точки самодотику — в яких крива сама до себе дотикається;
  5. точки зламу — в яких крива «стрибком» змінює свій напрям причому на відміну від точки повернення дотичні до обох частин кривої в точці зламу різні;
  6. точки закінчення — на яких крива обривається;
  7. асимптотичні точки — точки, до яких крива наближається на нескінченно малу відстань.
  8. точки перегину — точки кривої, в яких змінюється знак кривини.

Алгебричні криві на площиніРедагувати

Алгебраїчні криві на площині можна визначити як множину точок (x, y), які задовольняють рівняння виду f(xy)=0, де f — поліноміальна функція f: R2R. Якщо f розписати як

 

Якщо початок системи координат (0, 0) знаходиться на кривій, тоді a0=0. Якщо b1≠0, то теорема про неявну функцію гарантує існування гладкої функції h, такої, що крива має вигляд y=h(x) біля початку СК. Аналогічно, якщо b 0 ≠ 0, то існує гладка функція k, так що крива може бути записана у вигляді x=k(y) біля початку СК. У будь-якому випадку є гладке відображення з R до площини, яка визначає криву в околі (0, 0). Зауважте, що у точці (0, 0)

 

тому крива не буде особливою в (0, 0), а саме, вона є регулярною у точці (0, 0), якщо хоча б одна з часткових похідних f не дорівнює нулю. Сингулярні точки — це точки на кривій, де обидві часткові похідні зникають:

 

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Корн Г., Корн Т. Справочник по математике М., Наука, 1974. — 832 с. (С. 519) (рос.)
  2. Борисенко, 17.
  3. Бронштейн И. Н., Семендяев К. А. Справочник по математике М., Наука, 1967. — 608 с. (С. 244) (рос.)

ДжерелаРедагувати