Відкрити головне меню

Персональна унія

(Перенаправлено з Особиста унія)

Особиста унія — об'єднання, союз двох або більше самостійних держав з одним монархом, який стає, таким чином, головою кожної держави-члена союзу. Голова союзу наділяється лише тими повноваженнями, які строго відповідають (за рідкісними винятками) повноваженням керівників окремих держав. Такий тип союзу не слід плутати з федерацією, яка на міжнародному рівні є єдиною державою. Також не слід плутати з династичним союзом.

Особисті унії можуть виникати з різних причин, від майже випадкових, коли, наприклад, принцеса, будучи заміжньою за королем однієї держави, стає царюючою королевою іншої держави, і їх спільна дитина успадковує трон обох держав, до фактичного приєднання держав, коли в деяких випадках персональні унії створювалися з метою запобігання заколотів. Такі союзи можуть бути законно обґрунтовані шляхом явного затвердження об'єднання двох держав у конституціях, або можуть не мати законних підстав, і тоді вони можуть легко розпадатися через різні правила успадкування позиції голови держави.

Оскільки президенти держав-республік обираються загальним громадянським голосуванням, особисті унії практично повністю є феноменом монархій. У зв'язку зі значним скороченням числа монархій в XX столітті, особисті унії стали явищем досить рідкісним. І хоча вони досі існують, як, наприклад, Співдружність націй, найчастіше такі спілки мають лише номінальне значення.

Зміст

Приклади особистих унійРедагувати

Королівство АнгліяРедагувати

АндорраРедагувати

Часткова особиста унія з Францією з 1607 (президент Франції, колись король Франції, іншим головою держави в Андоррі є єпископ з Єпископства Урхель, Каталонія, Іспанія).

Арагонська коронаРедагувати

У 1162 Альфонсо II Арагонський був першою людиною, який мав титули короля Арагону і графа Барселони і який керував тереном, який було пізніше названо Арагонською короною. Яків І (король Арагону) пізніше створив і додав Королівство Майорка і Королівство Валенсія до Корони. Пізніше Карл V Габсбург — Карл I Іспанський, Карл V король Священної Римської імперії — об'єднав Арагон і Кастилію в особистій унії, яка стала Іспанією.

БогеміяРедагувати

  • Особиста унія з Польщею 1003–1004 (Богемія окупована поляками)
  • Особиста унія з Польщею 1300–1306 та Угорщиною 1301–1305 (Вацлав II та Вацлав III)
  • Особиста унія з Люксембургом 1313–1378 і 1383–1388
  • Особиста унія з Угорщиною 1419–1439 (Сигізмунд Люксембурзький і його зять) та 1490–1526 (Ягеллони)
  • Особиста унія з Австрією та Угорщиною 1526–1918 (крім 1619–1620)

БразиліяРедагувати

БранденбургРедагувати

Велика БританіяРедагувати

Вільна держава КонгоРедагувати

ДаніяРедагувати

ІрландіяРедагувати

  • Особиста унія з Королівством Англія у 1541–1707 (від проголошення ірландським парламентом короля Генріха VIII Англійського королем Ірландії до утворення Великої Британії).
  • Особиста унія з Королівством Шотландія (і Королівством Англія) в 1603–1707 (коли Англія і Шотландія об'єднані в Королівство Великої Британії).
  • Особиста унія з Нідерландами в 1689–1702, через короля Ірландії, Шотландії та Англії, також виступає як штатгальтер більшості провінцій Нідерландів. Фактична ситуація була дещо складнішою з голландськими провінціями Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел вступившими до особистої унії в 1689 і Дренте в 1696. Тільки дві голландські провінції не вступили в особисту унію: Фрисландія і Гронінгена.
  • Особиста унія з Великою Британією в 1707–1801 (коли вона була реорганізована в Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії).
  • Особиста унія з Ганновером у 1714–1837.
  • Особиста унія зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії в 1922–1937/1949.

ІсландіяРедагувати

  • Особиста унія з Данією 1918–1944.

ІспаніяРедагувати

  • Особиста унія корон, яка згодом утворила Іспанію (Кастильська корона і Арагонська корона) у Священній Римський імперії в 1519–1556 під головуванням Карла I (Карла V, імператора Священної Римської імперії). Кастилія і Арагон залишалися єдині в 1556–1707, після чого вони були офіційно об'єднані в Іспанію.
  • Філіп II Габсбург був одночасно королем Англії (з Марією I) в 1554–1558, в той же час він також був королем Неаполя (з 1554) і королем Іспанії (з 1556).
  • Іберійська унія з Іспанією в 1580–1640, під владою Філіпа II (також відомий як Філіп I Португальський), його сина та онука.

ЛитваРедагувати

  • Особиста унія з Польщею в 1386–1401 і 1447–1569 (з перервою в 1492–1501) — польсько-литовський союз. У 1569 перетворена у Річ Посполиту.

ЛюксембургРедагувати

  • Особистою унія з Богемією в 1313–1378 і 1383–1388.
  • Особиста унія з Нідерландами в 1815–1890.

НаварраРедагувати

  • Особиста унія з Францією в 1589–1620 у зв'язку зі вступом Генріха IV, після чого Наварру офіційно включено до складу Франції.

НідерландиРедагувати

  • Особиста унія з Англією, Шотландією та Ірландією 1689–1702, штатгальтером більшості провінцій Нідерландів також виступає як короля Англії, Шотландії та Ірландії. Фактична ситуація була дещо складніше, тому що до 1795 Голландська республіка була конфедерацією номінально незалежних провінцій. Провінції Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел вступили в особисту унію в 1689 і Дренте-1696. Дві голландських провінцій не вступили в особисту унію: Фрисландія і Гронінгена.
  • Особиста унія з Люксембургом 1815–1890.

НорвегіяРедагувати

  • Свен Вилобородий керував Норвегією і Данією 999–1014. Він також керував Королівством Англія 1013–1014.
  • Канут Великий керував Королівством Англія та Данією 1016–1035. Він також керував Норвегією від 1028 до 1035.
  • Особиста унія з Швецією 1319–1343.
  • Особиста унія з Данією 1380–1814.
  • Кальмарська унія з Данією і Швецією 1389–1521
  • Особиста унія з Швецією 1814–1905.

ПольщаРедагувати

  • Особиста унія з Богемією, 1300–1306, а також з Угорщиною 1301–1305, (Вацлав II та Вацлав III).
  • Особиста унія з Угорщиною 1370–1382 і 1440–1444.
  • Особиста унія з Литвою по Кревський унії, 1386–1401, потім 1447–1569 по Люблінський унії (з перервою в 1492–1501), відомий як польсько-литовський союз. У 1569 союз був перетворений у федерацію Річ Посполита.
  • Особиста унія з Саксонією 1697–1706, 1709–1733 та 1734–1763.
  • Східна частина: особиста унія з Росією 1814–1832, відома як Царство Польське; після придушення повстання армію, територія була приєднана прямо до Росії.

Польща-ЛитваРедагувати

  • Особиста унія із Швецією 1592–1599
  • Особиста унія із Саксонією 1697–1705, 1709–1733 та 1733–1763

ПортугаліяРедагувати

  • Іберійська унія з Іспанією 1580–1640 р., під владою Філіпа II (також відомий як Філіп I Португальський), його сина та онука.
  • Особистий союз з Бразилією при Педру I (імператор Бразилії) (Педру IV Португальський), з 10 березня 1826-28 травня 1826. Педру був принцом Португалії, Бразилії та Алгарве, коли він проголосив незалежність Бразилії в 1822, став її першим імператором. Коли його батько (Жуан VI (король Португалії)) помер, Педру став королем Португалії всього на кілька тижнів, після чого він відрікся від португальського престолу на користь своєї молодшої дитини, принцеси Марія II.

РумуніяРедагувати

Саксен-Веймар та Саксен-ЕйзенахРедагувати

Герцогства Саксен-Веймар і Саксен-Ейзенах були в особистій унії з 1741, коли правлячий рід Саксен-Ейзенах перервався у 1809, тоді вони були об'єднані в одне герцогство Саксен-Веймар-Ейзенах.

Священна Римська імперіяРедагувати

  • Особиста унія з Іспанією у 1519–1556 під владою Карла V.
  • Особиста унія з Угорщиною у 1526–1806.

УгорщинаРедагувати

ФінляндіяРедагувати

Унія Великого князівства Фінляндського і Російської імперії в 1809–1917 (унія не закріплена юридично, але Фінляндія користувалася широкою місцевою автономією)[1][2].

ФранціяРедагувати

ХорватіяРедагувати

Королівство Хорватія і Королівство Угорщина утворили особисту унію двох царств в 1102, об'єднані під владою угорського короля.[3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13]

Акт про об'єднання було докладно викладено в Pacta conventa, в якій окремі засади хорватської державності були збережені через Собор (рада хорватських дворян) і через бана. Крім того, хорватські дворяни зберегли свої землі і титули[14]. Середньовічна Угорщина і Хорватія були (з точки зору міжнародного громадського права), союзниками до Мохачської битви в 1526. 1 січня, 1527, хорватське дворянство в Цетині одноголосно обрало Фердинанда І, ерцгерцога Австрії, їх королем, і підтвердили легітимність спадкоємства[15].Але, офіційно Угорсько-Хорватська держава існувала до початку 20-го століття і Тріанонського договору[13][12][11].

ШвеціяРедагувати

  • Особиста унія з Норвегією в 1319–1343
  • Кальмарська унія з Данією та Норвегією в 1389–1521
  • Особиста унія з Польщею-Литвою в 1592–1599
  • Особиста унія з Норвегією в 1814–1905 (іноді називається Швеція-Норвегія)

Шлезвіг-ГольштейнРедагувати

Королі Данії в той же час були герцогам Шлезвігу і Гольштейну 1460–1864 (Гольштейн був частиною Священної Римської імперії, нині є частиною Німеччини).

Королівство ШотландіяРедагувати

  • Особиста унія з Францією в 1559–1560
  • Особиста унія з Англією та Ірландією в 1603–1707 (коли Англія і Шотландія були об'єднані в Королівство Великої Британія)
  • Особиста унія з Нідерландами в 1689–1702, голландський штатгальтер, Вільгельм Оранський, який також був королем Англії, Шотландії та Ірландії. Фактична ситуація була дещо складнішою з голландсьими провінціями Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел які вступили до особистої унії в 1689 і Дренте в 1696. Тільки дві голландські провінції і не вступили до особистої унії: Фрисландія і Гронінген.

ПриміткиРедагувати

  1. Александр Владимирович Пыжиков. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9785224043866.
  2. http://www.allpravo.ru/library/doc101p/instrum105/item802.html Таганцев Н. С. Уголовное право (Общая часть). Часть 1. По изданию 1902 года. Allpravo.ru. — 2003.
  3. «Croatia (History)». Encarta. http://encarta.msn.com/encyclopedia_761577939_6/Croatia.html#p40. 
  4. Encyclopedia of the Middle Ages
  5. Europa Publications Limited, p.271: Eastern Europe and the Commonwealth of Independent States, Svezak 4
  6. Alain Finkielkraut, (pp. 17-18): Dispatches from the Balkan War and other writings
  7. Imogen Bell, p.173: Central and South-Eastern Europe 2003
  8. Mitja Velikonja p.78: Religious separation and political intolerance in Bosnia-Herzegovina
  9. Piotr Stefan Wandycz, p.159: The price of freedom: a history of East Central Europe from the Middle Ages
  10. Adrian Webb, Inc NetLibrary, Adrian Webb, p.218: The Routledge companion to Central and Eastern Europe since 1919
  11. а б Charles W. Ingrao, p.12: The Habsburg monarchy, 1618–1815
  12. а б David Raic, p. 342: Statehood and the law of self-determination Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Raic» визначена кілька разів з різним вмістом
  13. а б Font, Marta: Hungarian Kingdom and Croatia in the Middle Age
  14. «Croatia (History)». Britannica. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/143561/Croatia/223953/History. 
  15. R. W. SETON -WATSON: The southern Slav question and the Habsburg Monarchy page 18