Відкрити головне меню

Валер'я́н Андрі́йович Оси́нський (10 листопада 1852, Таганрог — 26 травня 1879, Київ) — революціонер-народник, один з організаторів політичного тероризму в Російській імперії. Член-фундатор товариства «Земля і воля» (1876—1879), поборник переходу народників до політичної боротьби. Один із засновників і членів першого (Південного) «Виконавчого комітету російської соціально-революційної партії».[1]

Валер'ян Осинський
Осинський Валер'ян Андрійович
Valerian Andriy Osynskiy.jpg
Народився 10 листопада 1852(1852-11-10)
Таганрог Катеринославська губернія
Помер 26 травня 1879(1879-05-26) (26 років)
Київ
·страчений
Поховання Лук'янівська в'язниця
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність революціонер
Alma mater Петербурзький інститут шляхів сполучення
Титул шляхтич
Конфесія атеїст
У шлюбі з Никольська М.Г
Лешерна-фон-Герцфельдт Софія Олександрівна (цивільний шлюб)

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Валер'ян Осинський народився 10 листопада 1852 у місті Таганрог, в родині шляхтича, кадрового військового, царського генерала. Закінчив гімназію у Таганрозі.

Навчався в Петербурзькому інституті шляхів сполучення у 1871—1872 роках, не закінчив. У 1872 році Валер'ян Осинський був заарештований в перший раз за те, що не поступився дороги в Літньому саду Олександру II.

1873 року служив на спорудженні Ландварово-Роменської залізничної колії помічником секретаря. Потім служив секретарем в повітовій земській управі Ростова-на-Дону.

У червні 1877 року одружився з Марією Герасимівною Никольською в Петербурзі. Незабаром після шлюбу Валер'ян Осинський поїхав до Києва у справах, а дружина була згодом заслана в Вологодську губернію.

Політична діяльністьРедагувати

У революційному русі з 1875 року. Звільнений зі служби за політичну неблагонадійність, у серпні 1876 року, після чого втік з Ростова-на-Дону до Петербурга. Відповідав, конспіративно, за зносини з ув'язненими в Петербурзі.

Один із засновників товариства «Землі і воля», входив в її «дезорганізаторську групу». З кінця 1877 очолив перший (Південний) Виконавський комітет, котрий був провісником «Народної волі». У травні 1877 був заарештований в Петербурзі з підробленими квитком для входу в зал засідання Сенату по процесу 50-ти, при арешті назвався дворянином Ніколаєвим.

Восени 1877 року переїхав у Київ. Валер'ян Осинський оселився в будинку разом з членом народницької організації Софією Лешерн фон Герцфельд з документами на ім'я подружжя Байкових — під цим прізвищем був заарештований в Києві 25 січня 1879 року. Мешкав також під нелегальними прізвищами Плєтньова, Бариловича, Аркадія Ферапонтовича Слєпцова.

Перебуваючи у Києві з весни 1877 року, разом з іншими членами комітету проводив революційно-пропагандистську роботу серед студентської молоді, робітників, солдатів. Влітку 1877 брав участь в підготування втечі залучених по процесу 193-х. Наприкінці 1877 приїхав до Петербурга для підготування замаху на Трєпова. У січні 1878 року брав участь в демонстрації у Петербурзі на похоронах робітників, котрі були убиті вибухом на Петербурзькому Патронному заводі.

Керував та брав безпосередню участь у терористичних актах проти київського прокурора М. М. Котляревського 23 березня 1878 року, та жандармського штабс-ротмістра Густава Едуардовича фон Гейкінґа.[2] Брав діяльну участь в агітації серед київського студентства в березні 1878 року з приводу арешту студента Н. Подільського, котрий відбувся після замахом на Котляревського.

Валер'ян Осинський учасник підготовки втечі з Лук'янівської в'язниці у Києві Я. В. Стефановича, Л. Г. Дейча, І. В. Бохановського. У ніч на 27 травня 1878 брав участь у звільненні з Київської в'язниці Дейча, Стефановича та Бохановського.

Валер'ян Осинський, попри елементарні правила конспірації, як свідчить поліція, «демонстративно розмовляє по-малоруськи».[3]

Арешт і стратаРедагувати

Арештований в Києві 25 січня 1879 року. При арешті намагався чинити збройний опір і вистрілити в Судейкіна, який керував його арештом. Перебуваючи в ув'язненні, під час бунту в'язнів,6 березня 1879, завдав образ наглядачеві.

Засуджений Київським військово-окружним судом до розстрілу, заміненого Олександром II повішенням. Судився 6-7 травня 1879 року в Київському військово-окружному суді разом з Софією Лешерна-фон-Герцфельдт та Інокентієм Волошенко. Був визнаний винним в приналежності до злочинного угрупування, в керівництві ним, в виготовленні фальшивих паспортів, в розповсюдженні книг і відозв злочинного характеру, в замаху на вбивство полковника Судейкіна. Засуджений 7 травня 1879 року до страти через розстріл. Проте 13 травня 1879 року вирок переглянутий Київським генерал-губернатором, при чому розстріл замінено повішенням згідно з бажанням Олександра II, висловленому в телеграмі від 8 травня 1879 року. Після цієї страти, за імператора Олександра II, революціонерів засуджених до смертної кари військовими судами стали вішати.

Валер'ян Осинський страчений 14 травня 1879 року в Київській Лук'янівській в'язниці разом з Л.К. Брандтнером і В.А. Свириденко. Вже біля ешафоту відмовився подати прохання про помилування, відмовився від причастя й сам, без допомоги ката, надягнув на шию зашморг. Військовий оркестр заграв «Комаринську»… Осинському виповнилося лише 26 років. З офіційного звіту про страту Валер'яна Осинського та його товаришів, від 14 травня 1879 року:

« Тіла були поховані біля підніжжя ешафота, і нігілісти віддані вічному забуттю .. »

Напередодні останнього дня, перед стратою, йому дозволили побачення з матір'ю — Валер'ян запевнив її, що твердо сподівається на помилування, але неповнолітній сестричці зумів шепнути, що завтра мусить померти, й просив її готувати матір до цієї трагічної звістки. [4] Із заповіту Валер'яна Осинського:[5]

« Ми не сумніваємося в тому, що ваша діяльність тепер буде направлена в один бік. Якби навіть ви і не написали про це, то ми й самі могли б це вивести. Нізащо більш, по-нашому, партія фізично не може взятися. Але для того, щоб серйозно повести справу терору, вам необхідні люди і засоби... Дай же вам Бог, брати, всякого успіху. Це єдине наше бажання перед смертю. А що помрете і, бути може, дуже швидко, і помрете з меншою безвістю, ніж ми - в цьому ми нітрохи не сумніваємося. Наша справа не може ніколи загинути — і ця-та впевненість котра змушує нас з таким презирством ставитися до смерті. Аби жили ви, а якщо вже доведеться вам вмирати, то померли б продуктивніше нас. Прощайте і прощайте! »

Талановитий агітатор і організатор, енергійний, безстрашний, привабливий, Валер'ян Осинський був популярний в революційному підпіллі і в суспільстві.

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • В. М. Волковинський. Осинський Валер'ян Андрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 650. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Осинський Валер'ян Анрiйович, «Науково-iформацiйний бюлетень apxiвного управлiння УРСР», 1964, № 6
  • Ткаченко П. С., Революційна народницька організація «Земля і воля» (1876—1879 рр.), Москва, 1961

ПосиланняРедагувати