Відкрити головне меню

Олексій Євменович Опанасюк
Opanasuk.jpg
Народився 29 березня 1936(1936-03-29)
село Дібрівка Брусилівського району Житомирської області
Помер 1 червня 2011(2011-06-01) (75 років)
Громадянство Україна Україна
Національність Українець
Діяльність письменник
Мова творів Українська, російська.
Премії Премія імені Огієнка (1997)

Опанасю́к Олексі́й Євме́нович (29 березня 1936(19360329)1 червня 2011) — український письменник. За значний внесок у розвиток культури Житомирщини Указом Президента України удостоєний звання «Заслужений працівник культури України»[1].

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в селі Дібрівка[2] Брусилівського району Житомирської області 29 березня 1936 року у великій селянській родині.

Закінчив початкову школу в Дубрівці, семирічку в Хомутці… Щоліта працював у колгоспі, аби щось заробити. Літературне життя розпочав ще в шкільному віці, дописуючи до місцевої газети «Колгоспна правда» етюди, новелетаи, оповідки. Одночасно у 8-му класі він пішов працювати їздовим, бо сім'я дуже голодувала.

Трудову діяльність Олексій Євменович розпочав завідувачем сільським клубом в рідному селі, потім був обраний другим секретарем Брусилівського райкому комсомолу. У 1957 році перейшов на роботу до редакції газети «Колгоспна правда». Згодом поступив на факультет журналістики в Київському університеті. Публікувався в журналах «Зміна», «Дніпро», «Вітчизна». На молодого новеліста звернули увагу Максим Тадейович Рильський і Олесь Терентійович Гончар. Збірник молодих авторів «Щасливої дороги» (1962) з прозовими творами Опанасюка вийшов з передмовою Максима Рильського.

Після навчання повертається на Житомирщину, де працював літпрацівником обласної газети «Радянська Житомирщина», редактором районної газети «Зоря комунізму», обласної «Комсомольська зірка», начальником редакційно-видавничого відділу Житомирського обласного поліграфічного видавництва.

З 1980 до 2003 року очолював Житомирську обласну організацію Національної спілки письменників України. Окрім цього був членом Української Ради Миру, заступником голови Всеукраїнського товариства Івана Огієнка і обласної ради Конгресу Української інтелігенції, кілька років — курінний отаман Житомирського Козацького коша. Опанасюк стояв біля витоків екологічного товариства культурно-освітніх об'єднань обласного товариства української мови «Просвіта».

Зараз займається дослідницькою та літературною діяльністю. Був ініціатором запровадження премії імені Огієнка, яку з 1995 року отримали понад 110 діячів літератури, культури, мистецтва й науки. Активно пропагує українське слово і національну ідею культурного відродження нашого народу та утвердження державності України.

Літературна творчістьРедагувати

В 1975 році вийшла художньо-документальна повість Опанасюка «Копище» — розповідь про село, спалене разом з людьми за опір німцям в роки німецько-радянської війни. Темі війни присвячена повість «Кров і фата» про героїв Малинського підпілля, «Спитай у беріз при долині» про захисників Коростеньського укріпрайону, «Четверо вийшли в дорогу» про юних підпільників з села Альбінівка, що під Житомиром, «Жайворонова кладка» про трагедію 1943 року поліського села.

Повість «Зникали у відомому напрямку» (1990) — документальний твір про голодомор і більшовицький терор на Житомирщині. На її сторінках письменник досліджує долі безневинно репресованих поліщуків, які потрапили під страшний прес сталінського беззаконня.

«Трійця з передпілля Києва» (1999) — есей присвячений життєвим та мистецьким шляхам трьох велетнів українського духу, які зросли на Київсько-Волинській землі — Івану Огієнку, Максиму Рильському та Борису Тену. Олексій Опанасюк показує як перепліталися їх шляхи, як підтримували один одного світочі національної ідеї у важких випробуваннях 20 століття. Головна ідея твору — це Україна, її культура, воля та державність.

Останній твір письменника «Чи затишно пані провінції в Житомирі» (2001) — збірка публіцистики автора різних років, а також документів, протоколів, рішень, постанов, листів, що відображають творче життя Житомирської обласної письменницької організації за 35 років її існування.

Громадська діяльністьРедагувати

Громадській активності Олексія Євменович Опанасюкйому завдячують створення картинної галереї «Пам'яті спалених сіл» у селі Копище Олевського району на Житомирщині, пам'ятник Тарасу Шевченку в Кодні під Житомиром, пам'ятна стела Івану Огієнкові в Брусилові. Опанасюк — «хрещений батько» Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Романівська весна» у музеї-садибі родини Рильських у Романівкці Попільнянського району. Він активно сприяв увічненню пам'яті Джозефа Конрада, Івана Кочерги, Бориса Тена, Олега Ольжича.

За його активного сприяння і участі відкрито перший в Україні пам'ятник жертвам масових більшовицьких репресій «Криниця совісті» у селі Велика Цвіля Ємільчинського району.

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента від 15 жовтня 2001 р. N 978/2001
  2. За деякими джерелами — село Дубрівка. Село перейменовувалося в 2010 році, однак пізінше це рішення було скасоване. Див. Рішення від 8 вересня 2010 року № 1202 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 18.03.10 № 1062 „Про внесення змін в адміністративно-територіальний устрій Житомирської області“»[недоступне посилання з квітень 2019]

Джерела і посиланняРедагувати