Ольховець (струмок)
Ольховець[1][2][3] — струмок (річка) в Україні у Харківському районі Харківської області. Ліва притока річки Харків (басейн Дону).
| Ольховець | |
|---|---|
 | |
| Витік | на південно-західній околиці селища Момотове |
| • координати | 50°03′13″ пн. ш. 36°27′13″ сх. д. / 50.05361° пн. ш. 36.45361° сх. д. |
| Гирло | Харків |
| • координати | 50°03′27″ пн. ш. 36°20′24″ сх. д. / 50.05750° пн. ш. 36.34000° сх. д. |
| Басейн | Дону |
| Країни: |
 УкраїнаХарківська область |
| Довжина | ~9,22 км |
Опис ред.
Довжина струмка приблизно 9,22 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 8,11 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,14[3]. Формується декількома струмками та загатами. На деяких ділянках струмок пересихає[3].
Розташування ред.
Бере початок на південно-західній околиці селища Момотове. Тече переважно на південний захід через села Байрак та Бобрівку і на північно-східній частині міста Харків впадає в річку Харків, ліву притоку річки Лопані.
Цікаві факти ред.
- У пригирловій частині струмок перетинає автошлях E40М03[3] (найдовший європейський автошлях, завдовжки 8500 км, що з'єднує французьке місто Кале через Бельгію, Німеччину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан та Киргизстан із казахським містом Ріддер біля кордону з Російською Федерацією.).
- У XX столітті на струмку існували водокачки, водосховища, молочно-тваринна ферма (МТФ) та декілька газових свердловин[2], а у XIX столітті — декілька вітряних млинів[1].
- У с. Бобрівка на річці розташований ботанічний заказник місцевого значення Альошкина балка.
Примітки ред.
- ↑ а б Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф. Шуберта и П.А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXIII, лист: 14. Показаны территории: Харьковской губернии.
- ↑ а б Топографічна карта Главного штабу М-37-061. Дергачі. Масштаб 1 : 100 000. Стан місцевості подано на 1989 рік.
- ↑ а б в г Струмок Ольховець на Google.Maps
Джерела ред.
- Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 109 (Вільховець № 8)