Бердник Олесь Павлович

Український радянський та український письменник-фантаст, політик та дисидент
(Перенаправлено з Олесь Бердник)

Олесь Бердник
Бердник О.jpg
Олесь Бердник, кінець 1940-х
Ім'я при народженні Олександр Павлович Бердник
Народився 27 листопада 1926(1926-11-27)
Вавилове, Снігурівський район, Херсонська округа, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР СРСР
Помер 18 березня 2003(2003-03-18) (76 років)
Гребені, Кагарлицький район, Київська область, Україна Україна
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет
Мова творів українська
Напрямок неоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанр наукова фантастика, роман, оповідання, вірш
Magnum opus «Зоряний корсар»
Діти Мирослава Бердник, Громовиця Бердник, Радан Бердник
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Сайт: berdnyk.com.ua

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Олександр (Олесь) Павлович Бердник (27 листопада 1926, офіційно 25 грудня 1927 — 18 березня 2003) — український письменник-фантаст, футуролог, публіцист, філософ, громадський діяч, глобаліст, богослов[1] та політик. Учасник Другої світової війни перiоду та театру вiйскових дiй ВВВ, політв'язень радянських таборів. Автор понад 20 романів і повістей. Твори Бердника перекладено низкою мов, зокрема англійською, німецькою, французькою, російською та угорською.

Член-засновник Української Гельсінської групи, провідник українського гуманістичного об'єднання «Українська духовна республіка».

ЖиттєписРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Народився 27 листопада 1926 року в с. Вавилове Снігурівського району Херсонської округи (нині Миколаївської області). Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради, своєю чергою, припустився одразу двох помилок — записав поточну дату, як дату народження, і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відряджання до Німеччини в роки німецької окупації України.

Учасник Другої світової війни (19431945), був поранений, коли воював у лавах радянської армії, демобілізувався 1946 року. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, в 19461949 рр. — театральну студію при театрі ім. Франка (Київ).

Перше ув'язненняРедагувати

1949 року виступив на відкритих партійних зборах театру ім. Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» редагуються п'єси класиків. Прозвучала фраза «Сталін для когось, може, і геній, а для інших — дурень»; директор надіслав звістку у МДБ ще до того, як засідання завершилося[2]. Бердника заарештували за звинуваченням у «зраді батьківщини», 1950 року засудили за ст. 54–10 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Він відбував покарання на Півночі СРСР та в Казахстані.

1953 року засуджений у таборі за статтею 58–14 кримінального кодексу РРФСР до 10 років позбавлення волі. Двічі намагався втекти. 1955 року помилуваний завдяки «покаянню»[3].

Письменницька кар'єраРедагувати

Повернувшись до України, почав літературну діяльність, 1957 року став членом СПУ. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 року вийшло близько 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.

Світогляд, філософія і творчістьРедагувати

Основа творчості Бердника — сприйняття людини, але не як природної істоти, а космічної. Він звертається до концепції всепланетної ноосфери, в якій матрицюються інтелектуальні й чуттєві надбання віків. На цьому смисловому фоні розгортаються події багатьох творів Олеся. В них відбувається пошук сенсу життя, яке є не кінечним, а включеним в Нескінченність Всесвіту. У Всесвіті, за Бердником, відсутній кінець будь-чому, тому не може бути й кінця людині.

Розум (дух у термінології Бердника) сформований не тілесним началом, а космічним. Структура Всесвіту як цілого і суть людського єства — тотожні. Безмір (Нескінченність) і розум — єдині у своїй основі. Людина — не просте віддзеркалення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, якій слід активізуватися через власне волевиявлення.

Космізм творчості Бердника поєднується з українством, україноцентризмом і києвоцентризмом, ідеями «глобалізації по-українськи», світоглядним, культурним і духовним насліддям дідів-прадідів, простих християн-степовиків Подніпров'я, як і всі українці природжених філософів Безмежжя. Поставлена Бердником проблема національної гідності перехрещується з космічним призначенням людини. Він формулює свої думки з приводу вивільнення людини з одномірності світу індустріальної епохи. Письменник — за людину, а не маріонетку. Герої Олеся — сміливі, волелюбні люди. Їх об'єднує бажання перетворити світ, повний суперечностей, на світ для людей[4].

ДисидентствоРедагувати

У квітні 1972 року в квартирі Миколи та Р. Руденків, де жив Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки. 28 квітня 1972 року Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб, він домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ Шелестом, який вибачився, але заявив, що «партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ». 14 травня 1972 року йому повернули друкарські машинки, але реклама виступів була ліквідована, його твори перестали публікувати. З 1974 року Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.

13 серпня 1976 року вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР № 31 з приміткою «для службового користування»: «вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)». Тоді ж його було виключено з СПУ. Після цього він працював декоратором-вітражистом в об'єднанні «Художник».

 
Каплиця, збудована Бердником на місці городища літописного міста Святополча в селі Витачів

Восени 1976 року Бердник вів консультації з Миколою Руденком, Оксаною Мешко, Левком Лук'яненком про створення Української Гельсінської групи, 9 вересня 1976 року став її членом-засновником, підписавши Меморандум № 1 «Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні», де було обґрунтовано появу правозахисного руху і наведено список українських в'язнів сумління.

У період з кінця 1976 року до арешту 06 березня 1979 року брав участь у складанні й підписанні десятків листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ № 2 «Главам урядів держав — учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР» з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінських груп.

Маловідомим й досі залишається його «Меморандум ініціативної ради альтернативної еволюції» [Архівовано 20 жовтня 2010 у Wayback Machine.], від 7 грудня 1976 року, адресований «Об'єднаним націям, Комітетові по захисту оточуючого середовища (УНЕП), усім людям доброї волі».

14 жовтня 1977 року члени УГГ, які ще залишалися на волі, спрямували до Ради міністрів УРСР «клопотання» про офіційну реєстрацію Групи з наданням їй права юридичної особи.

9 листопада 1977 року Бердник написав від імені Групи «Маніфест Українського Правозахисного Руху».

9 травня 1978 року Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, «Міжнародній амністії», Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М. Руденка.

Друге ув'язненняРедагувати

6 березня 1979 року Бердника було заарештовано за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації й пропаганди». З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника лише через два тижні.

Йому інкримінувалося написання й поширення статей «Свята Україна», «Альтернативна еволюція», «Свято Матері й Дитини», поеми «Закляття» (до 325-річчя «приєднання» України до Росії), участь в «антирадянській організації» (УГГ) тощо. Під час слідства Бердник визнав «помилки».

17–21 грудня 1979 року Київський обласний суд на виїзному засіданні в Кагарлику засудив Бердника за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Визнаний «особливо небезпечним рецидивістом».

З 16 травня 1980 року утримувався в таборі суворого режиму ВС–389/36, сел. Кучино Чусовського району Пермської області.

З 7 вересня 1981 року до 13 січня 1982 року перебував у СІЗО КДБ в Києві на «профілактиці». У лютому відмовився виступити свідком у справі Михайла Гориня. 7 вересня 1982 року переведений у зону суворого режиму ВС389/35 (ст. Всехсвятська).

Улітку 1983 року знову перебував на «перевихованні». Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14 березня 1984 року.

Друге «покаяння»Редагувати

17 травня 1984 року в газеті «Літературна Україна» з'явилася «покаянна» стаття Бердника під назвою «Вертаючись додому», де сказано, що «Гельсінкський рух є творінням ЦРУ», а Руденко і Лук'яненко, «якби в них була справжня мужність, давно зійшли б зі шляху антипатріотизму і добровільної самоізоляції».

Громадська діяльністьРедагувати

1987 року Бердник заснував громадську організацію «Ноосферний фронт „Зоряний ключ“», мета якої — «збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговерті псевдоцивілізації».

16 грудня 1989 року обраний провідником гуманістичного об'єднання «Українська духовна республіка», видає газети «Свята Україна», «Згода».

Восени 1991 року був висунутий (але не зареєстрований) кандидатом у Президенти України.

Після звільнення вийшло близько 15 книг Бердника.

18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області, на території своєї дачі.

Особисте життяРедагувати

Батько письменника Павло Трохимович Бердник був сільським ковалем, так само як його батько й дід, мати Марія Василівна — проста селянка. У Бердника була старша сестра Ольга.[5]

Олесь був двічі одружений. Перша дружина — Людмила Федосіївна Бердник. Донька від першого шлюбу Мирослава Бердник (1958 р. н.), журналістка.

З наступною дружиною його познайомила Людмила Бердник 19 лютого 1972 року.[6] Другою дружиною була Валентина Сергіївна Бердник (дівоче прізвище Сокоринська, 1949 р. н.), відома надалі як майстриня ляльок-мотанок.[7] Від другого шлюбу мав двох дітей: доньку Громовицю (1973 р. н.), та сина Радана (Романа; 1985 р. н.). Громовиця — журналістка й письменниця, Радан — економіст, менеджер зовнішньоекономічних відносин[8].

Державні нагородиРедагувати

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[9] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Вшанування пам'ятіРедагувати

ТвориРедагувати

 
Обкладинка друкованого видання роману.

РоманиРедагувати

ПовістіРедагувати

  • 1957 — Поза часом і простором
  • 1957 — Законсервована планета
  • 1957 — Людина без серця (у співавторстві з Ю. Бедзиком)
  • 1958 — За чарівною квіткою
  • 1959 — Привид іде по Землі
  • 1960 — Сини Світовида
  • 1961 — Серце Всесвіту
  • 1962 — Катастрофа
  • 1962 — Подорож в антисвіт
  • 1964 — Радістю перейдемо безодні
  • 1967 — Вогняний вершник
  • 1967 — Мати
  • 1967 — Розбиваю громи
  • 1968 — Дике поле
  • 1968 — Покривало Ізіди
  • 1969 — Хто зважиться — вогняним наречеться
  • 1975 — Золоті ворота
  • 1990 — На вогні святому спалимо розлуку

ОповіданняРедагувати

  • 1957 — Поєдинок на астероїді
  • 1957 — Психологічний двійник
  • 1959 — 10 хвилин у майбутньому
  • 1960 — Марсіанські «зайці»
  • 1963 — Зустрічі над прірвою
  • 1964 — Подвиг у просторі
  • 1965 — Кохана з майбутнього
  • 1965 — Остання битва
  • 1965 — Потоплені роки
  • 1965 — Хор елементів
  • 1967 — Дві безодні
  • 1970 — Космічна казка
  • 1975 — Сузір'я Зелених Риб

Збірки, різнеРедагувати

  • Подвиг Вайвасвати (збірник), К.,:Молодь, 1967
  • Суддя і любов [Міжзоряна нянька (1961), Страшний суд (1965), Бунт космократорів (1968)]
  • Блакитний коваль. Смолоскип.
  • Альтернативная эволюция. Самвидав.
  • Україна січі вогняної. Смолоскип.
  • Свята Україна. Смолоскип, 1980.
  • Вертаючись додому. // Літературна Україна.— 1984.— 17 травня.
  • Падіння Люцифера, журнал «Всесвіт», № 12/1987
  • Вогняний Вершник, 1989. Київ, «Молодь», 368 с., /в книзі 2 твори: повість-феєрія «Вогняний вершник» (стор. 3-54) та роман-феєрія «Зоряний корсар» (стор. 55-366)/, чорно-білі ілюстрації, тираж 65 000 екз., м'яка паліт., видано в серії «Компас» (ППФ,— пригоди, подорожі, фантастика). ISBN 5-7720-0241-4.
  • Серце Матіоли: Казки та легенди (збірка).

ПриміткиРедагувати

  1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України - Олександр (Олесь) Павлович Бердник - український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч. tsdavo.gov.ua. Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 30 березня 2016. 
  2. Олесь Бердник: хіппі-косміст з планети Прагея. amnesia.in.ua. Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019. 
  3. Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня. Видання друге зі змінами й доповненнями — Харків: Права людини, 2012. — 288 с. [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.] С. 183—182
  4. Ільїн В. Олесь Бердник — вічна сила духовності // Бердник О. Вибрані твори. — К.: Книга, 2007. — С. 9-13.
  5. Олесь Бердник на сайті «Архів фантастики» [Архівовано 27 січня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
  6. Інтерв'ю Валентини Сергіївни Сокоринської-Бердник 15 січня 1999 року. Архів оригіналу за 19 березня 2010. Процитовано 23 березня 2010. 
  7. rukotvory.com.ua
  8. Валентина Бердник: Олесь сказав мені: Ти достойно прожила моє життя. Тепер живи своє… [Архівовано 9 травня 2012 у Wayback Machine.] Україна молода
  9. Указ Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод». Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 29 травня 2022. 
  10. «Пісня небесного лебедя». Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 27 грудня 2015. 
  11. Розпорядження голови — Миколаївська обласна державна адміністрація. www.mk.gov.ua. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 23 липня 2016. 
  12. Вулицю Російську в Дарницькому районі перейменовано на вул. Юрія Литвинського, а нову вулицю у Святошинському районі названо на честь Олеся Бердника. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022. 
  13. У цьому ж році було надруковано повість «УР [Архівовано 6 грудня 2018 у Wayback Machine.]», що в незмінному вигляді увійшла до роману «Зоряний корсар»

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати