Гастєв Олексій Капітонович
Олексій Капітонович Га́стєв (8 жовтня 1882, Суздаль — 15 квітня 1939, Комунарка) — радянський науковець, громадсько-політичний діяч, один із зачинателів наукової організації праці в СРСР, поет.
| Гастєв Олексій Капітонович | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився | 26 вересня (8 жовтня) 1882[3][4] або 8 жовтня 1882[2][3][4] Суздаль, Владимирська губернія, Російська імперія[5] |
| Помер | 15 квітня 1939[1][2][3] (56 років) Комунарка[d], Q4238230?, Московська область, РРФСР, СРСР ·вогнепальне поранення |
| Поховання | Розстрільний полігон «Комунарка» |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} Російська СФРР.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | поет, письменник, профспілковий діяч, письменник наукової фантастики, революціонер, науковець, політик |
| Знання мов | російська[6][7] |
| Заклад | Правда і Центральний інститут праціd |
| Учасник | Революція 1905—1907 |
| Партія | Російська соціал-демократична робітнича партія (1908) і ВКП(б) |
| Діти | Гастєв Юрій Олексійовичd |
| Нагороди |   |
Біографія
ред.Народився 26 вересня [8 жовтня] 1882 року в місті Суздалі (нині Владимирська область, Росія). Його батько був учителем і помер, коли Олексію виповнилося два роки; мати була кравчинею. Після закінчення міського училища, а потім технічних курсів вступив до Московського учительського інституту, але 1902 року був виключений звідти за політичну діяльність.
Член Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) з 1901 року. Кинувши навчання, віддався політичній роботі і працював слюсарем на заводах у Санкт-Петербурзі, Харкові, Миколаєві, а також у трамвайних парках з ремонту трамваїв. У період Революції 1905—1907 років очолював Костромську раду робітничих депутатів, керував бойовою дружиною. У 1906 році був обраний делегатом IV з'їзду РСДРП. З 1906 року працював у Всеросійській спілці робітників-металістів (протягом 1907—1918 років був членом правління петербурзької спілки металістів, а у 1917—1918 роках — секретарем її Центрального комітету). Неодноразово зазнавав репресій. У 1908 році вийшов із РСДРП. У 1909 році працював у журналі «Жизнь для всех». У 1913 році знову зблизився з більшовиками, співпрацював у газеті «Правда». У 1901, 1906, 1914 роках був заарештований. Перебував у засланні в Наримському краї, кілька разів утікав до Парижу. За кордоном працював на заводах.
Після Жовтневої революції працював керуючим і надзвичайним комісаром промислових підприємств у Сормові, Миколаєві, Харкові та Москві. З січня по квітень 1919 року завідував відділом мистецтв, був членом колегії Народного комісаріату освіти Української СРР. У 1920 році організував Центральний інститут праці при Всесоюзній центральній раді професійних спілок, яким керував до 1938 року. Одночасно протягом 1924—1926 років обіймав посади заступника голови і голови Ради по науковій організації праці при Наркоматі Робітничо-селянської інспекції та протягом 1932—1936 років очолював Всесоюзний комітет стандартизації при Раді праці та оборони СРСР. Член ВКП(б) з 1931 року.
8 вересня 1938 року заарештований за звинуваченням у приналежності до змовницької організації і 15 квітня 1939 року розстріляний на розстрільному полігоні «Комунарці». Посмертно реабілітований[8].
Літературна і наукова творчість
ред.Почав друкуватися з 1904 року. Його перше оповідання, «За стіною», про життя політичних засланців. Опублікував збірки поезій: «Поезія робочого удару» (1918) та «Пачка ордерів» (1921). Вірші у прозі «Ми ростемо із заліза», «Гудки», «Рейки», «Вежа» мали велику популярність у перші роки Радянської влади.
Опублікував публіцистичні твори «Як треба працювати» (1921), «Юність, йди!» (1923), «Спорядження сучасної культури» (1923), «Повстання культури» (1923), «Нова культурна установка» (1923), а також роботи з наукової організації праці: «Трудові установки» (1924), «Установка виробництва методом Центрального інституту праці» (1927), «Нормування та організація праці» (1929).
Українською мовою вірш «Ми ростемо із заліза» у 1925 році переклав М. Щербак[8].
Примітки
ред.- ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ а б в Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 465–467. — ISBN 5-94848-245-6
- ↑ а б в г Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
- ↑ а б Педагоги и психологи мира — 2012.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #121715140 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ а б Українська літературна енциклопедія, 1988.
Література
ред.- Гастев Алексей Капитонович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Гастєв Олексій Капітонович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — 542, [2] с., [30] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.;
- Гастев Алексей Капитонович // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. Издание второе / С. С. Хромов. — Москва : Советская энциклопедия, 1987. — С. 141. (рос.);
- Гастев Алексей Капитонович // Литературный энциклопедический словарь / под общ. ред. В. М. Кожевникова и П. О. Николаева. — Москва : Советская энциклопедия, 1987. — С. 578.(рос.);
- Т. М. Різниченко. Гастєв Олексій Капітонович // Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 395. — 536 с. — ISBN 5-88500-003-4.;
- Гастев, Алексей Капитонович // Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь Гранат. — Москва : Советская энциклопедия, 1989. — С. 397. (рос.)
- Р. В. Руденко. Ґастєв Олексій Капітонович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — 708 с. — ISBN 978-966-02-4457-3.