Наровчат

населений пункт у Росії

Наровча́т (рос. Наровчат, мокш. Норзяд[2], тат. Мохши[3]) — село, адміністративний центр Наровчатського району Пензенської області, Росія.

село Наровчат
рос. Наровчат
Герб Наровчата Прапор Наровчата
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Пензенська область
Муніципальний район Наровчатський район
Поселення Наровчатська сільрада
Код ЗКАТУ: 56247816001
Код ЗКТМО: 56647416101
Основні дані
Населення 4199 осіб (2010[1])
Поштовий індекс 442630
Географічні координати: 53°52′52.000000099588″ пн. ш. 43°41′48.000000101198″ сх. д. / 53.88111° пн. ш. 43.69667° сх. д. / 53.88111; 43.69667
Мапа
Наровчат (Росія)
Наровчат
Наровчат

Наровчат (Пензенська область)
Наровчат
Наровчат

Мапа


CMNS: Наровчат у Вікісховищі

Географія

ред.

Село розташоване за 2 км від річки Мокші (притока Оки). Від Москви по автодорозі — 560 км, від Пензи — 150 км. Найближча залізнична станція — Ковилкіно (лінія Москва — Самара).

Історія

ред.

Населений пункт виник до приходу татар у Надволзьку рівнину, орієнтовно на зламі VIII—IX століть, первісна назва — Нороньшящть.[4][5] Це була столиця середньовічного мокшанського царства Мурунза (відоме в Європі як Моксель). Тут карбували монети для Хазарії та Булгарії. За переказами Нороньшящть належав (був доменом) мокшанської правительки Нарчатки, яка боролася у боротьбі проти монголо-татарських загарбників.

Завойований військами Батия в 1237 році. Пізніше місто під ім'ям Мохші увійшло до складу Золотої Орди, ставши центром Наровчатовського улусу Золотої Орди. Головна резиденція Узбек-хана[6], місто стає тимчасовою столицею Золотої Орди. Монетний двір Мохші карбував монети.[7] Саме у цьому місті 1313 року Узбек вручив митрополиту Петру ярлик про свободу православного віросповідання, а також приймав князів і послів Твері, Новгорода, Москви, Рязані, Литви та інших. 1320 року хан офіційно прийняв іслам, у Мохші споруджують першу мечеть.

Регіон Золотої Орди, що включає в себе правобережжя Волги від Саратова до Дубовки Волгоградської області налічував 3 великих ординських міста — Укек, Бельджамен й Мохші.[4]

В 1395 році Мохші зруйнований Тамерланом, але попри це у XIV столітті зберігся як центр карбування срібних та мідних монет[8]. На початку XVII століття місто відроджується під назвою Наровчатського городища. У 1780 році Наровчат став повітовим (рос. уездным) містом Наровчатського повіту (уезда) Пензенського намісництва, в 1798 році залишено за штатом, в 1803 знову стало повітовим містом.

У 1819 році в Наровчаті було збудовано в'язницю, яка проіснувала до 1959 року. Від 1926 року — втратило статус міста, ставши селом і центром волості Бєднодем'яновського повіту. Від 1928 року Наровчат стає районним центром Наровчатського району Мордовського округу Середньо-Волзької області. Від 1939 року у складі Пензенської області.

Населення

ред.

Населення — 4199 осіб (2010; 4398 у 2002[9]).

Національний склад станом на 2002 рік:

Персоналії

ред.

Олександр Іванович Купрін (1870—1938) — російський письменник.

Джерела

ред.
  • Аркуш карти N-38-76 Наровчат. Масштаб: 1 : 100 000. Видання 1977 р. (рос.)
  • Лебедев В., Загадочный город Мохши, Пенза, 1958.
  • Мадуров Д., Серебряная Булгария: основные вехи истории. СПб.: Алетейя, 2018. 260 с.: ил.
  • Голубев О., Монетный двор Мухши, Пенза: Изд-во Соколова, 2020.
  • Човганонь Д., Загублена у віках: столиця держави Моксель. / Nаціональна Ініціатива, 2022.

Примітки

ред.
  1. Результати перепису населення 2010 року в Пензенській області (рос.)
  2. H. Paasonens Mordwinisches Worterbuch (Lexica Societatis Fenno-Ugricae), Helsinki, 1990 ISBN 951-9403-31-0
  3. Белорыбкин Г. Н. Мохши / Пензенская энциклопедия. М.: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2001, с. 354
  4. а б Лебедев В. П. (Россия. Дзержинск, Нижегородской обл.) Судьба ордынских поселений Волго-Сурского междуречья в XIV веке по нумизматическим данным / Степи Європи в епоху середньовіччя Збірник наукових праць. — 2008, Том 6.
  5. Ковальов, Денис (10 жовтня 2022). Мокша не московиты. YouTube (Рос.) .
  6. islamnews.ru: Загадочный город Мохши. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 6 березня 2012.
  7. Лебедев В. П., Зорин А. В. (Россия. Дзержинск, Нижегородской обл.; Курск) Денежное обращение Курской земли в золотоордынское время / Степи Європи в епоху середньовіччя Збірник наукових праць. — 2008, Том 6.
  8. Пачкалов А. В. Монетные дворы Золотой Орды и их локализация // Archivum Eurasiae Medii Aevi. Vol. XIII. Wiesbaden, 2004.
  9. Результати перепису населення 2002 року в Пензенській області (рос.)