Мішулін Василь Олександрович

Василь Олександрович Мішулін (рос. Василий Александрович Мишулин; 26 квітня 1900 — 26 квітня 1967) — радянський воєначальник, гвардії генерал-лейтенант танкових військ. Герой Радянського Союзу (1941).

Мішулін Василь Олександрович
рос. Мишулин Василий Александрович
Народження	26 квітня 1900(1900-04-26) Мошок, Судогодський повіт, Владимирська губернія, Російська імперія
Смерть	26 квітня 1967(1967-04-26) (67 років) Ростов-на-Дону, РРФСР, СРСР
Поховання	Вірменське кладовище
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	Сухопутні війська
Рід військ	танкові війська
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	1919—1953
Партія	КПРС
Звання	Генерал-лейтенант танкових військ
Війни / битви	Громадянська війна в Росії Бої на Халхин-Голі Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»

Життєпис

Народився в селі Мошок, нині Судогодського району Владимирської області Росії, в селянській родині. Росіянин. Закінчив сільську школу, працював склодувом і шліфувальником на скляному заводі в рідному селі.

До лав Червоної армії мобілізований у травні 1919 року. Службу проходив у 2-му запасному полку в Костромі і в окремому лижному батальйоні в Казані. Протягом січня — серпня 1920 року — командир кулеметної обслуги у 3-му стрілецькому полку 1-ї стрілецької бригади. Учасник громадянської війни в Росії, воював проти фінських і польських військ. Член РКП(б) з 1921 року.

Наприкінці 1920 року закінчив навчальний батальйон у Ростові-на-Дону, служив молодшим командиром у 31-й Грузинській стрілецькій дивізії. З червня 1921 року — знов на навчанні: у 1923 році закінчив 37-мі Тихорецькі піхотні курси (м. П'ятигорськ). З квітня 1923 року — командир відділення 84-го стрілецького полку 28-ї стрілецької дивізії Північно-Кавказького військового округу. З листопада 1923 року — командир відділення і старшина роти 75-го стрілецького полку 25-ї стрілецької дивізії того ж округу, брав участь у придушенні національно-визвольного руху в Чечні у 1925 році.

З жовтня 1926 по вересень 1928 року — політрук і командир роти 225-го стрілецького полку 75-ї стрілецької дивізії Українського військового округу. У 1928 році закінчив короткотермінові курси перепідготовки політичного складу і був залишений при курсах командиром взводу. З лютого 1929 по вересень 1931 року — знову політрук роти 225-го стрілецького полку.

У 1936 році закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. З травня 1936 року — начальник штабу 29-го механізованого полку 29-ї кавалерійської дивізії. З серпня 1937 року — командир окремого бронеполку особливого призначення, який згодом був переформований у 8-му окрему мотострілецьку бригаду 57-го особливого корпусу РСЧА, дислокованого на території МНР. На цій посаді брав активну участь у боях з японцями на річці Халхин-Гол у травні — вересні 1939 року.

З березня 1941 року — командир 57-ї танкової дивізії Забайкальського військового округу. У травні 1941 року дивізія була передислокована до Київського особливого військового округу. Початок німецько-радянської війни зустрів на цій посаді. У перші ж дні війни полковник В. О. Мішулін вміло керував бойовими діями дивізії у складі Південно-Західного фронту під Шепетівкою. У липні 1941 року, діючи у складі 16-ї і 20-ї армій Західного фронту, командував дивізією у боях під Смоленськом, де отримав осколкове поранення в голову, але бойові порядки дівізії не залишив.

Постановою РНК СРСР від 24 липня 1941 року полковнику В. О. Мішуліну присвоєне військове звання «генерал-лейтенант танкових військ», минуючи військове звання «генерал-майор».

З серпня 1941 року — перший заступник начальника Головного автобронетанкового управління РСЧА. На цій посаді неодноразово перебував у військах Брянського, Південного і Західного фронтів, де керував діями танкових частин і груп. З січня 1942 року — командувач бронетанковими і механізованими військами Калінінського фронту, з березня 1942 року — командир 4-го танкового корпусу на Воронезькому і Сталінградському фронтах. У жовтні 1942 року «за послаблення керівництва військами» був усунутий з посади і з пониженням призначений командиром 173-ї танкової бригади (69-та і 3-тя танкова армії Воронезького фронту).

З липня 1943 по березень 1944 року навчався у Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова. З 1 квітня по 4 липня 1944 року — командир 3-го танкового корпусу 2-ї танкової армії 2-го Українського фронту. За значні недоліки у керівництві військами, що призвело до крупної аварії на тиловому полігоні з людськими жертвами, був усунутий від керівництва корпусом і направлений у резерв. З вересня 1944 року — командувач бронетанковими і механізованими військами 10-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського і Ленінградського фронтів.

З жовтня 1945 року — командувач бронетанковими і механізованими військами Таврійського військового округу, з листопада 1948 року — командувач бронетанковими і механізованими військами Східно-Сибірського військового округу.

У червні 1953 року генерал-лейтенант танкових військ В. О. Мішулін вийшов у запас. Мешкав у Ростові-на-Дону, де й помер. Похований на Вірменському кладовищі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 липня 1941 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецьким фашизмом та виявлені при цьому відвагу і героїзм» полковнику Мішуліну Василю Олександровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 225).

Нагороджений двома орденами Леніна (24.07.1941, 21.02.1945), трьома орденами Червоного Прапора (29.08.1939, 03.11.1944, 17.05.1951), орденами Суворова 2-го ступеня (08.02.1943), Червоної Зірки (22.02.1938), Червоного Прапора МНР (1939) і медалями.

Посилання

• Мішулін Василь Олександрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).