Відкрити головне меню

Міодраг Тодорчевич, серб. Міодраг Тодорчевић (нар. 10 листопада 1940, Белград) – сербський шахіст і шаховий тренер, гросмейстер від 1989 року. Під час своєї кар'єри представляв Югославію (в 1968 і 1977-2003 роках), Францію (1968-1977), Монако (1987), Сербію та Чорногорію (2003) та Іспанію (починаючи з 2003).

Міодраг Тодорчевич
Оригінал імені серб. Миодраг Тодорчевић
Країна Югославія Югославія
Франція Франція
Монако Монако
Югославія Югославія
Сербія та Чорногорія Сербія та Чорногорія
Іспанія Іспанія
Народження 10 листопада 1940(1940-11-10) (78 років)
Белград
Титул Міжнародний майстер (1977), Гросмейстер (1989)
Рейтинг ФІДЕ 2401 (травень 2017)
Піковий
рейтинг
2550 (січень 1990)

Зміст

Шахова кар'єраРедагувати

П'ять разів перемагав на чемпіонатах Парижа (1966, 1967, 1973, 1974, 1976). У 1972 i 1972 роках представляв Францію на шахових олімпіадах, набравши 18½ очок у 31 партії[1], а 1975 року в Діжоні виграв чемпіонат Франції[2]. 1979 року поділив у Б'єловарі 4-те місце на чемпіонаті Югославії, 1982 року поділив 2-ге місце (позаду Георгія Агзамова, разом з Радославом Шимічем і Радованом Говедарицею) на турнірі за круговою системою і Белграді, 1986 року переміг у Гамбургу, в 1987 році поділив 2-ге місце в Малазі (позаду Марка Гебдена, разом з Даном Крамлінгом) i в Панчево (позаду Амадора Родрігеса, разом з Юхимом Геллером i Давидом Бронштейном), а також досягнув одного з найбільших успіхів у кар'єрі, посівши 1-ше місце на зональному турнірі (відбіркового циклу чемпіонату світу) в Буделі i здобувши путівку на міжзональний турнір у Сіраку (1987, 10-те місце)[3]. У 1988 i 1989 роках (двічі, зокрема зі Зденко Кожулом i Йосипом Дорфманом) переміг на турнірах у у Марселі. 1989 року представляв збірну Югославії на командному чемпіонаті Європи в Хайфі, де здобув срібну медаль[4]. 1990 року переміг (разом з Альфонсо Ромеро Холмсом) у Саламанці, а також поділив 2-ге місце (позаду Ентоні Майлса, разом з Євгеном Барєєвим, Рейнальдо Верою, Василем Смисловим, Елізбаром Убілавою, Лембітом Оллем i Олександром Черніним) на сильному турнірі за швейарською системою в Римі. Від початку 1990-х років виступає передусім на турнірах. які проводяться в Іспанії, досягнувши успіхів, зокрема. у таких містах, як: Тельде (1993, посів 1-ше місце), Лас-Пальмас (1993, турнір B, посів 3-тє місце позаду Віктора Бологана i Драгана Барлова), Сарагоса (1994, поділив 2-ге місце позаду Руслана Погорєлова, разом із, зокрема, Міхаїлом Маріном, Андрієм Харловим, Пабло Сан-Сегундо Каррільйо, Феліксом Ісетою Чабаррі i Атанасом Колевим), Санта-Крус-де-ла-Пальма (1995, поділив 1-ше місце разом з Дієго Адлою i Сеноном Франко Окампосом), а також Мондаріс (2004, поділив 3-тє місце позаду Міхая Шуби i Сальвадора Дель Ріо Ангеліса, разом з Кареном Мовсесяном).

Має значні досягнення як шаховий тренер. У 1978-1986 роках п'ять разів був тренером і капітаном команди Франції на олімпійських іграх, тоді як в 1985 році – на командному чемпіонаті світу в Люцерні. Крім того, в 1990 році обіймав посаду капітана збірної Югославії під час олімпіади в Новому Саді. 2006 року випустив книгу Compendio de ajedrez. Lecciones fundamentales de ayuda al monitor (ISBN 84-934786-7-9).

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1990 року, досягнувши 2550 очок ділив тоді 75-84-те місце в світовому рейтинг-листі ФІДЕ, одночасно ділячи 5-6-те місце серед югославських шахістів.[5].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати