Островський Микола Олексійович

радянський письменник
(Перенаправлено з Микола Островський)

Мико́ла Олексі́йович Остро́вський (16 (29) вересня 1904(19040929), Вілія — 22 грудня 1936, Москва) — радянський військовий та партійний діяч українського походження, письменник; учасник встановлення радянської влади в Україні та боротьби з повстанським рухом, служив у бригаді Котовського,1-й кінній армії та Частинах особливого призначення Червоної армії (ЧОН), співробітник Ізяславської ЧК (1919—1921), секретар райкому комсомолу в Берездові та Ізяславі, секретар окружкому комсомолу в Шепетівці (1924); бригадний комісар Політуправління Червоної армії (1936)[5].

Микола Олексійович Островський
N Ostrovskiy.jpg
Народився 16 (29) вересня 1904[1]
Вілія, Острозький повіт, Волинська губернія, Російська імперія[2]
Помер 22 грудня 1936(1936-12-22)[2][1][3] (32 роки)
Москва, СРСР[2]
·Розсіяний склероз
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929-1937).svg Українська СРР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Комуністичний університет імені Я. М. Свердловаd
Мова творів російська[1]
Роки активності з 1927
Жанр проза
Magnum opus «Як гартувалася криця», «Народжені бурею»
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна
Премія Ленінського комсомолу

CMNS: Островський Микола Олексійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Як письменник відомий своїми романами «Як гартувалася криця»[ru] та «Народжені бурею»[ru], які критикують за антиукраїнське зображення борців за незалежність України під час радянсько-української війни 1917—1921 років[⇨].

БіографіяРедагувати

Дитячі рокиРедагувати

Микола Островський народився у селі Вілія Острозького повіту Волинської губернії (нині Острозький район Рівненської області). Значну частину свого життя прожив в Україні (у своєму рідному селі, потім у містах Шепетівка, Київ, Берездівському районі, Ізяславі).

Мати Островського, Ольга Йосипівна, походила з родини чеських колоністів, які оселилися на Волині в другій половині XIX століття. Не бажаючи наймитувати, Ольга Йосипівна одружилася з немолодою людиною, удівцем Олексієм Івановичем Островським.

У селі Вілія Микола закінчив церковнопарафіяльну школу, деякий час після приїзду в Шепетівку навчався тут в училищі. Це були навчальні заклади, де викладання велося російською мовою. Більшість книг, які читав майбутній письменник, були російською мовою.

Коли в Шепетівці існувала влада Української Народної Республіки (УНР), а потім гетьманату Павла Скоропадського й знову УНР (друга половина 1917 — перша половина 1919 рр.), майбутній письменник навчався в початковому училищі, де викладання велося українською мовою. Згадуючи про прихід Миколи до цього училища, М. Рожанівська писала: «Я пояснила хлопцеві, що тепер в Україні відкриваються школи, в яких викладатимуть рідною мовою. Хлопчик відразу ж попросив книгу українською мовою. Я дала йому підручник з історії культури і дозволила взяти його додому».

М. Рожанівська ще згадує, що на підлітка Миколу Островського вельми вплинула творчість Т. Шевченка: «…читали біографію Тараса Шевченка і його „Кобзар“. На Колю справило величезне враження життя цієї великої людини».[джерело?]

Події 1919—1920 роківРедагувати

За радянського часу існувала стійка традиція «героїзації» життєпису Миколи Островського на тлі буремних військових подій на теренах України. Різні публікації зображали хлопця у віці 15–16 років комсомольцем, працівником ревкому в Шепетівці та бійцем батальйону Особливого призначення Ізяславської ЧК, червоним кіннотником-фронтовиком, пораненим на польському фронті й демобілізованим[6]. Значною мірою ці відомості являли собою проекцію на долю автора роману «Як гартувалася криця» подробиць літературної біографії його героя Павла Корчагіна. Проте оприлюднені у 1990-х роках архівні матеріали (зокрема, автобіографія Миколи Островського 1924 року) змушують критично поставитися до радянських міфологем. З нових джерел витікає, що у 1919—1920 роках Островський жив у Шепетівці, працював дроворізом на складі, учнем помічника кочегара на електростанції, кубовщиком, одночасно вчився в школі. Саме таке тлумачення згаданого періоду біографії письменника прийняте нині в Енциклопедії історії України[7].

  Автобіографія.

Родився я в 1904 р. в селі Віліі Волынської губерніі. Батько мій працював на гуральні робітником в солодочному відділі. Там я вчивсь в сільській школі. 1914 р. коли кінчалася війна ґуральню закрили і батько зоставсь без роботи, тоді він переіхав з семею на ст. Оженін п.з.з., де працював в сіноприемочному пунктові. Мій старший брат поступив у 1914 р. На ст. Шепетівку на службу помічником слюсаря в депо і ми всею сімею преіхали в Шепетівку. Мій батько старий, 68 л., не міг вже працювати, тоді нам з братом прийшлось працювати на сім’ю. Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріяльний склад ст. Шепетівки різати дрова до паровика, де й проробив до 20 року. Потім поступив звіте учнем помішником кочегаря на электростанціі, де проробив до року. Був кубовщиком на станціі в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ Шепетівської організації. В серпні місяці КС командірувало мене в Киів до школи Залізно-дорожноі (электро-техничный відділ), де я був до кінця 1922 р. Опісля був хворий кілька раз (більше 8 м.) тифом. Захворавши, приіхав в Шепетівку до батьків, де й болів. В час цеі хворісті в грудні м. проходила Всеукраінська перепис КСМУ, котрій я не пройшов і механично вибув з КСМ. Після хворісті вступив в КСМУ в 1923 р., в травні місяці був посланим Окркомом КСМ секретарем Берездівськоі районовоі організаціі, де працював увесь 23 рік. У вересні 23 року був прийнятий кандідатом КПБУ Берездівською парторганізаціею і затверджений Окркомом КПБУ 17 січня - 24 р. Рекомендували в партію: Лисицин Миколай Миколаевич, член кпбу з 18 року, п.к.ч. 289188, Предрайвиконкому. Трохимів, член КПБУ з 20 р.п.к.ч. 290391 секретар Райпарткому і Панасевич, член КПБУ з 20 р., п.к.ч. 2777. В травні місяці був посланний окркомом КСМУ райорганізатором на Заславля, де й працюю до цього часу. Н.А.Островський[8]

 

.

У липні 1920 року на доручення Шепетівського ревкому Микола Островський обстежував будинки, «покинуті буржуазією», з метою вилучення книг для громадської бібліотеки[9].

ІнвалідністьРедагувати

В 19211922 роках Островський навчався у Київському електромеханічному технікумі (тепер Київський електромеханічний коледж). У жовтні-грудні 1921 року працював на будівництві вузькоколійної залізничної лінії завдовжки 6 верст між лісозаготівлею біля Боярки та колією Фастів — Київ, спричиненому необхідністю постачання Києва дровами (згодом у Боярці було відкрито музей М. Островського — тепер краєзнавчий, встановлено пам'ятний знак «Боярка-БАМ» на честь будівництва вузькоколійки). Внаслідок виснажливої роботи й застуди хворів на важку форму висипного тифу, надалі у нього розвинувся ревматизм, що перейшов у поліартрит.

В проміжках між лікуванням займався громадською роботою. У 1923—1924 рр. — член Шепетівського окружкому Комсомолу, політрук Райвсеобуча, кандидат в члени губкому Комсомолу. Наприкінці червня 1924 р. був зарахований бійцем Окремого шепетівського батальйону ЧОН. 9 серпня того ж року вступив до РКП(б). Але вже 22 серпня отримав відпустку за станом здоров'я, і все його подальше життя перетворилося на суцільну боротьбу з хворобами. Перебував на лікуванні у Харкові, Слов'янську, Євпаторії, Новоросійську, біля Краснодара. У 1926 р. одружився в Новоросійську з Раїсою Порфирівною Островською (Моцюк).

З 1927 р. був остаточно прикутий до ліжка. Після невдалого лікування оселився у Сочі. Навіть ставши повним інвалідом, намагався брати активну участь у «викритті чужорідних елементів» серед апарату домоуправлінь свого та сусідніх будинків[10]. Надалі стан Островського ускладнився хворобою очей, аж до повної сліпоти; попри це, він намагався продовжити освіту. У 1929—1930 рр. в Москві відбулося чергове невдале хірургічне втручання.

Творча діяльністьРедагувати

Свої літературні спроби Микола Островський започаткував у 1927—1928 рр. У 1930 р. розпочав працювати над книгою «Як гартувалася криця» з певними автобіографічними мотивами, текст якої записував за допомогою трафарету для сліпих або диктував. Першу частину цього роману було надруковано в журналі «Молода гвардія» у 1932 р.; друга частина оприлюднена в тому ж журналі у 1934 р.

Поява роману, головний герой якого Павло Корчагін був більшовиком-фанатиком, викликала великий резонанс у країні. На адресу письменника приходили сотні читацьких листів.

У 1935 році Островській був нагороджений орденом Леніна, йому було подаровано будинок у Сочі і квартира в Москві. В січні 1936 року йому було присвоєно звання бригадного комісара. Зелену гімнастерку з ромбами Островський вперше вдягнув 8 березня 1936 року.

Останні декілька місяців він прожив на вулиці свого імені (раніше Мертвий провулок), приймаючи вдома читачів і письменників. Він узяв на себе зобов'язання написати новий роман «Народжені бурею» в трьох частинах і встиг написати першу частину, але роман був визнаний слабкішим попереднього, зокрема самим Островським.

Помер у Москві 22 грудня 1936 р., похований на Новодівочому цвинтарі.

КритикаРедагувати

Участь у антиукраїнській пропаганді проти борців за незалежність УкраїниРедагувати

Більшовицька, а згодом і російська влада активно використовували звинувачення в антисемітизмі аби дискредитувати українську визвольну боротьбу у 1917—1921 роках. В більшовицькій/російській пропагандистській літературі борці за незалежність України, а особливо Петлюра, поставали як організатори єврейських погромів. Ця пропагандистська література мала значне поширення у світі й за допомогою і на кошти радянської влади перекладалася різними мовами, видавалася великими накладами й всіляко поширювався для того, щоб створити негативний образ борців за незалежність України й представити їх антисемітами.[11]

Саме Островський був одним з найвідоміших російських радянських письменників, що створювали таку пропагандистську антиукраїнську літературу. Бувши свідком російсько-української війни 1917—1921 років, Островський, однак, поставився до постання незалежної української держави упереджено. Зокрема у своєму magnum opus романі «Як гартувалася криця» Островський спеціально описує жахливий погром євреїв петлюрівцями, аби створити якомога більш негативний образ українських урядових військ[11].

Усі борці за українську державність в його творі виключно «головорізи і громили», що влаштовують єврейські погроми та вбивають неповинних людей.[12]

Пам'ятьРедагувати

 
Пам'ятник Миколі Островському у м. Шостка

Вшанування пам'яті письменника в СРСР було широко поширене, набуваючи форм пропаганди. У багатьох містах і селищах України — Боярці (див. боярський пам'ятник Миколі Островському), Шепетівці, Києві, Коростені, Ромнах, Берездові йому поставили пам'ятники.[13] У Вілії, Берездові, Шепетівці, Боярці відкрилися його музеї, була встановлена престижна премія комсомолу України імені М. Островського, також його іменем називалися вулиці (приміром, в Києві в Солом'янському районі, а також в Боярці), піонерські табори, різноманітні структури (переважно культурно-освітнього характеру), парк у Києві. Окрім того, твори М. Островського та книги про нього постійно перевидавалися величезними тиражами.

Також на його честь названо астероїд 2681 Островський.

В Київському річковому порту є пасажирський теплохід названий на честь М.Островського. з 2015 року судно не експлуатується і знаходиться в неробочому стані.

Проте в ході декомунізації 2015—2016 років ім'я Миколи Островського потрапило до «ліквідаційного списку» (хоча його перебування в цьому переліку аргументоване насамперед міфологізованими подробицями біографії, про які йшлося вище). Внаслідок цього, зокрема, були перейменовані вулиці Миколи Островського в Києві та Боярці, пам'ятник Миколі Островському в Києві демонтували, а стосовно парку імені Миколи Островського в Солом'янському районі Києва у 2016 році було порушено клопотання про надання йому іншої назви. У лютому 2020 року парк було перейменовано на честь письменника Миколи Зерова[14].

Станом на березень 2020 року в місті Шепетівка діє кінотеатр названий на його честь.

Переклади українськоюРедагувати

Як гартувалася криця
  • Микола Островський (1934). Як гартувалася сталь. Переклад з російської: Олексій Варавва. Харків: Молодий більшовик. ? стор.
    • (передрук) Микола Островський (1935). Як гартувалася сталь. Переклад з російської: Олексій Варавва; малюнки: Зіновій Толкачьов. Одеса: Молодий більшовик. 546с стор. (2-ге вид.)
    • (передрук) Микола Островський (1937). Як гартувалася сталь. Народжені бурею. Переклад з російської: Олексій Варавва; малюнки: Абрам Рєзниченко. Київ-Одеса: Молодий більшовик. 534 стор. (3-тє вид.)
    • (передрук) Микола Островський (1949). Як гартувалася сталь. Народжені бурею. Промови, статті, листи. Переклад з російської: ?. Київ: Молодь. 605 стор.
  • Нікалай Островський (1937). Як гартувалася сталь. Переклад з великоросійського: Дмитро Вислоцький[15][16]. Ню-Йорк: Ізданіє Лемко-Союза в США. 383 стор.[17]
  • Микола Островський (1964). Як гартувалася сталь. Переклад з російської: Віктор Петровський. Київ: Молодь. 476 стор.
    • (передрук) Микола Островський (1967). Як гартувалася сталь. Народжені бурею. Переклад з російської: Віктор Петровський; малюнки: Абрам Рєзниченко. Київ: Молодь. 707 стор.
    • (передрук) Микола Островський (1971). Як гартувалася сталь. Переклад з російської: Віктор Петровський. Київ: Молодь. 373 стор.
    • (передрук) Микола Островський (1974). Як гартувалася сталь. Переклад з російської: Віктор Петровський. Київ: Дніпро. 312 стор.
    • (передрук) Микола Островський (1980). Як гартувалася сталь. Переклад з російської: Віктор Петровський. Львів: Каменяр. 335 стор.
    • (передрук) Микола Островський (1982). Як гартувалася сталь. Переклад з російської: Віктор Петровський. Київ: Молодь. 360 стор.
Народжені бурею
  • Микола Островський (1937). Народжені бурею. Переклад з російської: Олексій Варавва. Київ-Одеса: Молодий більшовик. 277 стор.
    • (передрук) Микола Островський (1939). Народжені бурею. Переклад з російської: Олексій Варавва. Київ: Молодий більшовик. 229 стор.
Збірка творів
  • Микола Островський (1958). Твори. Переклад з російської: ?; малюнки: Абрам Рєзниченко. Київ: Молодь. 940 стор.
  • Микола Островський (1974). Твори у 3 т. Пітготовка текстів та приміток: К. Трофімова; переклад з російської: ?; малюнки: Абрам Рєзниченко. Київ: Молодь. 940 стор.
  • Т. 1: Як гартувалась сталь. Переклад з російської: Віктор Петровський; малюнки: Абрам Рєзниченко. Київ: Молодь, 1974. 366 стор.
  • Т. 2: Народжені бурею. Переклад з російської: ?. Київ: Молодь, 1974. ? стор.
  • Т. 3: Статті, промови, бесіди. Переклад з російської: ?. Київ: Молодь, 1974. ? стор.
Різне
  • Микола Островський (1954). Збірник матеріалів. Переклад з російської: ?. Київ: Радянський письменник. 1954. — 350 с.
  • Микола Островський (1957). Як гартувалася сталь: сценічна композиція П.Бондаренка. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав України. 98 стор.
  • Микола Островський (1959). Публіцистика Миколи Островського.. Упорядник, автор передмови та приміток: Микола Логвиненко; Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав України. 169 стор.
  • Микола Островський (1962). Дитинство Павки Корчаніна.. Переклад з російської: ?. Київ: Дитвидав. 55 стор.
  • Микола Островський (1977). Естафета мужності: статті, промови, бесіди, листи. Київ: Радянський письменник. 312 стор.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Островский Николай Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. SNAC — 2010.
  4. а б LIBRIS — 2007.
  5. Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний веб-сайт УІНП. old.uinp.gov.ua. Процитовано 2020-10-01. 
  6. Див.: Українська радянська енциклопедія. 2-е вид. — Т.8. — Олефіни–Поплін. — К., 1982. — С.90; Спогади про Миколу Островського. — К., 1980.
  7. Енциклопедія історії України: Т. 7
  8. Мицик Ю. Чи воював у «Громадянську» творець Павки Корчагіна? // Кур’єр Кривбасу, 1997, № 79/80.
  9. Островская Р. Николай Островский. — 3-е изд. — М.: Молодая гвардия, 1978. — (Жизнь замечательных людей). — С. 52.
  10. С. В. Волков. Черная книга имен, которым не место на карте России
  11. а б Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах? // Радіо свобода, 7 квітень 2018
  12. Ігор Роздобудько. Російські письменники та українська незалежність. // Кобза. Українці Росії, незалежний сайт діаспори. 22 жовтня 2016 р.
  13. Світлина пам'ятника М.Островському в Берездові
  14. Парк імені Островського перейменовано на честь українського поета Миколи Зерова
  15. 13. Димитрий Вислоцкий // Іоан Лемкін. История Лемковины: в V ч. Юнкерс, Ню-Йорк. : Издание Лемко-Союза в С.Ш.А. и Канаді, 1969. 384 стор.: С. 258-259 (дзеркало всієї праці: pdf, chtyvo.org, передрук статті про Висловцького: Газета Карпатська Русь. No. 21 від 13 жовтня 2000.)
  16. Тетяна Грищук (директор Обласного літературно-меморіального музею Миколи Островського міста Шепетівка). Микола Островський. Загублений в історії // Актуальні питання культурології Вип. 9. Рівне: Видавець О. Зень. 2010. 170 стор.: С. 124-128. ISBN 978-966-2096-94-1
  17. Нікалай Остроавський. Як гартувалася сталь // Карпаторусский Календарь Лемко-Союза На Год 1938. Ню-Йорк: The Lemko Association. 1938. С. 115 (pdf версія)

Джерела та літератураРедагувати