Андрусов Микола Іванович
Мико́ла Іва́нович Андру́сов (нар. 7 (19) грудня 1861, Одеса, Україна, Російська імперія — пом. 27 квітня 1924, Прага (Чехія)) — геолог, знавець неогенових відкладів, палеоеколог. Дослідник Чорноморського басейну. Професор Юр'ївського і Київського (з 1905) університетів, академік.
| Андрусов Микола Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 7 (19) грудня 1861[1] Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[2][1] |
| Помер | 27 квітня 1924[2][3][4] (62 роки) Лібенd, Прага, Чехословаччина[4] |
| Поховання | Ольшанський цвинтар |
| Країна |  Російська імперія Російська республіка.svg){kind=small} Російська СФРР Кримський крайовий уряд Другий Кримський крайовий уряд Південь Росії Перша Чехословацька Республіка |
| Діяльність | мандрівник-дослідник, палеонтолог, викладач університету, геолог, ботанік |
| Alma mater | ОНУ ім. І. І. Мечникова |
| Галузь | геологія |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка Карлів університет |
| Науковий ступінь | доктор природничих наук |
| Членство | НАН України Російська академія наук Петербурзька академія наук |
| У шлюбі з | Nadeschda Schliemannd |
| Діти | Андрусов Дмитро Миколайович Vadim Andrusovd |
| Нагороди | |
| Автограф |  |
 Андрусов Микола Іванович у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Народився в Одесі. Навчався в Новоросійському університеті (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (Одеса).
Наукові інтереси майбутнього вченого сформувалися, зокрема, під впливом лекцій Іллі Мечникова. Після навчання М. Андрусова направили на дворічне наукове стажування в Європу (Німеччину, Францію, Італію). Повернувшись на батьківщину, вчений захистив дисертацію в Санкт-Петербурзькому університеті. З 1889 — в Одесі. Брав участь у розробці та здійсненні наукової експедиції, що відкрила дослідникам багато особливостей Чорноморського басейну.
Важливою віхою одеського періоду діяльності Андрусова стали підготовка та участь у Чорноморській глибоководній експедиції, яка відбулась у 1880 р. У своїй книжці 100 видатних імен України [Архівовано 31 березня 2018 у Wayback Machine.] Ігор Шаров зазначає, що експедиція одержала важливі наукові результати, зокрема, зробила два відкриття: на дні моря знайдені залишки післятретинної фауни каспійського типу і зараженість глибини сірководнем, що одразу пояснювало багато особливостей Чорноморського басейну. Праці Андрусова ще за його життя здобули всесвітнє визнання. У наступні десятиріччя ХХ століття його дослідження в галузі стратиграфії неогенових відкладень стали винятково актуальними, зокрема вони були базовими для пошуків нафти на Кавказі та у Причорномор'ї, лягли в основу подальшого вивчення морського седиментогенезу. Його праці, що були опубліковані у чотирьох томах, широко використовують сучасні спеціалісти різного профілю.
1889 одружився з донькою видатного археолога Генріха Шлімана (першовідкривача античної Трої) — Надією. Смерть тестя примусила знову покинути батьківщину. Андрусов відвідав Сорбонну, Загребський університет, взяв участь у З'їзді британських натуралістів.
Вчений викладав у Петербурзькому, Юр'євському (Тартуському) університетах. Його докторська дисертація була удостоєна Ломоносівської премії Російської Академії наук.
З 1905 Андрусов — професор Київського університету. З 1912 працював у Санкт-Петербурзькому Геологічному комітеті. 1914 — обраний дійсним членом Російської академії наук. 1918 — професор Таврійського університету.
Поштовхом до еміграції вченого стала трагічна смерть його сина — молодого вченого, учасника біологічної експедиції на Кольський півострів. 1920 — Андрусов разом з родиною жив у Парижі. З 1924 — у Празі.
Інший син вченого — Дмитро Андрусов (дійсний член Словацької Академії Наук) після смерті батька опублікував його працю «Післятретинна тирранська тераса в області Чорного моря».
Основні біографічні віки
ред.- 1896—1905 рр. — професор Юр'євського Університету
- 1905—1912 рр. — професор Київського Університету
- 1912—1914 рр. — професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету
- 1914—1918 рр. — директор Геологічного музею Петроградської АН
- 1918—1920 рр. — професор Таврійського Університету
- 3 1921 р. працював у лабораторіях Сорбонського (в Парижі) і Карлового (у Празі) університетів.
Праці
ред.Автор великої кількості праць з стратиграфії і палеонтології неогену і антропогену Кримсько-Кавказької та Закаспійської областей. Дані фауни і палеогеографії Андрусов використав при розробці детальної стратиграфічної схеми неогену Понтокаспійської області. Склав палеогеографічні карти Чорноморського басейну неогенового та антропогенового періодів.
Праці Андрусова складають епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології. Вони дали змогу розробити детальну стратиграфію неогенових відкладень Понто-Каспійської області, яка й досі є неперевершеним зразком щодо чіткості та точності підрозділів. Подальші роботи лише деталізували закладену в цих схемах раціональну основу. Плідність спадщини Андрусова вплинула і на практику відкриття родовищ нафти на нових територіях. Досліджував природу Причорномор'я. Склав перший геологічний опис Керченського півострова. 1890 року взяв участь в експедиції у Чорне море. Її результати стосувалися фізичної географії океану — температури, густини, солоності води тощо. Тоді було відкрито зараженість глибинних вод Чорного моря сірководнем. Читав лекції в різних університетах країни.
На честь Миколи Івановича названа Андрусова сопка на Керченському півострові.
Примітки
ред.- ↑ а б Андрусов, Николай Иванович // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 772–773.
- ↑ а б Андрусов Николай Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
- ↑ а б Archiv hl. m. Prahy, Matrika zemřelých české pravoslavné církve u sv. Mikuláše, sign. ČPRAV Z2, s. 14 — Т. ČPRAV Z2. — С. 14.
Джерела
ред.- Андрусів Микола // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 46.
- Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1959. — Т. 1 : А — Богунці. — 639 с. — С. 232.
- Макаренко Д. Є. Андрусов Микола Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8. — С. 506—507.
- Ю. А. Амброз. Андрусов Микола Іванович. Пружина, В. П., Самодурова, В. В. Професори Одеського (Новоросійського) університету. А-І. Том 2. Одеса, 2005. — с.51-56 [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
- Ігор Шаров. 100 видатних імен України. К.:– АртЕк, 2004. ISBN 966-505-218-7 [Архівовано 31 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Шаталов Н. Н. Академик Николай Иванович Андрусов — основоположник морской геологии и океанологии. К 155-летию со дня рождения. Геология и полезные ископаемые мирового океана. 2016, № 1. С. 81-92.
- Біографія Микола Андрусова на сайті «Гордість України» [Архівовано 11 квітня 2012 у Wayback Machine.]