Відкрити головне меню

Стані́слав Ме́нжик гербу «Венява», званий «Слабош» (пол. Stanisław Mężyk; ? — 1584) — польський шляхтич, державний діяч Королівства Польського. Прихильник, діяч реформації (аріянин). Представник роду Менжиків.

Станіслав Менжик
пол. Stanisław Mężyk
Помер 1584(1584)
Діяльність Ялмужник
Посада Q65108769?
Батько Ян Слабош
Мати Катажина Лянцкоронська
Герб

герб «Венява»

ЖиттєписРедагувати

Син підсудка земського краківського Яна Слабоша та його дружини Катажини Лянцкоронської (доньки старшого брата Предслава Лянцкоронського Миколая[1]).

Разом з братом Яном одідичив села біля Рабів (зокрема, Кобилєц, Камик), але в них не господарював. Стало набирав боргів. Про студії невідомо, головна школа — двір короля Сигізмунда II Августа, де з'явився 1545 р. Влітку мав подорож Польщею, як постільничий, ялмужник молодого короля, який за це подарував в грудні нове коштовне гусарське вбрання.

13 липня 1546 p. став придворним, початково з правом 3-х вершників (коней), швидко став одним із найбільш впливових дворян — улюбленцем короля Сигізмунда II Августа. На весіллі короля Сигізмунда II Авґуста з Катериною Габсбурґ мав поєдинок спочатку на списах верхи, потім — на мечах зі Миколаєм Потоцьким.[2] З 1556 р. мав посаду крайчого королеви Катаріни Австрійської. Приблизно з 1557 р. до смерті був стольником краківським.

Брав участь в посольствах; в обозі коло Купішок 19 серпня 1557 р. король надав йому командорію мальтійську костелу святого Івана за мурами Познані. Вибираючись у похід на Москву, на Парчівському сеймі 9 серпня 1564 р. віддав дружину під опіку короля, приятелів Валентія Дембінського, Станіслава Шафранця, писаря земського краківського Яна Кміти. У 1567 р. зрікся командорії познаньської, права на яку втратив в момент одруження; 23 червня отримав від короля багате «гродове» Сандецьке староство. Це староство тримав міцною рукою, мав значну військову силу, був авторитарним керівником, утискав простих людей, 1580 р. мав сутичку з кляштором старосандецьких кларисок.

У 1551 р. якийсь Менжик зіпсував (зруйнував) хрест у Страдомі (малоймовірно, що це він). Як староста та аріянин почав активну діяльність реформаційну. Близько 1568 р. став головним патроном Станіслава Фарновського і поміркованого відламу братів польських — дитеїстів. Фундатор збору та школи аріян у Новім Санчі, в місцевому міському суді надав посади одновірцям, віддав для обрядів замкову каплицю, поширював аріянство серед міщан, використовуючи примус. Спалив каплицю в Мнішеку над р. Попрадом на кордоні Спишу та Сандеччини.

22 жовтня 1570 р. король наказав мандатом підканцлерським Менжику усунути Фарновського, але він його не застосував. Під час 1-го, 2-го безкоролів'я був організатором оборони Підгір'я від ймовірного нападу Габсбургів. У 1573 р. збирав податі у повітах Сандецькому і Чхувському, використав їх для оборони кордонів. Як прихильник Стефана Баторія, брав участь в елекційному Сеймі 1575 р. Був одним з посланців шляхти кола магнатів цезаріянських з відозвою обрати Анну Ягеллонку і Стефана Баторія. У 1579 р. був комісаром до усталення кордону між староством Спишським та містами Подолинцем, Гняздами, Любовля. У 1579-1580 рр. в ролі ротмістра вершників брав участь у полку К. Ніщицького у московських виправах. Був одним з достойників жартівливої «Речі Посполитої Бабінської», і як відомого елеганта його обрали «охмістром панянським».

Помер 27 листопада в новосандецькому замку, його смерть означала кінець розквіту реформації на Сандеччині (відомими різновірцями були шваґри: Ян Колек, Мельхіор Крупка з Мойковиць, Анджей Рупньовскі).

Особисте життяРедагувати

Дружина — Анна, донька Яна Творовського-молодшого (не жив на момент весілля, яке відбулося бл. 1564 року), онучка подільського воєводи Яна Творовського з Бучача[3]). Дитина — Кристина,[4] дружина старости чорштиньского Зигмунта Дембінського (внука канцлера Валентія Дембінського).

ПриміткиРедагувати

  1. Lanckorońscy (01) Архівовано 29 жовтень 2013 у Wayback Machine. (пол.) [недоступне посилання]
  2. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 13. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  3. Buczaccy-Tworowscy (01) Архівовано 27 вересень 2013 у Wayback Machine. (пол.) [недоступне посилання]
  4. Krystyna Mężyk z Putniowic (ID: 4.327.173). (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати