Відкрити головне меню

Клариски, Клариси, Орден святої Клари (лат. Ordo Sanctae Clarae, OSCI) — жіночий чернечий орден Римо-католицької церкви, тісно пов'язаний духовно та організаційно з орденом францисканців. Орден було засновано святою Кларою Ассізькою як Другий (жіночий) орден францисканців 1212 року.

Клариски
Орден святої Клари
Абревіатура O.S.C.I.
Церква Католицька Церква
Засновник Свята Клара Ассізька
Заснування 1212
Утвердження 1253
Сайт http://www.svd.catholic.by
Святая Клара Ассізька. Робота художника Симоне Мартіні. Фрагмент із циклу фресок зі сценами з життя святого Мартіна Турського, базиліка Святого Франциска в Ассізі, 13221326 роки

У більш широкому сенсі термін кларисинки також вживають відносно кількох незалежних чернецьких конгрегацій, історично чи духовно пов'язаних зі спадщиною святої Клари.

Зміст

ОрганізаціяРедагувати

Орден святої Клари організаційно складається з кількох напрямків: основний напрямок, що додержується первинного статуту святої Клари, налічував 2002 року 7918 черниць у 589 обителях; кларисинки-урбаніанки — 1163 черниці, кларисинки-капуцинки (див. капуцини (чернечий орден)) — 2263 черниці. Існують ще кілька більш дрібних напрямків всередині ордена.

Духовність ордена базується на молитві, бідності та покорі в дусі проповідей святого Франциска Ассізького та святої Клари. Багато монастирів кларисинок додержуються суворого затвору — спілкування черниць із мирянами може відбуватись тільки крізь ґрати, що символізують перепону між мирським і затворницьким життям.

Одежі кларисинок — чорна туніка, підперезана білою мотузкою, та білий головний убір з чорним простирадлом.

 
Черниця-кларисинка

ІсторіяРедагувати

Орден було засновано 1212 року святою Кларою Ассізькою при храмі святого Даміана в Ассізі. Поширення ордена проходило паралельно з розвитком ордена францисканців. 1230 року монастирі кларисинок були у всіх крупних містах Італії, а до 1263 року діяло вже 76 монастирів у всій Європі. 1253 року папа Іннокентій IV затвердив складений святою Кларою статут ордена. 1263 року папа Урбан IV прийняв оновлений статут, який було прийнято частиною ордена; черниць, які живуть за цим статутом, почали називати урбаніанками.

У XIVXV століттях орден був багаторазово реформований, в результаті реформ утворились два незалежних ордени, які прийняли реформований статут святої Клари: колеттанки у Франції та францисканки-концепціоністки в Іспанії.

За часів Реформації орден пережив сильне скорочення чисельності монахинь, однак у XVII столітті орден почав бурхливо розвиватись, поширившись в тому числі і в Америку. В той період з'явились кілька нових напрямків всередині ордена: капуцинки, фарнезіанки та еремітки.

Під час Великої французької революції багато монастирів було ліквідовано, проте до середини XIX століття орден відновив свої позиції у Франції та решті Європи.

Незалежні конгрегаціїРедагувати

Існує дев'ять незалежних конгрегацій, пов'язаних з орденом кларисинок, які часто називають також кларисинками. Найбільшою є конгрегація кларисинок-францисканок, заснована 1857 року в Індії. 2002 року ця конгрегація налічувала 6831 черницю, насамперед в Індії.

Кларисинки в Польщі та ЛитвіРедагувати

У Польщі та Великому князівстві Литовському кларисинки називались бернардинками. Вони з'явились у Польщі наприкінці XV століття. 1489 року в Кракові було засновано бернардинський монастир. Другий монастир кларисок заклали у Львові. Такі ж монастирі з'явились у XVII столітті в низці інших польських міст. На території Великого князівства Литовського бернардинки оселялись спочатку при чоловічих монастирях бернардинців (тобто францисканців-обсервантів) і не входили в затвор. 1566 року папа Пій V зобов'язав їх приймати затвор і три традиційні чернецькі обітниці. У першій половині XVII століття були засновані монастирі бернардинок у Вильні, Гродно, Бересті, Мінську та Слонімі. Після окупації білоруських і литовських земель Російською імперією кількість католицьких монастирів, у тому числі й бернардинських, постійно зменшувалась. До початку XX століття залишився тільки один Слонімський монастир, що діяв до 1907 року.

ДжерелаРедагувати