Мегрели

Менгрели (менгрельською: მარგალეფი, маргал'еп'і; груз. მეგრელები мегрелебі) — одна із субетнічних груп грузинського народу, що мешкає переважно в Менгрелії — історичному регіоні Грузії, що на північному заході країни. Багато мегрелів також мешкає у Тбілісі, оскільки етнічна чистка грузинів під час війни в Абхазії 1992—93 років змусила їх туди переселитись.

Мегрели
Кількість	бл. 350 000 тис
Близькі до:	іберо-кавказькі народи
Мова	грузинська, менгрельська
Релігія	православ'я

Функцію літературної мови для менгрелів виконує літературна грузинська мова, що належить до спільної з менгрельською картвельської родини мов, при тому будучи відмінною від грузинської, наприклад як німецька та англійська.

Культура та традиції

Традиційний одяг

Серед менгрелів широко поширена любов до співу, а багато наспівів дуже мелодійні (записані з додатком нот X. Гроздовим в «Збірнику матеріалів для опису місцевостей і племен Кавказу», 1894); пісні виконуються під акомпанемент грузинського народного інструменту чонгурі. Рідше грають на дудуку, гануні чи на зурні.

Найбільш відомі страви менгрельської кухні — купати, кучмачі, джурджані, хачапурі, г'уму (мамалига), еларджі, лечкере, гебжаліа, пучхоліа, лобіо, чвіштярі.

Розселення

Менгрели є корінним населенням історичної області Менгрелія у Західній Грузії. У Менгрелії (Мінгрелії) характерні поселення садибного типу (пацха), тому такі села розтягуються на кілька кілометрів. Проживають у Самегрело-Верхній Сванетії на північному заході Грузії, а також на південному сході Абхазії (Гальський і Ткварчельський райони) та в столиці Грузії — Тбілісі. Крім того, проживають у складі грузинських діаспор у США, країнах Європи

Мова

Мапа поширення менгрельської мови

Менгре́льська мова (самоназва მარგალურ ნინა, «маргалур нина») — мова менгрелів, входить до менгрело-занської (колхідської) групи картвельської мовної сім'ї. В основному поширена у північно-західній Грузії (регіоні Самегрело-Верхня Сванетія) та південно-східній Абхазії. Приблизна кількість тих, хто розмовляє, — 800 тисяч людей.

З інших картвельських мов найближча до поширеної в Туреччині лазської мови, разом з якою вони утворюють занську групу. Час поділу цих мов можна визначити лексико-статистично: вони мають 47 % збігів у 100-словному базовому списку.

У мові виділяється 9 відмінків. У синтаксисі сильніші ознаки ергативного ладу, порівняно з грузинською. Фонемний інструмент мови характеризується порівняльним багатством консонантизму, при помірному розвитку вокалізму. Усього тут 29 приголосних фонем, 2 голосно-приголосних, 5 голосних та 1 напівголосна. Справжні довгі голосні та справжні дифтонги

Історія

Менгрели є нащадками колхів або західногрузинських племен, що у ранньому Середньовіччі разом зі східногрузинськими племенами створили загальногрузинську державу. Від 15-го сторіччя і до входження у 1800-х роках до складу Російської імперії менгрельські державні утворення ніколи не існували окремо від решти Грузії. Під час коренізації у СРСР існували газети менгрельською мовою, але це було російська політика divide et impera. проте 1938-го року усі прояви менгрельської писемності були ліквідовані і не відродилися у пострадянській період у зв'язку з єднання Грузинської нації та держави. Так що все звернення щодо менгрелів та їхньої "культурної самобутності" (в тому числі мовної) , бере витоки з епохи сталінщини. Російська ідеолегема є, що ніби грузинізація корінних народів Грузії на їхніх споконвічних етнічних територіях було по аналогу русифікації, в тому числі і серед менгрелів, відкидання права на задоволення їхніх культурних потреб менгрельською мовою, але це є неправда — менгрели були й є грузинами. З-за російської антигрузинської політики, в окупованої Абхазії нині видається газета «Гал», де частина публікацій менгреломовна, втім серед грузинів переважає думка, що це відбувається у рамках політики керівництва самопроголошеної Абхазії спрямованої на позбавлення менгрельського населення Абхазії грузинської самосвідомості.

Перший Президент незалежної Грузії (1991) Звіад Гамсахурдіа був мегрелом, а Менгрелія стала базовим регіоном збройного опору звіадистів, котрі не визнавали усунення Гамсахурдіа від влади під час державного перевороту у січні 1992-го року. У жовтні-листопаді 1993-го року, за участю Збройних сил Російської Федерації збройний опір звіадистів було ліквідовано.