Відкрити головне меню

Матеюк Антоній Васильович
отець Антоній
Народився
с. Угнин Володавський повіт Холмська губернія
Помер 1919(1919)
м. Жмеринка
·розстріл
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian State.svg УНРFlag of Russia.svg Російська імперія
Відомий завдяки головний священик Армії УНР[1]
Alma mater Холмська духовна семінарія
Титул протопресвітер
Військове звання капелан, генерал-хорунжий Coat of Arms of UNR.svg Армії УНР
Наступник о. Павло Пащевський
Конфесія Московський патріархат,
УАПЦ
Батько Василій Матеюк

Антоній Васильович Матеюк[2] (рос. Матеюк Антоний Васильевич, †листопад[1] 1919 р., м. Жмеринка[1]) — головний військовий священик Дієвої Армії УНР[1] і керівник головної управи військового духовенства[3], протопресвітер Православної Церкви, капелан, генерал-хорунжий; політичний і військовий діяч.

ЖиттєписРедагувати

Народився у с. Угнин Володавського повіту Холмської губернії Російської імперії[2] на Підляшші.

Отримав освіту Холмській духовній семінарії[2] РПЦ МП. Почав служити священиком на Холмщині. До 1914 р. служив священиком у с. Хижовичі Томашівського повіту Холмської губернії[2].

Під час Першої світової війни евакуювався до Києва та був призначений військовим священиком 248-ї ополченської дружини[2] (248-го запасного полку, що дислокувався в Києві від 1915 р..

З 1917 р. о. Антоній став капеланом Запорізького загону генерала К. Прісовського, який боронив Київ, відступав до Житомира й повернувся в столицю навесні 1918 р.. Навесні 1918 р. в Києві цей підрозділ був розгорнутий у Окрему Запорізьку дивізію, а відтак о. А. Матеюк став дивізійним благочинним[4][2].

25–27 серпня 1917 р. був організатором З'їзду мешканців Холмщини й Підляшшя у м. Києві, обраний на заступника голови Холмського губернського Виконавчого Комітету, був одним з його представників до Української Центральної Ради УНР, член Центральної Ради від 1917 р..

Наприкінці 1917 р. — на початку 1918 р. був капеланом Другої Сердюцької Дивізії Армії УНР[2].

У листопаді 1918 р. приєднався до керівництва Антигетьманського повстання (проти Скоропадського П. П.) та був призначений протопресвітером спочатку військ Директорії.

У грудні 1918 р. за Наказом Головного Отамана військ і флоту УНР призначений на посаду Головного військового священика Армії УНР[5], зі званням генерал-хорунжого.

Під час Директорії УНР — головний священик, православний протопресвітер. Зусиллями Духовної управи під керівництвом отця А. Матеюка військові частини укомплектовувалися капеланами[5]. За Директорії був обраний до складу Українського Священного Синоду, брав активну участь у становленні національної Церкви та розбудови структури військового духовенства. Він розробив штат українського військового духовенства: При штабі кожного корпусу (чи групи) — один священик, у розпорядженні якого був псаломщик-регент (він же й секретар) та церковник; корпусні священики мали підпорядковуватись ієреям полків, гарматних бригад і військових шпиталів (по одному на частину); кожному з полкових священиків аналогічно допомагали псаломщик-регент і церковник; старший з ієреїв виконував обов'язки благочинного, протопресвітера[6].

У листопаді 1919 р., хворого на тиф захопили у полон і розстріляли денікінці у м. Жмеринці. Головну управу військового духовенства Армії УНР у листопаді 1919 р. очолив протопресвітер о. Павло Пащевський.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.129.
  2. а б в г д е ж Військові священики Армії Української Народної Республіки // Тинченко Я. Ю., «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921)» кн. 2. — С.2.
  3. Тинченко Я. Ю., Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 // «Військові священики Армії Української Народної Республіки: Біографічні дані найвідоміших військових священиків Армії УНР»
  4. Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.15, 58, 62, 67, 70. — ISBN 978-611-511-089-6.
  5. а б Забзалюк Д. Є., Організація інституту військового духовенства Армії Української Народної Республіки // Історія держави та права. — С.85-86.
  6. Військові священики Армії Української Народної Республіки // Тинченко Я. Ю., «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921)» кн. 2. — С.5.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати