Мандаринська мова
Мандаринська мова (кит. трад. 官話, спр. 官话, піньїнь Guānhuà мова чиновників), або Північне наріччя (спрощ.: 北方话; кит. трад.: 北方話; піньїнь: Běifānghuà, бейванхуа) — група діалектів китайської мови, якими розмовляють на півночі та південному заході Китаю, а також в китайській діаспорі. Інколи визначається як окрема мова китайської мовної групи сино-тибетської мовної сім'ї[2]. У вузькому розумінні — стандартна розмовна китайська мова путунхуа, яка базується на Пекінському говорі і використовується як офіційна мова в Китайській народній республіці, Республіці Китай, Сингапурі та ООН. Має найбільшу кількість мовців у світі. Своєю назвою завдячує «мандаринам», китайським чиновникам, які вживали її як універсальну мову спілкування.
Мандаринська мова | ||
---|---|---|
Країни | КНР | |
Регіон | північ та південний захід Китаю, Малайзія, США, Канада, Австралія, Франція, Велика Британія. | |
Носії | 1 373 859 774 (2009)[1] | |
Місце | 1 | |
Класифікація | Сино-тибетські | |
Коди | ||
ISO 639-1 | zh | |
ISO 639-2 | chi (B) | zho (T) |
ISO 639-3 | cmn
| |
Увага: Ця стаття може містити фонетичні символи МФА в юнікоді. |
Поширення
ред.Мандаринська мова поширена в північній частині континентального Китаю, на північ від річки Янцзи. Південний кордон поширення мови простягається від провінції Цзянсі на заході до провінцій Цзянсу та Хубей на сході. Носії мови також проживають у південно-західних районах Китаю, а саме провінції Сичуань, Юньнань, північнозахідних частинах Гуансі-Чжуанський автономного району та провінції Хунань[2]. Крім цього мандаринська мова поширена в місцях компактного проживання китайської діаспори: в Брунеї, Великій Британії, В'єтнамі, індонезійських островах Яві та Балі, Замбії, Камбоджі, Канаді, Лаосі, Лівії, Маврикії, півострівній Малайзії, Мозамбіку, Монголії, азійській частині Росії, Сингапурі, США, Тайвані та Таїланді[2].
За даними офіційного перепису населення КНР, що був проведений 2000 року, мандаринською мовою володіли близько 840 мільйонів мешканців країни. Загалом 70 % китаємовних громадян країни, включаючи 9,816 мільйона хуейцзу та 10,682 мільйона маньчжурів, вважали її рідною мовою[2]. За даними перепису 2005 року мандаринською володіло близько 845 мільйонів осіб[2]. На 2009 рік нею володіли 1,373 мільярда осіб.[1]
Діалекти
ред.Мандаринська мова поділяється на вісім великих говорів (діалектів).
- Північно-східна група
- Північно-західна група
- Східний говір
- Південний говір
Фонетика
ред.Фонеми мови в транскрипції МФА. Порівняльна таблиця знаків чжуіню і піньіню[3].
|
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Десять найбільших мов світу. Статистика інтернету. Архів оригіналу за 27 квітня 2019. Процитовано 13 квітня 2010.
- ↑ а б в г д Chinese, Mandarin // Lewis, M. Paul (ed.), 2009. Ethnologue: Languages of the World, Sixteenth edition. Dallas, Tex.: SIL International. Online version. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 15 квітня 2010.
- ↑ Еквіваленти чжуїня та піньїня в МФА // Факультет Східноазійських культур і мов університету Вейк-Форест. — Північна Кароліна, США. — Переглянуто 2010.05.01
Джерела та література
ред.- (англ.) DeFrancis, John (1984). The Chinese Language: Fact and Fantasy. University of Hawaii Press. ISBN 0-8248-1068-6.
- (англ.) Language atlas of China. — Hong Kong: Longman, 1988.
- (кит.) 中国语言地图集 / 中国社会科学院和澳大利亚人文科学院合编. — 香港: 朗文出版, 1988.