Відкрити головне меню

Юрій Магалевський (нар. 1876, с. Романівна близько Ольгополя Подільської губернії, нині — Вінницької області — пом. 29 жовтня 1935, Львів) — катеринославський губернський комісар (1918), український маляр-академіст, діяч Катеринославської «Просвіти», військовий художник при штабі Армії УНР. Учасник українського національного відродження 1917 року на Катеринославщині.

Юрій Магалевський
Юрій Магалевський.jpg
Юрій Магалевський.
Народився 1876(1876)
с. Романівна близько Ольгополя Подільської губернії
Помер 29 жовтня 1935(1935-10-29)
Львів
Поховання
Діяльність художник
Alma mater Одеське художнє училище і Вище Художнє Училище при Російській Імператорській Академії Мистецтв
Жанр портрет
Титул 1918 - катеринославський губернський комісар
1920 - художник при штабі Армії УНР
з 1922 - голова українського тов-ва допомоги емігрантам з України в Чехо-Словаччину

ЖиттєписРедагувати

Закінчивши реальну школу в Олександрівську Катеринославської губернії (нині — м. Запоріжжя), вчиться в Петербурзькій академії мистецтв (учень Іллі Рєпіна).

У 1909 здобуває диплом за історичну картину «Запорожці відбили атаку турків». Згодом студіював у Парижі. Осідає в Олександрівську і тут цілком віддається педагогічній і громадській діяльності (зокрема, на просвітянському полі). Однією з причин, які спонукали його обійняти посаду вчителя, було бажання допомогти своїй сестрі, оперовій співачці, закінчити навчання (померла в Петрограді в 1914). Магалевський був експертом з художньо-промислової освіти на Катеринославській виставці 1910.

У некролозі, підписаному М. Струтинським, зазначено, що в 1917 Магалевський «обіймає директуру в українській гімназії в Катеринославі», проте це не підтверджується іншими джерелами.

Діяльність на посаді комісара освітиРедагувати

Він очолює комісаріат освіти в Олександрівську. «Як комісар освіти і член губерніальної ради в Катеринославі, є душею національного життя Катеринославщини» (М. Струтинський). У власноручних свідченнях заарештованого українського письменника Миколи Мінька (19021937), датованих 9 грудня 1937, Магалевський називається серед інших його викладачів у Катеринославській українській гімназії (поряд з П. Єфремовим, В. Бідновим, І. Вирвою):

«...ученики украинской гимназии ... воспитывались в националистическом духе, — мусив свідчити в катівнях НКВС М. Мінько. — ...педагоги, как только могли, делали из молодежи врагов, прививали ненависть ко всему русскому, к русской культуре, литературе, языку».

На початку 1918 р. — катеринославський губернський комісар.

Восени 1918 реєструється статут товариства «Просвіта». Після тексту статуту йшли підписи сімох осіб — Є. Вирового, Д. Петровського, І. Ритова, Л. Біднової, П. Єфремова, Я. Якуші і Ю. Мага-левського. Про останнього подано такі відомості: «Вчитель 1-ої Катеринославської гімназії Юрій Олександрович Магалевський, вул. Поля, б. 15, кв. З» (нині — вул. Ю. Фучика).

Діяльність в якості ілюстратора в КатеринославіРедагувати

На замовлення січеславського видавця Є. Вирового з ілюстраціями Магалевського виходили такі книжки Українського видавництва в КатеринославіКам’янціЛейпцигуВідні: «Українські народні казки» (зі збірника Рудченка, 42 малюнки Магалевського), «Ярина» (українська граматка з читанкою, близько 60 малюнків), три оповідання «Поганий день Василя Івановича» тощо. Спомини Магалевського, окрім «Літературно-наукового вістника», друкувалися в календарях «Дніпро».

Діяльність в добу національно-визвольних змаганьРедагувати

У 1920 р. перебував при штабі Армії УНР як військовий художник. Активний учасник у 1920-1921 р.р. так званої військової опозиції проти Симона Петлюри.

Під час національно-визвольних змагань українського народу Магалевський бере участь у численних походах, між іншим, як товариш і близький друг одного з найпомітніших повстанських отаманів Андрія Гулого-Гуленка, який діяв на півдні Херсонщини, а на початку 1919 провадив бої з Махном за Катеринослав. З гвинтівкою на плечі, з пензлем і нотатником у наплечнику Магалевський з останнім військовим відділом під кінець кривавої епопеї переходить у 1920 річку Збруч.

Життя на еміґраціїРедагувати

Після короткого побуту в ПольщіЧенстохові і Тарнові (як член Ради Республіки) осідає у 1922 у Львові.

Тут у твердих умовах емігрантських злиднів заробляє пензлем на хліб насущний, а у вільні хвилі пише свої прецікаві спомини про окремі епізоди національно-визвольних змагань — серед іншого «Останній акт трагедії» в «Літературно-науковому вістнику», що вийшов і окремою книжкою. Автор розписів церков, портретів українських державних і військових діячів української революції та ін. діячів — генерала А.Гулого-Гуленка, М. Омеляновича-Павленка, І. Липи, І. Свєнціцького, О. Загарова, С. Федака та ін., оформив декоративні стінописи церков і каплиць у Голоську В., Угерську, Старому Селі, Олеську (19261928)[1], Раві-Руській, Холоєві й ін. Образи його пензля прикрасили церкви в Лаврові, Новому Санчі, Стрию та ін. Разом з П. Холодним розмальовував каплицю Духовної Академії у Львові.

Емігрував до Чехо-Словаччини. З 1922 р. Магалевський був довголітнім головою Українського товариства допомоги емігрантам з України.

Спогади сучасниківРедагувати

«З покійним Юрієм Олександровичем зійшла в могилу одна з найкращих постатей доби визвольних змагань», — пише М. Струтинський.

Інший мемуарист Павло Ковжун згадував:

«Юрія Магалевського я особисто пізнав на однім боєвім відтинку українського фронту у 1920 році. Кремезна постать у гарному селянському жовтому кожусі, довжезні вуси — довші навіть, як носили тоді деякі наші старшини й козаки, що жили романтикою минулого, він ніяк не підходив під поняття мистця, а скоріше отамана, полковника чи добірного сотника».

Помер 29 жовтня 1935 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 75.[2]

ЛітератураРедагувати

  • Микола Чабан. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905—1921) // Іма-прес. — Дніпропетровськ. — 2002.
  • Ковжун Павло. Ю. Магалевський // Назустріч. — Львів., 1935. — Ч. 24 (48). Стру-тинський М. Пам’яті Юрія Магалевського // Новий час.— Львів., 1935. — 1 листопада. — №244. Енциклопедія українознавства. Т. 4. — Перевидання в Україні. — Львів., 1994. — С. 1427.

ПриміткиРедагувати

  1. Новинки // Діло. — 1928. — 3 серпня. — № 172 (11425). — С. 3.
  2. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 412. — ISBN 966-8955-00-5.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати