Відкрити головне меню

Лоєва́ (в радянські часи та перші роки незалежності Лоїва, пол. Łojowa, рос. Лоевая) — село в Україні, в Надвірнянському районі Івано-Франківської області.

село Лоєва
Coat of arms of Loieva.png Flag of Loieva.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Надвірнянський район
Рада/громада Лоївська сільська рада
Код КОАТУУ 2624083401
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1665
Населення 1547
Площа 17,7 км²
Густота населення 87,4 осіб/км²
Поштовий індекс 78440
Телефонний код +380 3475
Географічні дані
Географічні координати 48°34′06″ пн. ш. 24°36′27″ сх. д. / 48.56833° пн. ш. 24.60750° сх. д. / 48.56833; 24.60750Координати: 48°34′06″ пн. ш. 24°36′27″ сх. д. / 48.56833° пн. ш. 24.60750° сх. д. / 48.56833; 24.60750
Водойми потік Лойовець
Місцева влада
Адреса ради 78440, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, с. Лоєва, вул. Грушевського, 59, тел. 63-4-00
Сільський голова Зварич Ярослав
Карта
Лоєва. Карта розташування: Україна
Лоєва
Лоєва
Лоєва. Карта розташування: Івано-Франківська область
Лоєва
Лоєва
Мапа

Зміст

Походження назви селаРедагувати

Біля підніжжя Страгори серед смерекових і букових лісів розкинулось село Лоєва, історія якого своїм корінням сягає у глибину віків.

Стосовно самого походження назви села існує декілька легенд, які дають змогу частково відтворити і пояснити історичну назву села.

  • Одна з легенд говорить, що населений пункт дістав свою назву від імені легендарного слов'янського князя Лоя, який під час сильної зливи організував жителів на приборкання стихії в особі потоку, що розливався, показуючи при цьому особистий приклад. За це вдячні жителі назвали село його іменем. Назва Лой пізніше трансформувалась у слово Лоєва.
  • Інша легенда говорить про те, що в цих місцях була значна кількість худоби, яку місцеві жителі використовували для повсякденних потреб. (Лой або лій — жир дрібних копитних свійських тварин, в основному, кіз та овець).

ГеографіяРедагувати

Селом протікає потік Лойовець.

Давні часиРедагувати

Археологічні дані свідчать, що ця територія була заселена представниками підкарпатської культури кераміки 2000—1500 років до нашої ери (урочище Куштіль). Пізніше на території села жили племена, що були носіями Ґава-голіградської культури (кін. II — першій половині І тис. до н. е.), про що свідчать знайдені в селі залишки соляних шахт і солеварного виробництва тих часів.

У княжі часи територія села входила до Руси-України, а пізніше до Галицько-Волинської держави. Цілком ймовірно, що ця територія служила базою для розміщення слов'янських воїнів, оскільки недалеко знаходились володіння угорських королів. Після розпаду Галицько-Волинської держави і феодальних міжусобиць село Лоєва опинилось в руках польської шляхти. Так як і в інших регіонах Гуцульщини тут набула розмаху форма боротьби відома в історії під назвою опришківство. Саме через Страгору проходив відомий в історії Транскарпатський шлях, яким дружина Довбуша в 1743 році везла харчі для опришків у село Ясіня, та й самі опришки на чолі з легендарним ватагом переходили через Лоєву, коли робили напад на Богородчанську фортецю.

Перші згадкиРедагувати

Перші писемні джерела, які згадують Лоєву, за твердженням академіка В. Грабовецького відносяться до 60-70-их років XVI століття. Жителі села в основному займалися скотарством, працювали на лісорозробках і в меншій мірі землеробством. Важкий феодально-кріпосницький гніт посилювався національно-релігійним гнітом, який полягав у тому, що австрійська влада проводить політику «поділяй і владарюй»; на керівні посади на Гуцульщину, як правило, призначала вихідців з числа німецької і польської національностей, що поглиблювало національні суперечності між народами. Більшу частину землі у 80-х роках XIX ст. в селі Лоєва становила державна власність. За переписом населення 1880 р. тут на той час проживало в громаді 622 гуцули та 4 поляки, котрі ще замешкували на території Лоєви, а належали до своєї римо-католицької парафії в м. Надвірна. Греко-католики с. Лоєва тоді також належали до парафії у м. Надвірна, але мали вони й церкву в селі.

Передвоєнне життяРедагувати

Як подає церковний шематизм за 1935 рік, на той час село Лоєва і надалі належало до греко-католицької парафії у місті Надвірна. Парафіяни, які замешкували в селі, брали безумовно активну участь у церковних братствах. Приміром, Братство тверезості і товариство Апостольства Молитви — вони на той час нараховували 380 членів та існували й діяли при парафіяльній церкві у м. Надвірна. У тому ж періоді в Лоєві існувала школа систематична і утраквістична. У ранніх джерелах про існування в цьому селі школи не згадується. Щодо культурно-освітньої праці, то вона у великій мірі концентрувалася у читальні «Просвіти», де переважно діяли аматорські гуртки, хор і бібліотека. Австрійський уряд мало дбав про розвиток. Скажімо, В кінці XIX ст. на початку XX ст., коли стояло питання про відкриття філії товаритства «Просвіта» в селі Лоєва її не можна було відкрити: «Через страшенну темноту тамтешніх жителів». Настільки австрійський уряд занедбав освіту простих жителів Лоєви і був про них негативної думки. Громадсько-політичну роботу в селі головним чином проводила Українська Радикальна Партія і Українське національно-демократичне об'єднання. При цьому треба зазначити, що Радикальна Партія під час польської окупації займалася не тільки підготовкою та проведенням виборів українських послів до польського сейму, але звернула увагу й на вибори місцевих урядників, чого до того часу не було.

Часи радянської окупаціїРедагувати

У вересні 1939 році с. Лоєва, як і всі інші західноукраїнські землі було включено до УРСР. Нова влада, проводячи політику радянізації західних областей, повела шалену боротьбу проти всього українського, зокрема, проти «Просвіти», яку вважали націоналістичною. Розпочалися переслідування діячів ОУН, Лугу, Пласту тощо, очолювані «ворогами народу». Тому не дивно, що діяння радянської влади зустріли негативну реакцію з боку місцевого населення. Це особливо яскраво проявилося під час німецько-радянської війни. Тисячі свідомих українців готові були в ім'я національної ідеї й відродження української держави (30 червня 1941) воювати на стороні Німеччини проти Радянського Союзу. Проте вище керівництво Німеччини і особисто Гітлер були проти того, щоб надати будь-яку незалежність іншим народам, у тому числі українському. В Україні розпочався новий етап боротьби, відомий в історії під назвою як національно-визвольні змагання, пов'язані з боротьбою УПА, котра боролася проти німецьких, а пізніше і радянських військ. Ця боротьба не залишила осторонь найсвідоміших мешканців села, які поповнювали боївки УПА. З приходом радянських військ влітку 1944 року боротьба з радянськими каральними органами розгорілася з новою силою. Вступивши на територію Лоєви чекісти почали проводити репресії проти т. зв. «куркулів» і «ворогів народу». 19 грудня 1944 року 19 родин з села Лоєва виселили на Сибір. Цим самим поклали початок на теренах Делятинщини виселенню «ворогів народу». Слід відмітити, що вступивши на територію Західної України, визволяючи її від німців Червона Армія йшла далі на захід, а у визволених районах проводили мобілізацію з метою поповнення її кадрів, крім того звузити базу повстанських загонів.

Як і в інших населених пунктах, прихід радянської влади супроводжувався т. зв. «розкуркулюванням» і насильним створенням колгоспів. За роки існування радянської влади в селі був колгосп, пізніше реорганізований у радгосп «Прикарпатський», який спеціалізувався на вирощуванні м'яса.

СьогоденняРедагувати

В селі є загальноосвітня школа I—III рівнів, дитячий садок «Росинка», фельдшерсько-акушерський пункт на 2 кабінети, бібліотека.

На території села зареєстровані дві церкви: УГКЦ «Святого Дмитрія», отець Василь Білусяк, та УГКЦ «Воскресіння Господнього», отець Василь Білусяк. В Лоєві є міні футбольне поле.

ПостатіРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати