Ло́кіть — село в Україні, в Іршавському районі Закарпатської області.

село Локіть
Церква Введення Пресвятої Богородиці
Церква Введення Пресвятої Богородиці
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Іршавський район
Рада/громада Чорнопотіцька сільська рада
Код КОАТУУ 2121987203
Основні дані
Населення 336
Площа 0,496 км²
Густота населення 677,42 осіб/км²
Поштовий індекс 90110
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°25′37″ пн. ш. 22°59′05″ сх. д. / 48.42694° пн. ш. 22.98472° сх. д. / 48.42694; 22.98472Координати: 48°25′37″ пн. ш. 22°59′05″ сх. д. / 48.42694° пн. ш. 22.98472° сх. д. / 48.42694; 22.98472
Середня висота
над рівнем моря
376 м
Місцева влада
Адреса ради 90110, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Чорний Потік, 153, тел. 37-2-23
Карта
Локіть. Карта розташування: Україна
Локіть
Локіть
Локіть. Карта розташування: Закарпатська область
Локіть
Локіть
Мапа

CMNS: Локіть у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Займає площу 0,496 км² і розташоване на високому правому березі річки Абранка — лівої притоки річки Іршавка на висоті від 362 до 378 метрів над рівнем моря. Село знаходиться за 13 км на північний захід від залізничної станції «Іршава» і за 700 метрів від автодороги Загаття — Чорний Потік — Дешковиця.

НазваРедагувати

Історична назва села — Велика Абранка (Nagyábránka) походить від назви річки Абранки — лівої притоки річки Іршавка. Час появи русинської назви села Локіть невідомо і в документах XVII—XVIII ст. в. воно не зустрічається. Але в угорському географічному довіднику 1877 вже вказані обидві назви: Ábránka-Nagy (Lokoty).[1] Після входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини в 1919 році, офіційною назвою села стало Локоть (чеськ. Loket).[2]

СимволікаРедагувати

 
Печатка сільського уряду Локтю в 1919—1938 р

З 1919 по 1938 р.р. сільський уряд Локтю мав власну печатку — зображення риби та дублюючі написи русинською (СИЛЬСКІЙ УРЯДЪ. ЛОКОТЬ) і чеською (OBECNI ÚŘAD. LOKET) мовами.[3]

ІсторіяРедагувати

На останньому аркуші урбарія 1603 року приведений «список нових сіл, побудованих Жигмондом Ракоці після смерті Гашпара Магочі (Mágócsi Gáspár)», тобто між 1595 і 1603 р серед сіл округи Krajna в цьому списку є село Abranka (поки без поділу на Велику — суч. с. Локіть і Малу — суч. с. Смологовиця).[4]

Велика Абранка ( Nagy Abranka ), як окреме село, вперше згадується в 1613 році.[5]

Інші назви: 1610-Nagj Abranka, 1645-Nagy Abranka, 1728-Abrahanka, 1773-Nagy Abranka, 1877-Ábránka (Nagy), 1877-Nagy- і Kisábránka, 1930-Abranka.

В адміністративно-територіальному відношенні Велика Абранка спочатку входила до складу округи Крайна ( Krajnai kerület ) Мукачівської (з 1729 — Мукачівсько-Чинадіївської) домінії, а з 1867 по 1918 роки — в округ Фелвідек ( Felvidéki járás ) комітату Береґ.

У урбарії 1690 року поряд з назвою села Велика Абранка написано orosz falu (угор.: руське село).[6]

У період антигабсбурзької національно-визвольної війни угорського народу 1703—1711 р.р. під керівництвом Ференца II Ракоці серед повстанців — куруців були і жителі Великої Абранки. В мукачівському списку 1704 року, є імена греко-католиків, які брали участь у Повстанні Ференца Ракоці 1703—1711 р.р., згадані п'ять жителів села Лікоть: Янош Сомош, Янош Лутак, Федір Молнар, Янош Вадас і Петер Чебин.[7]

НаселенняРедагувати

Чисельність населення:

  • 1798 — 112 осіб
  • 1828 — 46 осіб (враховувалися лише особи від 16 до 60 років)[8]
  • 1877 — 337 осіб, з них 302 греко-католика і 35 юдеїв.[1]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 355 осіб, з яких 162 чоловіки та 193 жінки.[9]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 340 осіб.[10]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[11]

Мова Відсоток
українська 99,11 %
російська 0,89 %

РелігіяРедагувати

Велика частина віруючих села — православні — парафіяни Свято-Введенського храму Іршавського благочиння Мукачівської єпархії Української Православної Церкви. Настоятель храму — протоієрей Іоанн Ришко.[12]

Пам'яткиРедагувати

Церква Введення пр. богородиці. 1734.

У 1682 р. згадують священика Василя Абранського, що походив з кріпацької сім'ї, а про церкву йдеться в 1690 р. У 1710 p., внаслідок війн, які вів Ракоці, село, як і вся околиця, було дуже спустошене. Оскільки стара дерев'яна церква згоріла, в 1733 p., коли священиками були Григорій Мешко та Василь Ціцей, споруджували нову церкву, яка мала один дзвін.

Дерев'яну церкву згадують у 1778 p., коли філіями Смологовиці були Мала Абранка, Івашковиця, Кобалевиця і Климовиця, і в 1798 p., коли населення становило 112 осіб, а церкву описано як маленьку і темну.

Тризрубна, збудована з дубових колод, церква збереглася донині і датується за написом на дошці. Зарубки та сліди кутових з'єднань на брусах свідчать, що церкву перенесли в Локоть з іншого села.

Місцевий краєзнавець В. Керечанин вважає, що церкву споруджено в 1784 р. в Заріччі і перенесено в Локоть у 1800 р. Вівтарний зруб — п'ятигранний. Двосхилий дах, нижчий над вівтарем і вищий над навою, вкриває коробові склепіння східної та центральної частин та плоске перекриття бабинця.

Над бабинцем — невисока квадратна башта з глухим підсябиттям, увінчана стрімким шпилем. Опасання обходить усі зруби, спираючись на випуски вінців, і на західній стіні бабинця утворює невеликий відкритий ґанок на різьблених стовпчиках. Шпилеподібне завершення дозволяє зарахувати церкву до групи готичних храмів Закарпаття.

У 1937 р. робили ремонт церкви і, можливо, тоді дерев'яне покриття дахів замінили етернітом. Традиційну двоярусну дзвіницю перероблено на одноярусну. Казательницю до церкви зробили І. Павлишинець та Ю. Логойда.

Відомі уродженціРедагувати

  • Шкіря Іван Іванович (1958) — учасник Афганської війни 1979—1989 років, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня;

ПриміткиРедагувати

  1. а б Magyarország helységnévtára tekintettel a közigazgatási, népességi és hitfelekezeti viszonyokra. Szerkesztette Dvorzsák János. Budapest, 1877. — 122 old.
  2. Андрій Пушкаш. Цивілізація або варварство: Закарпаття 1918—1945 / Андрій Пушкаш; Інститут слов'янознавства РАН. — М .: Видавництво «Європа», 2006. — с. 453
  3. Геральдика Закарпаття. Герби и печатки міст, СІЛ та селищ: (довідник) / Б. Маріконе, В. Ньорба. — Ужгород: Краєвиди Карпат, 2010.
  4. Magyar Országos Levéltár. Magyar kincstári levéltárak, E 156, Urbaria et conscriptions, Fasc. 18, № 24 — 49 old.
  5. Magyar Országos Levéltár. Magyar kincstári levéltárak, E 156, Urbaria et conscriptions, Fasc. 18, № 25 — 52 old.
  6. Magyar Országos Levéltár. Magyar kincstári levéltárak, E 156, Urbaria et conscriptions, Fasc. 19, № 7 — 158 old.
  7. Hodinka Antal: II. Rákóczi Ferenc fejedelem és a «gens fidelissima». Pécs, 1937. — 7 old.
  8. Magyar Országos Levéltár, Regnicolaris levéltár — N szekció, Archivum palatinale, N 26, Conscriptio regnicolaris art. VII. 1827. ordinate, Évkör: 1828—1832
  9. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019. 
  10. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019. 
  11. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019. 
  12. Мукачівська єпархія. Офіційний сайт єпархії. Українська Православна Церква.

ПосиланняРедагувати