Відкрити головне меню

Лиси́чово (Лисичево) — угор. Rókamező село в Іршавському районі Закарпатської області України. Простягається вздовж берегів річки Лисичанка, що впадає в річку Боржаву. Розташоване за 40 км від районного центру — міста Іршава, і 7 км від станції Кушниця Боржавської вузькоколійної залізниці.

село Лисичово
Лисичево карта 1782 рік.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Іршавський район
Рада/громада Лисичівська сільська рада
Код КОАТУУ 2121985601
Основні дані
Засноване 1383
Населення 3187
Площа 8,929 км²
Густота населення 356,93 осіб/км²
Поштовий індекс 90150
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°29′27″ пн. ш. 23°16′27″ сх. д. / 48.49083° пн. ш. 23.27417° сх. д. / 48.49083; 23.27417Координати: 48°29′27″ пн. ш. 23°16′27″ сх. д. / 48.49083° пн. ш. 23.27417° сх. д. / 48.49083; 23.27417
Середня висота
над рівнем моря
309 м
Водойми р. Лисичанка, Васькова
Місцева влада
Адреса ради 90150, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Лисичово, 373, тел. 74-5-21
Карта
Лисичово. Карта розташування: Україна
Лисичово
Лисичово
Лисичово. Карта розташування: Закарпатська область
Лисичово
Лисичово
Мапа

Лисичово у Вікісховищі?

Схема села Лисичова

Зміст

НазваРедагувати

Лисичово відоме з 1465 року під назвою «Liszicza». Згодом, у 1466 році, фігурує назва «Lissica». У 1517 році — «Rawasmezew», а в 1662 році — «Ravaszmező».

 
Табличка при в'їзді в село Лисичево

ІсторіяРедагувати

 
Лисичево на карті 1782 року

Вперше Лисичово згадується в документі за 1465 рік.

 
Стара церковна печатка з мадярською назвою села "Rokamezei" (Лисиче поле) і датою реєстрації церковної громади Лисичева - 1418 р.

З XV століття Лисичово належить родині феодалів Долгаї, основною резиденцією яких було село Довге — центр Довжанської домінії. У 1550 року селом володів Дьєрдь Долгаї та Імре Долгаї, а в 1600 році — Янош Долгаї.

За переписом 1715 року село вважалось закинутим, а в 1720 році тут мешкало тільки 6 селян.

У 1760-х роках граф Ласло Телекі заснував папірню в Лисичеві.

У 1795 році угорський дослідний Андраш Вальї у своїй книзі «Опис країни Угорщини» пише про Лисичево: «Лисичево, русинське село в Марамороській жупі неподалік кордону з Березькою жупою. В селі проживає 556 греко-католиків та 16 юдеїв. Є одна церква. Перебуває у власності графа Телекі».[1]

У джерелах за 1862 рік міститься інформація, що в селі було 166 будинків та проживало 850 русинів.[2]

За переписом 1910-их років населення Лисичова становило 1733 чоловік. Серед них 1563 русини, 80 швабів (німців) та 28 угорців. В селі було 1562 греко-католиків, 98 римо-католиків та 69 юдеїв.

Після неврожайних 1930 та 1931 років у селі голодувало близько 200 селянських сімей, 200 мешканців змушені були емігрувати.

23 жовтня 1944 року радянські війська звільнили Лисичево від німецької окупації. До лав Червоної Армії вступили 86 місцевих жителів, 28 з них загинули на фронті. У 1967 році в селі встановлено пам'ятник на честь радянських воїнів-визволителів і воїнів-односельців, полеглих на полях битв Другої світової війни.

 
Лисичево вигляд з "Трепитистів"

Пам'яткиРедагувати

В селі розташована єдина в Україні діюча водяна кузня — «гамора» (від нім. Hammer — молот) — історична пам'ятка XVIII ст, яка перебуває під охороною держави.

 
Кузня - музей "Гамора"


РелігіяРедагувати

В селі Лисичеві знаходяться дві церкви : Костьол Посвячений Св. Йоану Павлу ІІ.(РКЦ) і Церква св. арх. Михайла.(УПЦ)

 
Костьол Посвячений Св. Йоану Павлу ІІ.(РКЦ)
 
Церква св. арх. Михайла.(УПЦ)1998р.
 
Церква св. арх. Михайла.(УПЦ)

ФестиваліРедагувати

Кожного року в селі проводиться фестиваль фольклорного та ковальського мистецтв — «Гамора-фест», який проходить на території музею-кузні «Гамора»,в кінці червня.

ПриміткиРедагувати

  1. Vályi András. Magyar Országnak leírása. Pesten, 1795
  2. Aug. von Härdtl. Die Heilquellen und Kurorte des oestreichischen Kaiserstaates und Ober-Italiens. W. Braumüller, 1862

ЛітератураРедагувати

  • Aug. von Härdtl. Die Heilquellen und Kurorte des oestreichischen Kaiserstaates und Ober-Italiens. W. Braumüller, 1862
  • Fényes Elek - Magyarország geográfiai szótára, Pesten 1851
  • Vályi András. Magyar Országnak leírása. Pesten, 1795
  • Ласло Дєже. Очерки по истории закарпатских говоров. Будапешт, 1967
  • Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. Київ, 1969