Лепешняк великий
Лепешняк великий, лепешняк водяний[2] (Glyceria maxima (C.Hartm.) Holmb. — багаторічна трав'яниста рослина, вид роду лепешняк (Glyceria) родини тонконогові (Poaceae), що росте на вологих територіях, часто безпосередньо у водоймах із невеликою течією.
| Лепешняк великий | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Клада: | Комелініди (Commelinids) |
| Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
| Родина: | Злакові (Poaceae) |
| Підродина: | Мітлицевидні (Pooideae) |
| Рід: | Лепешняк (Glyceria) |
| Вид: | Лепешняк великий (G. maxima)
|
| Біноміальна назва | |
| Glyceria maxima | |
| Синоніми | |
|
Molinia maxima Hartm. | |
Назва
ред.Наукова назва походить від грецького glyceros — солодкий, що зумовлено солодким смаком насіння. У молодих рослинах солодкий сік нагромаджується у міжвузлях.
Поширення та екологія
ред.Природний ареал лепешняка охоплює територію Європу і помірних широт Азії, зокрема Західного Сибіру, Кавказу та Туреччини. Згодом рослина поширилась і на території Північної Америки, Австралії та Нової Зеландії[1]. В Україні поширений у всіх районах Лісостепу.
Вид росте на сирих і заболочених луках, болотах, на берегах водойм та безпосередньо в озерах, ставках, старицях, руслах річок на глибині 20-50, інколи 150 см. Часто утворює зарості[3].
Ботанічний опис
ред.
Багаторічна злакова трав'яниста рослина із прямостоячим міцним, грубим стеблом 10-12 мм в діаметрі заввишки 100–150, інколи 200 см. Листки зелені широколінійні, шириною 5-12 мм, шорсткі, із поодинокими шипиками, язичок 3-5 мм довжиною, загострений. У проточних водоймах утворює реофільну, стерильну форму із стрічкоподібними листками до 50 см довжиною.
Корінь має форму повзучого кореневища довжиною до 50 см.
Суцвіття — густа, багатоколоскова волоть 20-40 см завдовжки із зібраними в кільця по 4-10 порівняно товстими, шорсткими, прямостоячими або відхиленими гілочками. Колоски зелені, бурі або фіолетові довжиною до 15 мм, 5-9-квіткові. Нижня квіткова луска 3-3,5 мм довжиною, із сімома сильно виступаючими жилками, вкритими шипиками. Тичинок три; пиляки 1,5-2 мм довжиною, жовті.
Цвіте в червні-липні, дозріває в липні-серпні. Розмножується насіннєво та вегетативно — кореневищами. Анемофіл[3].
Значення і застосування
ред.Лепешняк — кормовий злак, проте як корм його використовують лише до цвітіння. Пізніше він грубіє і вражується листовою сажкою, яка утворює на листках вузькі чорні смужки. Грибок у свіжому стані отруйний для худоби, тому вживання таких свіжих рослин небезпечне для тварин. В сіні сажка нешкідлива.
Лепешняк використовується для укріплення берегів. Його солома може використовуватися для покриття невеликих будівель.
У харчуванні
ред.Зерно рослини можна використовувати в їжу[4][5]. Крупа з насіння лепешняку здавна відома як чудовий харчовий продукт — легкий і поживний для виснажених хворобою і голодом людей. Вона добре відома населенню Польщі, Швеції, Угорщини та країн Балтії під промовистою назвою «манна». У Російській імперії вона надходила на місцеві ринки під назвою «польська крупа» чи «пруська манна».
Насіння збирають з легких човнів у другій половині літа. Пучки волоті нагинають і палицями вимолочують насіння на дно човна. Заготовлене зерно шеретують на круподерці або обшуговують у ступі від бурої оболонки.
Зерно і крупа лепешняку містять 75% крохмалю, 9,7% білків, 0,4% жирів, 13,5% води. На смак крупа лепешняку нагадує рис або саго.
З крупи готують каші, круп'яні запіканки й биточки, страви типу плова, галушки, пельмені, млинці, оладки, киселі.
Молоде цукристе стебло лепешняку варять у воді, проціджують, а відвар використовують для приготування узварів, квасу тощо.[6]
Примітки
ред.- ↑ а б GRIN Taxonomy for Plants [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.79
- ↑ а б Манник большой [Архівовано 13 січня 2020 у Wayback Machine.] в Био-энциклопедии(рос.)
- ↑ Сокровища северных болот // Т. В. Цветкова. — Вестник Кирилло-Белозерского музея. — 2007. — № 11. [Архівовано 22 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Рева М. Л. Растения в быту. — Донецк: Донбас. — 1982. — с.240 [Архівовано 22 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.81
Посилання
ред.- Glyceria maxima (Hartm.) Holmb. [Архівовано 22 квітня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Міністерства сільського господарства США(англ.)
- Атлас сосудистых растений России и сопредельных стран [Архівовано 22 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Glyceria maxima [Архівовано 23 квітня 2014 у Wayback Machine.] в Flora of China(англ.)