Лебідь Анатолій В'ячеславович

Лебідь Анатолій В'ячеславович (рос. Анато́лий Вячесла́вович Ле́бедь, нар.10 травня 1963 р., м. Валга - пом.27 квітня 2012 р., м. Москва) — офіцер 45-го окремого гвардійського орденів Кутузова та Олександра Невського розвідувального полку спеціального призначення РФ, гвардії підполковник спецпризначення ПДВ (псі-оператор[джерело?]), Герой Російської Федерації з 2005 р., кавалер Ордена Святого Георгія IV ступеня з 2008 р..

Анатолій Лебідь
рос. Анатолий Вячеславович Лебедь
Anatoly Lebed.jpg
Анатолій Лебідь
Народження 10 травня 1963(1963-05-10)
Валга, Естонська РСР,
СРСР СРСР
Смерть 27 квітня 2012(2012-04-27) (48 років)
Москва, Росія Росія
дорожньо-транспортна пригода
Поховання Преображенський цвинтар
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Приналежність спецпризначення
Вид збройних сил військова розвідка
Рід військ USSR Airborn troops flag.svg ПДВ СРСРFlag of the Russian Airborne Troops.png ПДВ РФ
Освіта Ломоносовське військове авіаційно-технічне училище
Роки служби 1981—2012
Звання Great emblem of the 45th Guards Spetznaz Brigade.svg гвардії підполковник
Формування Great emblem of the 45th Guards Spetznaz Brigade.svg 45 полк спецпризначення
Командування GRU emblem.svg ГРУ
Війни / битви Війна в Афганістані,
Югославська війна,
Дагестанська війна,
Чеченська війна,
Російсько-грузинська війна
Інше псі-оператор
Нагороди
Герой Російської Федерації
Орден Святого Георгія IV ступеня
Орден Мужності
Орден Мужності
Орден Мужності
Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «15 років виведення радянських військ з Демократичної Республіки Афганістан»
Орден «Дружба народів» (Афганістан)
Медаль «Від вдячного афганського народу» (Афганістан)
CMNS: Лебідь Анатолій В'ячеславович на Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 10 травня 1963 р. в місті Валга Естонської РСР. Його батько В'ячеслав Андрійович Лебідь воював у Другій світовій війні. Служив на Північному флоті, а під час Сталінградської битви - у морській піхоті.

Під час навчання в ПТУ № 11 в Кохтла-Ярве Анатолій займався парашутним спортом в місцевій школі ДТСААФ. До закінчення технікуму на його рахунку було близько 300 стрибків. Працював слюсарем-ремонтником на Ахтменському ремонтно-механічному заводі.

3 листопада 1981 р. був призваний на строкову службу. Присягу склав у 44-й навчальній дивізії ПДВ СРСР, дислокованій у селищі Гайжунай, Литовської РСР (44-а повітряно-десантна дивізія СРСР). Служив на посаді командира відділення - командира бойової машини в 57-й окремій десантно-штурмовій бригаді в селищі Актогай Талди-Курганської області Казахської РСР.

У 1986 р. закінчив Ломоносовське військове авіаційно-технічне училище, отримав звання лейтенанта. За розподіленням був у 307-у вертолітному полку Забайкальського військового округу. Незабаром був направлений у Туркестанський військовий округ, де півроку готували до виконання завдань в умовах специфічного клімату Афганістану.

Від 25 квітня 1987 р. воював в Афганістані у складі 239-ї окремої вертолітної ескадрильї ВПС СРСР 40-ї загальновійськової армії. Здійснював бойові виліти як борттехнік гелікоптера "Мі-8" в екіпажі Миколи Майданова. За півтора року Афганістані брав участь в евакуації поранених, пошуку і знищенні караванів зі зброєю з повітря, захопленні боєприпасів і спорядження противника в наземних операціях. Пізніше, служив у Групі Радянських військ у Німеччині, Забайкальському і Сибірському військових округах - в 329-му транспортно-бойовому вертолітному полку і 337-му окремому вертолітному полку.

У 1994 р. звільнився в запас, працював у фонді ветеранів Афганістану в Підмосков'ї.

Добровольцем воював на Балканах за сербів.

З листопада 1999 р. брав участь у контртерористичної операції на Північному Кавказі. Полетів до Махачкали добровольцем для захисту Дагестану від нападу бойовиків, де ніс службу у зведеному міліцейському загоні.

Коли військова операція перемістилася на територію Чечні, він відправився в Москву і уклав контракт з Міністерством оборони Росії, після чого знову повернувся на війну в званні старшого лейтенанта. Служив заступником командира розвідувальної групи 218-го батальйону 45-го окремого полку спеціального призначення ПДВ Росії в районі Гудермеса, Аргуна, в передмістях Грозного, у Веденському районі.

25 червня 2003 р. в горах під Улус-Керт Анатолій підірвався на міні в Аргунській ущелині, з-за чого йому була ампутована права ступня. Йому дозволили продовжувати службу з протезом.

9 січня 2005 р. особисто знищив трьох бойовиків в нерівному бою і тим самим врятував своїх поранених товаришів. В одному з наступних боїв 24 січня власним тілом прикрив пораненого рядового від пострілу з гранатомета. Отримавши легке осколкове поранення в поперек, продовжив командувати головним дозором. В наслідку того бою була захоплена база бойовиків і знищений зв'язковий Шаміля Басаєва.

Указом Президента Російської Федерації від 6 квітня 2005 р. капітанові Анатолію Лебідю було присвоєно звання «Героя Російської Федерації».

У 2008 р. брав участь у бойових діях проти Грузії на абхазькому напрямку. Був у складі групи, яка захопила військово-морську базу в Поті і потопили катери грузинських ВМС. За це - став кавалером російського ордена святого Георгія IV ступеня, другим у черзі після командувача військами Північно-Кавказького військового округу, Сергія Макарова.

27 квітня 2012 р. потрапив у ДТП: розбився на мотоциклі перед воротами парку «Сокольники» в Москві. Похований на «алеї героїв» Преображенського кладовища в Москві.

У пам'ять Анатолія Лебедя в різних містах Росії проводяться турніри з рукопашного бою та змішаних єдиноборств. На згадку про Анатолія Лебедя Союзом десантників Росії заснована медаль «Анатолій Лебідь».

ДжерелаРедагувати

  • Фарукшин Р. Послужной список // Братишка : Ежемесячный журнал подразделений специального назначения. — М.: ООО «Витязь-Братишка», 2012. — № 08. — С. 6-11. (рос.)

ПосиланняРедагувати