Лебідь Анатолій В'ячеславович (рос. Анато́лий Вячесла́вович Ле́бедь, нар.10 травня 1963 р., м. Валга - пом.27 квітня 2012 р., м. Москва) — офіцер 45-го окремого гвардійського орденів Кутузова та Олександра Невського розвідувального полку спеціального призначення РФ, гвардії підполковник спецпризначення ПДВ, Герой Російської Федерації з 2005 р., кавалер Ордена Святого Георгія IV ступеня з 2008 р..

Анатолій Лебідь
рос. Анатолий Вячеславович Лебедь
Анатолій Лебідь
Народження 10 травня 1963(1963-05-10)
Валга, Естонська РСР,
СРСР СРСР
Смерть 27 квітня 2012(2012-04-27) (48 років)
Москва, Росія Росія
автомобільна аварія
Поховання Преображенський цвинтар
Національність росіянин
Країна СРСР СРСРРосія Росія
Приналежність спецпризначення
Вид збройних сил військова розвідка
Рід військ ПДВ СРСР ПДВ РФ
Освіта Ломоносовське військове авіаційно-технічне училище
Роки служби 1981—2012
Звання гвардії підполковник
Формування
 45 ОБрСпП
Командування ГРУ
Війни / битви Війна в Афганістані,
Югославська війна,
Дагестанська війна,
Чеченська війна,
Російсько-грузинська війна
Інше псі-оператор
Нагороди
Герой Російської Федерації
Орден Святого Георгія IV ступеня Орден Мужності Орден Мужності Орден Мужності орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу» III ступеня Медаль «За відзнаку у військовій службі» 1-го ступеня Медаль «За відзнаку у військовій службі» 2-го ступеня Медаль «За відзнаку у військовій службі» (Міноборони Російської Федерації) Орден «Дружба народів» (Афганістан) Нагрудний знак «Воїну-інтернаціоналісту» Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» Awards of the Committee on the Affairs of Soldiers-Internationalists
CMNS: Лебідь Анатолій В'ячеславович у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Народився 10 травня 1963 р. в місті Валга Естонської РСР. Його батько В'ячеслав Андрійович Лебідь воював у Другій світовій війні. Служив на Північному флоті, а під час Сталінградської битви - у морській піхоті.

Під час навчання в ПТУ № 11 в Кохтла-Ярве Анатолій займався парашутним спортом в місцевій школі ДТСААФ. До закінчення технікуму на його рахунку було близько 300 стрибків. Працював слюсарем-ремонтником на Ахтменському ремонтно-механічному заводі.

3 листопада 1981 р. був призваний на строкову службу. Присягу склав у 44-й навчальній дивізії ПДВ СРСР, дислокованій у селищі Гайжунай, Литовської РСР (44-а повітряно-десантна дивізія СРСР). Служив на посаді командира відділення - командира бойової машини в 57-й окремій десантно-штурмовій бригаді в селищі Актогай Талди-Курганської області Казахської РСР.

У 1986 р. закінчив Ломоносовське військове авіаційно-технічне училище, отримав звання лейтенанта. За розподіленням був у 307-у вертолітному полку Забайкальського військового округу. Незабаром був направлений у Туркестанський військовий округ, де півроку готували до виконання завдань в умовах специфічного клімату Афганістану.

Від 25 квітня 1987 р. воював в Афганістані у складі 239-ї окремої вертолітної ескадрильї ВПС СРСР 40-ї загальновійськової армії. Здійснював бойові виліти як борттехнік гелікоптера "Мі-8" в екіпажі Миколи Майданова. За півтора року Афганістані брав участь в евакуації поранених, пошуку і знищенні караванів зі зброєю з повітря, захопленні боєприпасів і спорядження противника в наземних операціях. Пізніше, служив у Групі Радянських військ у Німеччині, Забайкальському і Сибірському військових округах - в 329-му транспортно-бойовому вертолітному полку і 337-му окремому вертолітному полку.

У 1994 р. звільнився в запас, працював у фонді ветеранів Афганістану в Підмосков'ї.

Добровольцем воював на Балканах за сербів.

З листопада 1999 р. брав участь у контртерористичної операції на Північному Кавказі. Полетів до Махачкали добровольцем для захисту Дагестану від нападу бойовиків, де ніс службу у зведеному міліцейському загоні.

Коли військова операція перемістилася на територію Чечні, він відправився в Москву і уклав контракт з Міністерством оборони Росії, після чого знову повернувся на війну в званні старшого лейтенанта. Служив заступником командира розвідувальної групи 218-го батальйону 45-го окремого полку спеціального призначення ПДВ Росії в районі Гудермеса, Аргуна, в передмістях Грозного, у Веденському районі.

25 червня 2003 р. в горах під Улус-Керт Анатолій підірвався на міні в Аргунській ущелині, через що йому була ампутована права ступня. Йому дозволили продовжувати службу з протезом.

9 січня 2005 р. особисто знищив трьох бойовиків в нерівному бою і тим самим врятував своїх поранених товаришів. В одному з наступних боїв 24 січня власним тілом прикрив пораненого рядового від пострілу з гранатомета. Отримавши легке осколкове поранення в поперек, продовжив командувати головним дозором. В наслідку того бою була захоплена база бойовиків і знищений зв'язковий Шаміля Басаєва.

Указом Президента Російської Федерації від 6 квітня 2005 р. капітанові Анатолію Лебідю було присвоєно звання «Героя Російської Федерації».

У 2008 р. брав участь у бойових діях проти Грузії на абхазькому напрямку. Був у складі групи, яка захопила військово-морську базу в Поті і потопили катери грузинських ВМС. За це - став кавалером російського ордена святого Георгія IV ступеня, другим у черзі після командувача військами Північно-Кавказького військового округу, Сергія Макарова.

27 квітня 2012 р. потрапив у ДТП: розбився на мотоциклі перед воротами парку «Сокольники» в Москві. Похований на «алеї героїв» Преображенського кладовища в Москві.

У пам'ять Анатолія Лебедя в різних містах Росії проводяться турніри з рукопашного бою та змішаних єдиноборств. На згадку про Анатолія Лебедя Союзом десантників Росії заснована медаль «Анатолій Лебідь».

Джерела

ред.
  • Фарукшин Р. Послужной список // Братишка : Ежемесячный журнал подразделений специального назначения. — М.: ООО «Витязь-Братишка», 2012. — № 08. — С. 6-11. (рос.)

Посилання

ред.