Ла-Ліга
Ла-Ліга, або Пріме́ра Дивізіо́н Професійної футбольної ліги Іспанії (ісп. Primera División), відомий також просто як Прімера — професійний футбольний турнір клубів з найвищого щабелю системи футбольних ліг Іспанії. Ла-Ліга вважається однією з найкращих футбольних ліг у світі.
| Засновано | 1929 |
|---|---|
| Регіон |
 Іспанія |
| Конфедерація | УЄФА |
| Кількість команд | 20 |
| Рівень в ієрархії | 1 |
| Пониження в класі | Сегунда Дивізіон |
| Внутрішній кубок |
Кубок Іспанії Суперкубок Іспанії |
| Міжнародні турніри |
Ліга чемпіонів Ліга Європи |
| Поточний чемпіон |
Барселона (26-ий титул) |
| Найбільше перемог | Реал Мадрид (33) |
| Найбільше виступів | Андоні Субісаррета (622) |
| Найкращий бомбардир | Ліонель Мессі (417) |
| Сайт | laliga.es |
 Ла-Ліга 2018—2019 | |
Дев'ять клубів ставали переможцями Ла-Ліги. Починаючи з 1950-х років домінуючими клубами були Реал Мадрид і Барселона. Станом на кінець сезону 2015/16, Реал ставав чемпіоном 33 рази, а Барселона 25 разів. Однак протягом 1930-х і 1940-х років, а також протягом останніх сезонів Ла Ліга була більш конкурентною. У 30-х і 40-х роках з Реалом і Барселоною успішно конкурували Валенсія, Атлетіко Мадрид і Атлетик Більбао, а у 1990-х і 2000-х роках — та ж сама Валенсія і Депортіво Ла-Корунья.
Станом на грудень 2019 року Ла-Ліга посідала перше місце у рейтингу національних ліг УЄФА, який використовується для визначення представництва країн у єврокубках.[1] У сезоні 2005/06 клуби Ла Ліги вибороли єврокубковий «дубль» — Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья — Кубок УЄФА. До цього останній раз клубам однієї країни таке вдавалося у сезоні 1996/97. Повторити це досягнення вдалося у сезоні 2013/14 Реалу - переможцю Ліги Чемпіонів та Севільї - переможцю Ліги Європи, сезоні 2014/15, коли Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья - Лігу Європи та в сезоні 2015/16, з Реалом переможцем Ліги Чемпіонів та Севільєю переможцем Ліги Європи.
Ла-Ліга одна з найпопулярніших професійних спортивних ліг у світі, у сезоні 2014/15 років середня відвідуваність склала 26 741 глядачів. Це шостий результат серед будь-яких спортивних ліг у світі та четвертий серед футбольних після Бундесліги, Прем'єр-Ліги і Індійської суперліги.[2][3]
Зміст
ІсторіяРедагувати
ЗаснуванняРедагувати
Вперше ідею національної футбольної ліги в Іспанії запропонував у квітні 1927 року Хосе Марія Ача, директор клубу Аренас Клуб де Гечо. Після тривалих дискусій стосовно розміру ліги і критеріїв допуску клубів, врешті решт Королівська федерація футболу Іспанії визначила десятку перших учасників Прімера ліги 1928 року. «Барселона», «Реал Мадрид», «Атлетик Більбао», Реал Сосьєдад, «Аренас Клуб де Гечо» і Реал Уніон приєдналися на правах попередніх переможців Королівського кубка. Атлетик Мадрид (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид), РКД Еспаньйол і КЕ Європа одержали право участі як попередніх фіналістів кубка, а Расінг Сантадер виборов місце у лізі через перехідний турнір з грою на вибування. Станом на кінець сезону 2007-08 тільки три з членів-засновників, Барселона, Реал Мадрид і Атлетик Більбао, жодного разу не вибували до нижчих дивізіонів.
1930-і рокиРедагувати
Хоча Барселона виграла перший чемпіонський титул, а Реал Мадрид перемагав у 1932 і 1933 роках, на початку лідером іспанського футболу був Атлетик Більбао, посівши перше місце у 1930, 1931, 1934 і 1936 роках і друге — у 1932 і 1933 роках. У 1935 році чемпіоном вперше (і поки востаннє) став Реал Бетіс, який тоді виступав під назвою Бетіс Баломпіє. Лігу було призупинено на період громадянської війни в Іспанії, але клуби республіканської території (крім двох мадридських), розіграли між собою Середземноморську лігу, чемпіоном якої у 1937 році стала Барселона.
1940-і рокиРедагувати
Після поновлення Ліги у 1940-х роках спочатку найсильнішими клубами були Атлетіко Авіасьон, Валенсія і Севілья. Атлетіко Авіасьон (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид) отримав право участі в сезоні 1939-40 лише як заміна Реалу Ов'єдо, чий стадіон було ушкоджено під час війні. Клуб святкував перемогу в перший же сезон, а також захистив свій титул у 1941 році. Інші клуби втратили гравців через вигнання, страту і загибель на війні, але Атлетіко навпаки підсилився завдяки злиттю Атлетик Мадрид і Авіасьон Насьональ з Сарагоси. Молодий передвоєнний склад Валенсії було також збережено, і у післявоєнні роки він виріс у чемпіонів, вигравши титул у 1942, 1944 і 1947 роках, а також посівши друге місце у 1948 і 1949 роках. Севілья також переживала коротку золоту добу, посівши друге місце у 1940 і 1942 роках і виборовши поки що свій єдиний титул у 1946 році. Наприкінці десятиріччя Барселона почала потроху перебирати на себе мантію лідера, ставши чемпіоном у 1945, 1948 і 1949 роках.
Ді Стефано, Пушкаш, Кубала і СуаресРедагувати
Хоча «Атлетіко» Мадрид (змінивши назву з «Атлетіко Авіасьйон») став чемпіоном у 1950 і 1951 роках під керівництвом натхненника катеначо Еленіо Еррера, 1950-ті роки були початком ери домінування «Барселони» і «Реала». Протягом 1930-х, 1940-х і 1950-х років існували суворі обмеження на кількість іноземних гравців. У більшості випадків клубам дозволялося заявити лише трьох іноземних гравців на гру. Але у 1950-х роках «Реал» і «Барселона» знайшли можливість обійти правила, натуралізувавши Альфредо Ді Стефано, Ференца Пушкаша і Ладислава Кубалу. Натхненна грою Кубали, Барса здобула титул у 1952 і 1953 роках. Ді Стефано, Пушкаш і Франциско Хенто були ядром складу «Реала», який домінував у другій половині 1950-х років. «Реал» виграв лігу у 1954, 1955, 1957 і 1958 роках, поступившись титулом «Атлетику» Більбао у 1956 році. «Барселона» виграла чемпіонат у 1959 і 1960 роках під керівництвом Еленіо Еррера і з Луїсом Суаресом у складі.
Домінування МадридаРедагувати
Між 1961 і 1980 роками в Прімера лізі домінував Реал Мадрид, стававши чемпіоном 14 разів, включаючи п'ять перемог поспіль між 1961 і 1965 роками і дві серії з трьох перемог поспіль (1967-69 і 1978-80 рр.). Лише Атлетіко Мадрид зміг скласти гідну конкуренцію Реалу протягом цього періоду, перемігши чотири рази (у 1966, 1970, 1973 і 1977 роках). Ще два титули дісталися Валенсії у 1971 році і Барселоні з Йоханом Кройфом у складі в 1974 році.
1980-і рокиРедагувати
Врешті-решт домінуванню двох клубів з Мадрида було покладено кінець, хоча й тимчасово, двома клубами з країни Басків. Реал Сосьєдад виграв титул у 1981 і 1982 роках, а Атлетик Більбао — у 1983 і 1984 роках. Террі Венеблс привів Барселону до одного титула у 1985 році, після чого Реал Мадрид знову ставав переможцем п'ять раз поспіль (1986-90 рр.) під провідом Лео Беенхаккера. У складі мадридців грав Уго Санчес і легендарна «Когорта стерв'ятника» — Еміліо Бутрагеньо, Мануель Санчіс, Рафаель Мартін Васкес, Мічел і Мігель Пардеса.
1990-і рокиРедагувати
Йохан Кройф повернувся до Барселони як тренер у 1988 році, зібравши легендарну «Команду-мрію» з такими гравцями, як Хосеп Гвардьола, Хосе Марі Бакеро, Чики Бегиристайн, Гойкоечеа, Рональд Куман, Мікаель Лаудруп і Христо Стоїчков. Ця команда виграла титул чотири рази поспіль між 1991 і 1994 роками, а також виграла Кубок Чемпіонів у 1992 році. Після конфлікту з Кройфом Лаудруп перейшов до головного суперника Барси, Реала, і допоміг йому перервати переможну ходу Барселони у 1995 році. Після цього чемпіонами стали Атлетіко Мадрид у 1996-му і знов Реал Мадрид у 1997-му році. Після успіху Кройфа ще один голландець Луїс ван Галь прибув на Камп Ноу, і з допомогою таких талантів як Луїш Фіґо, Луїс Енріке і Рівалдо Барселона знов виграла титул у 1998 і 1999 роках.
Нове тисячоліттяРедагувати
У новому тисячолітті Реал і Барселона зіштовхнулися з новими іспитами. Між 1993 і 2004 роками Депортіво Ла-Корунья фінішував в трійці призерів десять разів — більше аніж Реал чи Барселона, а у 2000 році, під провідом Хав'єра Ірурета, Депортіво став дев'ятим чемпіоном в історії ліги. Реал Мадрид виборов титул у 2001 і 2003 роках, але все більшу конкуренцію мадридцям складала Валенсія, яка переживала відродження під керівництвом Ектора Купера, дійшовши до фіналу Ліги Чемпіонів у 2000 і 2001 роках. Його наступник Рафаель Бенітес продовжив розпочату справу і привів клуб до чемпіонства у 2002 році і до «дубля» в лізі і кубку УЄФА у 2004 році. Барселона, натхненна грою Рональдіньо, виборола титул в сезонах 2004-05 і 2005-06 (другий раз разом з Лігою Чемпіонів). Одночасно зійшла зірка Севільї, яка хоча й не виграла лігу, двічі поспіль перемогла у кубку УЄФА (2005-06 і 2006-07 — в другому випадку здолавши в фіналі ще один іспанський клуб, РКД Еспаньйол). Але наприкінці десятиріччя Реал повернув собі втрачені позиції, ставши чемпіоном у сезонах 2006-07 і 2007-08.
Клуби-учасникиРедагувати
Учасники Прімера дивізіону сезону 2016-17:
| Клуб | Стадіон | Місткість |
|---|---|---|
| Атлетик Більбао | Сан Мамес | 53 289 |
| Атлетіко Мадрид | Вісенте Кальдерон | 54 907 |
| Барселона | Камп Ноу | 99 354 |
| Валенсія | Месталья | 55 000 |
| Вільярреал | Ель Мадрігал | 24 890 |
| Гранада | Лос Карменес | 23 156 |
| Депортіво | Ріасор | 34 600 |
| Депортіво Алавес | Мендісорроса | 19 900 |
| Ейбар | Іпуруа | 6 267 |
| Еспаньйол | Корнелла-Ель Прат | 40 500 |
| Леганес | Бутарке | 8 138 |
| Лас-Пальмас | Гран-Канарія | 32 150 |
| Малага | Ла Росаледа | 30 044 |
| Осасуна | Естадіо Рейно де Наварра | 19 983 |
| Реал Бетіс | Беніто Вільямарін | 52 500 |
| Реал Мадрид | Сантьяго Бернабеу | 85 454 |
| Реал Сосьєдад | Аноета | 32 076 |
| Севілья | Рамон Санчес Пісхуан | 45 500 |
| Сельта | Балаїдос | 31 800 |
| Спортінг Хіхон | Ель Молінон | 29 029 |
ЧемпіониРедагувати
Рік за рокомРедагувати
Досягнення чемпіонівРедагувати
Станом на кінець сезону 2018-19
| Клуб | Титулів | Других місць | Переможні роки |
|---|---|---|---|
| Реал Мадрид | 1931-32, 1932-33, 1953-54, 1954-55, 1956-57, 1957-58, 1960-61, 1961-62, 1962-63, 1964-65, 1964-65, 1966-67, 1967-68, 1968-69, 1971-72, 1974-75, 1975-76, 1977-78, 1978-79, 1979-80, 1985-86, 1986-87, 1987-88, 1988-89, 1989-90, 1994-95, 1996-97, 2000-01, 2002-03, 2006-07, 2007-08, 2011-12, 2016-17 | ||
| Барселона | 1929, 1944-45, 1947-48, 1948-49, 1951-52, 1952-53, 1958-59, 1959-60, 1973-74, 1984-85, 1990-91, 1991-92, 1992-93, 1993-94, 1997-98, 1998-99, 2004-05, 2005-06, 2008-09, 2009-10, 2010-11, 2012-13, 2014-15, 2015-16, 2017-18, 2018-19 | ||
| Атлетіко Мадрид | 1939-40, 1940-41, 1949-50, 1950-51, 1965-66, 1969-70, 1972-73, 1976-77, 1995-96, 2013-14 | ||
| Атлетик Більбао | 1929-30, 1930-31, 1933-34, 1935-36, 1942-43, 1955-56, 1982-83, 1983-84 | ||
| Валенсія | 1941-42, 1943-44, 1946-47, 1970-71, 2001-02, 2003-04 | ||
| Реал Сосьєдад | 1980-81, 1981-82 | ||
| Депортіво | 1999–2000 | ||
| Севілья | 1945-46 | ||
| Реал Бетіс | 1934-35 |
Індивідуальні нагородиРедагувати
Існує велика кількість індивідуальних нагород, найвизначнішими з яких є Трофео Пічічі (або просто Пічічі) найкращому бомбардиру ліги і Трофео Замора — найкращому воротареві (останнім нагороджується воротар з найменшою кількістю голів, пропущених в середньому за гру). Обидві нагороди присуджуються найбільшою спортивною газетою в Іспанії «Марка».
Гвардійці Прімери за історіюРедагувати
станом на початок сезону 2017/18
| # | Футболіст | Роки | Ігри |
|---|---|---|---|
| 1 | Андоні Субісаррета | 1981—1998 | 622 |
| 2 | Рауль Гонсалес | 1994—2010 | 550 |
| 3 | Еусебіо Сакрістан | 1983—2002 | 543 |
| 4 | Франсіско Буйо | 1980—1997 | 542 |
| 5 | Мануель Санчіс | 1983—2001 | 524 |
| 6 | Ікер Касільяс | 1999—2015 | 510 |
| 7 | Хаві | 1998—2015 | 505 |
| 8 | Мігель Солер | 1983—2003 | 504 |
| 9 | Фернандо Єрро | 1987—2003 | 497 |
| 10 | Хосе Марія Бакеро | 1980—1997 | 483 |
| 11 | Лорен Хуарос | 1984—2002 | 482 |
| 12 | Хоакін Алонсо | 1977—1992 | 479 |
Найкращі бомбардири Прімери за історіюРедагувати
станом на кінець сезону 2018/2019 років:
| № | Країна | Футболіст | Роки | Голи | Матчі | Середня результ. |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 
|
Ліонель Мессі | 2004- | 419 | 452 | 0.93 |
| 2 | 
|
Кріштіану Роналду | 2009-2018 | 311 | 292 | 1.07 |
| 3 |
|
Тельмо Сарра | 1940-1955 | 251 | 277 | 0.91 |
| 4 | 
|
Уго Санчес | 1981-1994 | 234 | 347 | 0.67 |
| 5 |
|
Рауль | 1994-2010 | 228 | 550 | 0.41 |
| 6 |
|
Альфредо Ді Стефано | 1953-1966 | 227 | 329 | 0.69 |
| 7 |
|
Сезар Родріґес | 1939-1955 | 223 | 353 | 0.63 |
| 8 |
|
Кіні | 1970-1987 | 219 | 448 | 0.49 |
| 9 |
|
Пахінью | 1943-1956 | 210 | 278 | 0.76 |
| 10 |
|
Мундо | 1939-1950 | 195 | 231 | 0.84 |
| 11 |
|
Карлос Сантільяна | 1970-1988 | 186 | 461 | 0.40 |
| 12 |
|
Давід Вілья | 2003-2014 | 185 | 352 | 0.53 |
| 13 |
|
Хуан Арса | 1943-1959 | 182 | 349 | 0.52 |
| 14 |
|
Гільєрмо Горостіса | 1929-1945 | 178 | 256 | 0.70 |
| 15 | 
|
Самюель Ето'о | 1998-2009 | 162 | 280 | 0.58 |
| 16 |
|
Луїс Арагонес | 1960-1974 | 160 | 360 | 0.44 |
| 17 | 
|
Ференц Пушкаш | 1958-1966 | 156 | 180 | 0.87 |
| 18 |
|
Аріц Адуріс | 2002- | 157 | 429 | 0.37 |
| 19 |
|
Хуліо Салінас | 1982-2000 | 152 | 417 | 0.36 |
| 20 |
|
Адріан Ескудеро | 1945-1958 | 150 | 287 | 0.52 |
(Жирним виділені гравці, що продовжують виступати у Ла Лізі)
Визначні гравці ПрімериРедагувати
Найкращі гравці ЄвропиРедагувати
Володарі Золотого м'яча за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
Альфредо Ді Стефано — 1957, 1959
Раймон Копа — 1958- Луїс Суарес — 1960
Йоган Кройф — 1973
Христо Стоїчков — 1994
Рівалдо — 1999
Луїш Фігу — 2000- Роналду — 2002
- Роналдінью — 2005
Фабіо Каннаваро — 2006- Ліонель Мессі — 2009, 2010, 2011, 2012, 2015
- Кріштіану Роналду — 2013, 2014, 2016, 2017
Лука Модрич — 2018
Найкращі гравці світу ФІФАРедагувати
Найкращі гравці світу за версією ФІФА за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
- Ромаріу — 1994
- Роналду — 1996, 1997, 2002
- Рівалдо — 1999
- Луїш Фігу — 2001
- Зінедін Зідан — 2003
- Роналдінью — 2004, 2005
- Фабіо Каннаваро — 2006
- Ліонель Мессі — 2009, 2010, 2011, 2012, 2015
- Кріштіану Роналду — 2013, 2014, 2016, 2017
- Лука Модрич — 2018
Найкращі бомбардири ЄвропиРедагувати
Володарі Золотого бутса у складі іспанського клубу.
Уго Санчес — 1990- Роналду — 1997
- Рой Макай — 2003
Дієго Форлан — 2005, 2009- Ліонель Мессі — 2010, 2012, 2013, 2017, 2018
- Кріштіану Роналду — 2011, 2014, 2015
- Луїс Суарес — 2016
Українці в Ла-ЛізіРедагувати
| Гравець | Клуб | Сезон | Ігри | Голи |
|---|---|---|---|---|
| Василь Рац |  «Еспаньйол»
|
1988/1989 | 10 | 0 |
| Сергій Погодін |  «Мерида»
|
1995/1996 | 3 | 1 |
| Дмитро Чигринський |  «Барселона»
|
2009/2010 | 12 | 0 |
| Олександр Яковенко | .png){kind=small} «Малага»
|
2013/2014 | 9 | 1 |
| Євген Коноплянка |  «Севілья»
|
2015/2016 | 32 | 4 |
| Роман Зозуля | .png){kind=small} «Бетіс»
|
2016/2017 | 6 | 0 |
| Артем Кравець |  «Гранада»
|
2016/2017 | 26 | 5 |
| Денис Бойко | «Малага»
|
2016/2017 | 3 | 0 |
| Максим Коваль |  «Депортіво»
|
2017/2018 | 2 | 0 |
| Андрій Лунін |  «Леганес»
|
2018/2019 | 5 | 0 |
| Василь Кравець | «Леганес»
|
2018/2019 | 6 | 0 |
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ UEFA Country Ranking 2008 (англ.). http://www.xs4all.nl/~kassiesa/bert/. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2007-12-23.
- ↑ Attendances in India, China and the USA catching up with the major European leagues. World Soccer. Процитовано 2016-05-25.
- ↑ European football statistics. 2008.
- ↑ а б в г д Теперішня назва — Реал Мадрид
- ↑ Теперішня назва — Реал Бетіс
- ↑ а б в г д е Теперішня назва — Атлетіко Мадрид