Ла-Ліга
Ла-Ліга, або Пріме́ра Дивізіо́н Професійної футбольної ліги Іспанії (ісп. Primera División), відомий також просто як Прімера — професійний футбольний турнір клубів з найвищого рівня системи футбольних ліг Іспанії. Ла-Ліга вважається однією з найкращих футбольних ліг у світі.
 | |
| Засновано | 1929 |
|---|---|
| Країна |
 Іспанія |
| Конфедерація | УЄФА |
| Кількість команд | 20 |
| Рівень в ієрархії | 1 |
| Вибуття в | Сегунда Дивізіон |
| Національні кубки |
Кубок Іспанії з футболу Суперкубок Іспанії з футболу |
| Міжнародні кубки |
Ліга чемпіонів УЄФА Ліга Європи УЄФА Ліга конференцій УЄФА |
| Найбільше перемог |
Реал Мадрид (35 титулів) |
| Найбільше виступів | Андоні Субісаррета (622) |
| Найкращий бомбардир | Ліонель Мессі (474) |
| ТВ-мовники | Movistar+, Gol |
| Вебсайт | www.laliga.com |
 Поточний сезон | |
Дев'ять клубів ставали переможцями Ла-Ліги. Починаючи з 1950-х років панівними клубами були Реал Мадрид і Барселона. Станом на кінець сезону 2021/22, Реал ставав чемпіоном 35 разів, а Барселона 26 разів. Однак протягом 1930-х і 1940-х років, а також протягом останніх сезонів Ла-Ліга була більш конкурентною. У 30-х і 40-х роках з Реалом і Барселоною успішно конкурували Валенсія, Атлетіко (Мадрид) і Атлетік (Більбао), а у 1990-х і 2000-х роках — та ж сама Валенсія і Депортіво Ла-Корунья.
Станом на вересень 2021 року Ла-Ліга посідала друге місце (поступаючись Англії) у рейтингу національних ліг УЄФА, який використовується для визначення представництва країн у єврокубках.[1] У сезоні 2005/06 клуби Ла Ліги вибороли єврокубковий «дубль» — Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья — Кубок УЄФА. До цього останній раз клубам однієї країни таке вдавалося у сезоні 1996/97. Повторити це досягнення вдалося у сезоні 2013/14 Реалу Мадрид - переможцю Ліги Чемпіонів та Севільї - переможцю Ліги Європи, сезоні 2014/15, коли Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья - Лігу Європи, в сезоні 2015/16, з Реалом Мадрид переможцем Ліги Чемпіонів та Севільєю переможцем Ліги Європи та в сезоні 2017/18, з Реалом Мадрид переможцем Ліги Чемпіонів та Атлетіко (Мадрид) переможцем Ліги Європи. В сезоні 2018/19, англійські клуби повторили це досягнення: Ліверпуль став переможцем Ліги Чемпіонів та Челсі переможцем Ліги Європи.
Ла-Ліга одна з найпопулярніших професійних спортивних ліг у світі, у сезоні 2018/19 років середня відвідуваність склала 26 933 глядачів. Це сьомий результат серед будь-яких спортивних ліг у світі та третій серед футбольних після Бундесліги та Прем'єр-Ліги.[2]
Історія ред.
Заснування ред.
Вперше ідею національної футбольної ліги в Іспанії запропонував у квітні 1927 року Хосе Марія Ача, директор клубу Аренас Клуб Гечо. Після тривалих дискусій стосовно розміру ліги й критеріїв допуску клубів, урешті-решт Королівська федерація футболу Іспанії визначила десятку перших учасників Прімери ліги 1928 року. «Барселона», «Реал Мадрид», «Атлетік» (Більбао), «Реал Сосьєдад», «Аренас Клуб Гечо» і «Реал Уніон» приєдналися на правах попередніх переможців Королівського кубка. «Атлетік Мадрид» (тодішня назва клубу «Атлетіко» Мадрид), РКД «Еспаньйол» і КЕ «Європа» одержали право участі як попередніх фіналістів кубка, а «Расінг (Сантандер)» виборов місце у лізі через перехідний турнір з грою на вибування. Станом на кінець сезону 2020-21 тільки три з членів-засновників, Барселона, Реал Мадрид і Атлетік (Більбао), жодного разу не вибували до нижчих дивізіонів.
1930-і роки ред.
Хоча Барселона виграла перший чемпіонський титул, а Реал Мадрид перемагав у 1932 і 1933 роках, на початку лідером іспанського футболу був Атлетік (Більбао), посівши перше місце у 1930, 1931, 1934 і 1936 роках і друге — у 1932 і 1933 роках. У 1935 році чемпіоном вперше (і поки востаннє) став Реал Бетіс, який тоді виступав під назвою Бетіс Баломпіє. Лігу було призупинено на період громадянської війни в Іспанії, але клуби республіканської території (крім двох мадридських), розіграли між собою Середземноморську лігу, чемпіоном якої у 1937 році стала Барселона.
1940-і роки ред.
Після поновлення Ліги у 1940-х роках спочатку найсильнішими клубами були Атлетіко Авіасьон, Валенсія і Севілья. Атлетіко Авіасьон (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид) отримав право участі в сезоні 1939-40 лише як заміна Реалу Ов'єдо, чий стадіон було ушкоджено під час війні. Клуб святкував перемогу в перший же сезон, а також захистив свій титул у 1941 році. Інші клуби втратили гравців через вигнання, страту і загибель на війні, але Атлетіко навпаки підсилився завдяки злиттю Атлетик Мадрид і Авіасьон Насьональ з Сарагоси. Молодий передвоєнний склад Валенсії було також збережено, і у післявоєнні роки він виріс у чемпіонів, вигравши титул у 1942, 1944 і 1947 роках, а також посівши друге місце у 1948 і 1949 роках. Севілья також переживала коротку золоту добу, посівши друге місце у 1940 і 1942 роках і виборовши поки що свій єдиний титул у 1946 році. Наприкінці десятиріччя Барселона почала потроху перебирати на себе мантію лідера, ставши чемпіоном у 1945, 1948 і 1949 роках.
Ді Стефано, Пушкаш, Кубала і Суарес ред.
Хоча «Атлетіко» Мадрид (змінивши назву з «Атлетіко Авіасьйон») став чемпіоном у 1950 і 1951 роках під керівництвом натхненника катеначо Еленіо Еррера, 1950-ті роки були початком ери домінування «Барселони» і «Реала». Протягом 1930-х, 1940-х і 1950-х років існували суворі обмеження на кількість іноземних гравців. У більшості випадків клубам дозволялося заявити лише трьох іноземних гравців на гру. Але у 1950-х роках «Реал» і «Барселона» знайшли можливість обійти правила, натуралізувавши Альфредо Ді Стефано, Ференца Пушкаша і Ладіслава Кубалу. Натхненна грою Кубали, Барса здобула титул у 1952 і 1953 роках. Ді Стефано, Пушкаш і Франсіско Хенто були ядром складу «Реала», який домінував у другій половині 1950-х років. «Реал» виграв лігу у 1954, 1955, 1957 і 1958 роках, поступившись титулом «Атлетіку» (Більбао) у 1956 році. «Барселона» виграла чемпіонат у 1959 і 1960 роках під керівництвом Еленіо Еррери й з Луїсом Суаресом у складі.
Домінування Мадрида ред.
Між 1961 і 1980 роками в Прімері лізі домінував Реал Мадрид, стававши чемпіоном 14 разів, включаючи п'ять перемог поспіль між 1961 і 1965 роками й дві серії з трьох перемог поспіль (1967-69 і 1978-80 рр.). Лише Атлетіко Мадрид зміг скласти гідну конкуренцію Реалу протягом цього періоду, перемігши чотири рази (у 1966, 1970, 1973 і 1977 роках). Ще два титули дісталися Валенсії у 1971 році й Барселоні з Йоханом Кройфом у складі в 1974 році.
1980-і роки ред.
Врешті-решт домінуванню двох клубів з Мадрида було покладено кінець, хоча й тимчасово, двома клубами з Країни Басків. Реал Сосьєдад виграв титул у 1981 і 1982 роках, а Атлетік (Більбао) — у 1983 і 1984 роках. Террі Венейблз привів Барселону до одного титулу у 1985 році, після чого Реал Мадрид знову ставав переможцем п'ять раз поспіль (1986-90 рр.) під проводом Лео Бенгаккера. У складі мадридців грав Уго Санчес і легендарна «Когорта стерв'ятника» — Еміліо Бутрагеньйо, Мануель Санчіс, Рафаель Мартін Васкес, Мічел і Мігель Пардеса.
1990-і роки ред.
Йоган Кройф повернувся до Барселони як тренер у 1988 році, зібравши легендарну «Команду-мрію» з такими гравцями, як Жузеп Гвардіола, Хосе Марі Бакеро, Чікі Беґірістайн, Гойкоечеа, Роналд Куман, Мікаель Лаудруп і Христо Стоїчков. Ця команда виграла титул чотири рази поспіль між 1991 і 1994 роками, а також виграла Кубок Чемпіонів у 1992 році. Після конфлікту з Кройфом Лаудруп перейшов до головного суперника Барси, Реала, і допоміг йому перервати переможну ходу Барселони у 1995 році. Після цього чемпіонами стали Атлетіко Мадрид у 1996-му і знов Реал Мадрид у 1997-му році. Після успіху Кройфа ще один голландець Луї ван Гал прибув на Камп Ноу, і з допомогою таких талантів як Луїш Фігу, Луїс Енріке і Рівалдо Барселона знов виграла титул у 1998 і 1999 роках.
Нове тисячоліття ред.
У новому тисячолітті Реал і Барселона зіштовхнулися з новими іспитами. Між 1993 і 2004 роками Депортіво Ла-Корунья фінішував в трійці призерів десять разів — більше аніж Реал чи Барселона, а у 2000 році, під проводом Хав'єра Ірурети, Депортіво став дев'ятим чемпіоном в історії ліги. Реал Мадрид виборов титул у 2001 і 2003 роках, але все більшу конкуренцію мадридцям складала Валенсія, яка переживала відродження під керівництвом Ектора Купера, дійшовши до фіналу Ліги Чемпіонів у 2000 і 2001 роках. Його наступник Рафаель Бенітес продовжив розпочату справу і привів клуб до чемпіонства у 2002 році й до «дубля» в лізі та кубку УЄФА у 2004 році. Барселона, натхненна грою Роналдінью, виборола титул в сезонах 2004-05 і 2005-06 (другий раз разом з Лігою Чемпіонів). Одночасно зійшла зірка Севільї, яка хоча й не виграла лігу, двічі поспіль перемогла у кубку УЄФА (2005-06 і 2006-07 — в другому випадку здолавши в фіналі ще один іспанський клуб, РКД Еспаньйол). Але наприкінці десятиріччя Реал повернув собі втрачені позиції, ставши чемпіоном у сезонах 2006-07 і 2007-08.
Клуби-учасники ред.
Учасники Ла-Ліги сезону 2022-23:
| Команда | Місто | Стадіон | Місткість |
|---|---|---|---|
| Альмерія | Альмерія | Хуегос Медітерранеос | 15,000 |
| Атлетік | Більбао | Сан-Мамес | 53,289 |
| Атлетіко | Мадрид | Ванда Метрополітано | 68,456 |
| Барселона | Барселона | Камп Ноу | 99,354 |
| Валенісія | Валенсія | Месталья | 49,430 |
| Вільярреал | Вілярреаль | де ла Кераміка | 26,354 |
| Ельче | Ельче | Мартінес Валеро | 33,732 |
| Еспаньйол | Барселона | РСДЕ | 40,000 |
| Жирона | Жирона | Естаді Монтіліві | 11,810 |
| Кадіс | Кадіс | Нуево Міранділья | 20,724 |
| Мальорка | Пальма | Візіт Майорка | 24,262 |
| Осасуна | Памплона | Ель Садар | 23,576 |
| Райо Вальєкано | Мадрид | Кампо де Вальєкас | 14,708 |
| Реал Бетіс | Севілья | Беніто Вільямарін | 60,721 |
| Реал Вальядолід | Вальядолід | Хосе Соррилья | 28,012 |
| Реал Мадрид | Мадрид | Сантьяго Бернабеу | 81,044 |
| Реал Сосьєдад | Сан-Себастьян | Реале | 39,500 |
| Севілья | Севілья | Рамон Санчес Пісхуан | 43,883 |
| Сельта | Віго | АБАНКА Балаїдос | 29,000 |
| Хетафе | Хетафе | Колісеум Альфонсо Перес | 17,393 |
Чемпіони ред.
Рік за роком ред.
Досягнення чемпіонів ред.
Індивідуальні нагороди ред.
Існує велика кількість індивідуальних нагород, найвизначнішими з яких є Трофей Пічічі (або просто Пічічі) найкращому бомбардиру ліги та Трофей Самори — найкращому воротареві (останнім нагороджується воротар з найменшою кількістю голів, пропущених в середньому за гру). Обидві нагороди присуджуються найбільшою спортивною газетою в Іспанії «Марка».
Гвардійці Прімери за історію ред.
станом на 28 листопада 2022 року
| # | Футболіст | Роки | Ігри |
|---|---|---|---|
| 1 | Андоні Субісаррета | 1981—1998 | 622 |
| 2 | Хоакін | 2001— | 605 |
| 3 | Рауль Гарсія | 2004— | 567 |
| 4 | Рауль Гонсалес | 1994—2010 | 550 |
| 4 | Еусебіо Сакрістан | 1983—2002 | 543 |
| 5 | Франсіско Буйо | 1980—1997 | 542 |
| 7 | Мануель Санчіс | 1983—2001 | 523 |
| 8 | Ліонель Мессі | 2004—2021 | 520 |
| 9 | Ікер Касільяс | 1999—2015 | 510 |
| 10 | Серхіо Рамос | 2004—2021 | 508 |
| 11 | Хаві | 1998—2015 | 505 |
| 12 | Мікель Солєр | 1983—2003 | 504 |
| 13 | Фернандо Єрро | 1987—2003 | 497 |
| 14 | Хосе Марі Бакеро | 1980—1997 | 483 |
| 15 | Лорен Хуарос | 1984—2002 | 481 |
Найкращі бомбардири Прімери за історію ред.
станом на 10 червня 2023 року
| № | Країна | Футболіст | Роки | Голи | Матчі | Середня результ. |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 
|
Ліонель Мессі | 2004-2021 | 474 | 520 | 0.91 |
| 2 | 
|
Кріштіану Роналду | 2009-2018 | 311 | 292 | 1.07 |
| 3 |
|
Тельмо Сарра | 1940-1955 | 254 | 277 | 0.92 |
| 4 | 
|
Карім Бензема | 2009-2023 | 238 | 439 | 0.54 |
| 5 | 
|
Уго Санчес | 1981-1994 | 234 | 347 | 0.67 |
| 6 |
|
Рауль | 1994-2010 | 228 | 550 | 0.41 |
| 7 |
|
Альфредо Ді Стефано | 1953-1966 | 227 | 329 | 0.69 |
| 8 |
|
Сезар Родріґес | 1939-1955 | 221 | 353 | 0.63 |
| 9 |
|
Кіні | 1970-1987 | 219 | 448 | 0.49 |
| 10 |
|
Паїньйо | 1943-1956 | 210 | 278 | 0.76 |
| 11 |
|
Мундо | 1939-1951 | 195 | 231 | 0.84 |
| 12 |
|
Карлос Сантільяна | 1970-1988 | 186 | 461 | 0.4 |
| 13 |
|
Давід Вілья | 2003-2014 | 185 | 352 | 0.53 |
| 14 |
|
Хуан Арса | 1943–1959 | 182 | 349 | 0.52 |
| 15 | 
|
Луїс Суарес | 2014-2022 | 176 | 258 | 0.68 |
| 16 |
|
Гільєрмо Горостіса | 1929-1946 | 178 | 256 | 0.7 |
| 17 |
|
Антуан Грізманн | 2010- | 174 | 459 | 0.38 |
| 18 | 
|
Самюель Ето'о | 1998-2009 | 162 | 280 | 0.58 |
| 19 |
|
Луїс Арагонес | 1960-1974 | 160 | 360 | 0.44 |
| 20 |
|
Аріц Адуріс | 2002-2020 | 158 | 443 | 0.36 |
| 21 | 
|
Ференц Пушкаш | 1958-1966 | 156 | 180 | 0.87 |
(Жирним виділені гравці, що продовжують виступати у Ла Лізі)
Визначні гравці Прімери ред.
Найкращі гравці Європи ред.
Володарі Золотого м'яча за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
Альфредо Ді Стефано — 1957, 1959
Раймон Копа — 1958- Луїс Суарес — 1960
Йоган Кройф — 1973
Христо Стоїчков — 1994
Рівалдо — 1999
Луїш Фігу — 2000- Роналду — 2002
- Роналдінью — 2005
Фабіо Каннаваро — 2006- Ліонель Мессі — 2009, 2010, 2011, 2012, 2015, 2019, 2021
- Кріштіану Роналду — 2013, 2014, 2016, 2017
Лука Модрич — 2018- Карім Бензема - 2022
Найкращі гравці світу ФІФА ред.
Найкращі гравці світу за версією ФІФА за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
- Ромаріу — 1994
- Роналду — 1996, 1997, 2002
- Рівалдо — 1999
- Луїш Фігу — 2001
- Зінедін Зідан — 2003
- Роналдінью — 2004, 2005
- Фабіо Каннаваро — 2006
- Ліонель Мессі — 2009, 2010, 2011, 2012, 2015, 2019
- Кріштіану Роналду — 2013, 2014, 2016, 2017
- Лука Модрич — , 2018
Найкращі бомбардири Європи ред.
Володарі Золотого бутса у складі іспанського клубу.
Уго Санчес — 1990- Роналду — 1997
- Рой Макай — 2003
Дієго Форлан — 2005, 2009- Ліонель Мессі — 2010, 2012, 2013, 2017, 2018, 2019
- Кріштіану Роналду — 2011, 2014, 2015
- Луїс Суарес — 2016
Українці в Ла-Лізі ред.
| Гравець | Клуб | Сезон | Ігри | Голи |
|---|---|---|---|---|
| Василь Рац |  «Еспаньйол»
|
1988/89 | 11 | 0 |
| Сергій Погодін |  «Мерида»
|
1995/96 | 3 | 1 |
| Дмитро Чигринський |  «Барселона»
|
2009/10 | 12 | 0 |
| Олександр Яковенко | .png){kind=small} «Малага»
|
2013/14 | 9 | 1 |
| Євген Коноплянка |  «Севілья»
|
2015/16 | 32 | 4 |
| Роман Зозуля | .png){kind=small} «Бетіс»
|
2016/17 | 6 | 0 |
| Артем Кравець |  «Гранада»
|
2016/17 | 26 | 5 |
| Денис Бойко | «Малага»
|
2016/17 | 3 | 0 |
| Максим Коваль |  «Депортіво»
|
2017/18 | 2 | 0 |
| Андрій Лунін |  «Леганес»
|
2018/19 | 5 | 0 |
 «Реал Мадрид»
|
2021/22 | 2 | 0 | |
| 2022/23 | 7 | 0 | ||
| 2023/24 | 2 | 0 | ||
| Василь Кравець | «Леганес»
|
2018/19 | 6 | 0 |
| Віктор Циганков |  «Жирона»
|
2022/23 | 19 | 3 |
| 2023/24 | 10 | 2 | ||
| Артем Довбик | «Жирона»
|
2023/24 | 12 | 6 |
| Роман Яремчук |  «Валенсія»
|
2023/24 | 5 | 0 |
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ UEFA Country Ranking 2008 (англ.). http://www.xs4all.nl/~kassiesa/bert/. Архів оригіналу за 3 січня 2008. Процитовано 23 грудня 2007.
- ↑ Average sports attendance by league 2019/20. Statista (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
- ↑ а б в г д Теперішня назва — Реал Мадрид
- ↑ Теперішня назва — Реал Бетіс
- ↑ а б в г д е Теперішня назва — Атлетіко Мадрид
Посилання ред.
- Сайт Ла Ліги [Архівовано 13 січня 2008 у Wayback Machine.]
- Сайт Королівської федерації футболу Іспанії [Архівовано 13 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
- Газета Марка [Архівовано 21 січня 2009 у Wayback Machine.]
- Газета As [Архівовано 29 лютого 2000 у Wayback Machine.]
- Газета El Mundo Deportivo [Архівовано 16 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Soccer Spain [Архівовано 2 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Статистика на сайті worldcupadvice.com