Ландскне́хт (від нім. Landsknecht — буквально — «слуга країни», від Land — «країна» та Knecht — «батрак», «солдат») — німецький найманий піхотинець в XV—XVII століттях, що прибував на військову службу із власною зброєю. Військо ландскнехтів комплектувалося зі зубожілого дворянства, ремісників, селян і містян. Вперше ландскнехти з'явилися у Швабії (Південна Німеччина), де спочатку так звані найманці зі своєї країни; надалі ландскнехтами стали називати й іноземних найманців. З XVI століття ландскнехти набули широкого поширення у Франції, Австрії, Іспанії, німецьких, італійських та інших державах. Загони ландскнехтів блукали Західною Європою й наймалися до того, хто більше платив.

Ландскнехти. Картина Данієля Гопфера. Початок XVI століття
Прапороносець б'ється з ландскнехтами
Німецькі типи першої половини XVI ст. (ландскнехти в нижній частині). Малюнок 1882 року
Див. також: Кнехт (значення)

Термін «ландскнехт» вперше був введений у вживання близько 1470 Пітером ван Хагенбахом, військовим командиром бургундського герцога Карла Сміливого.

Комплектування

ред.

Війська найманців — ландскнехти та рейтари, що набули поширення в Європі з кінця XV ст. до початку XVIII ст. — з'явилися перехідною ланкою від лицарської кінноти середньовіччя до регулярних армій нового часу, що комплектувалися рекрутами.

Ландскнехт наймався в основному з представників нижчого стану (бідноти) на противагу лицарям-дворянам, хоча останні нерідка займали пости вищих офіцерів в підрозділах ландскнехту. Наймання здійснювалося на певний термін (від 3 місяців до 1 року) і проводився особами, що отримали спеціальний патент від монарха.

Різними заходами, головним чином матеріальними подачками, фізичними методами дії, загрозою воєнного суду, що засуджував ландскнехтів за боягузтво і невиконання наказів до суворих покарань аж до страти, начальники ландскнехтів добивалися від них сліпої покори, стійкості й завзятості в бою. В цілому ж тверда свідома дисципліна в ландскнехтів була відсутня. Під час воєн і походів вони займалися грабежами та мародерством. Рухомі жагою наживи, ландскнехти розоряли зайняті міста і села, виявляли виняткову жорстокість стосовно мирного населення. Награбоване майно розподілялося між рядовими ландскнехтами та їхніми начальниками. У зв'язку з цим в період Тридцятирічної війни стали прозивними такі слова, як «банда» (загін ландскнехту) і «мародер» (прізвище одного з капітанів ландскнехту). Вважалося також, що ландскнехт заробляв у місяць більше, ніж фермер за рік.

Починаючи з 2-ї половини XVII століття через поступовий перехід європейських держав до постійних національних армій ландскнехти були скасовані.

Тактика

ред.

Військо ландскнехтів складалося з полків, які підрозділялися на значки. У полку їх було від 10 до 16, в окремих випадках до 18. Значок зазвичай складався з 300—400, інколи 500—600 чол., у тому числі 50 стрільців-аркебузирів, більшість же були пікінерами (інші були озброєні алебардами, мечами, в тому числі дворучними мечами «для поля» — еспадонами та фламбергами). Полки та значки були організаційно-адміністративними одиницями та не мали тактичної самостійності.

У бою ландскнехти діяли великими масами, як правило, в зімкнутому бойовому порядку (строю) у вигляді однієї великої чотирикутної колони; застосовувалося також шикування клином або трикутником. Застосовували тактику використання підрозділів verlorene Haufen (нім. загублений підрозділ)[1]. Резерви були або відсутні, або украй слабкими й не могли істотно вплинути на хід бою.

Озброєння

ред.
 
Озброєння ландскнехтів початку XVII століття: мушкет із сошкою, ґнотова трубка, берендейка з порохівницею, розрядник-тріскачка, кіраса, горжет, шолом-моріон, нагрудник, дюсак, алебарда, кацбальгер, протазан, піки. Гравюра з книги Kriegskunst zu Fuss Й. Я. Валльгаузена, 1615 р.

Характерним обладунком ландскнехтов були лати 3/4 (особливий тип неповного латного захисту) відомі також як «ландскнехтський обладунок».

Сучасність

ред.

Термін «ландскнехт» в сучасній літературі інколи використовується як прозивна назва найманих військ, службовців за плату інтересам визначених кіл.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Forlorn Hope. 1911 Encyclopædia Britannica. Т. Volume 10. Процитовано 14 грудня 2023.

Джерела

ред.
  • Радянська військова енциклопедія. «К-22» —ЛИНЕЙНЫЙ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1979. — Т. 4. — С. 565. — ISBN 00101-236. (рос.)

Посилання

ред.