Порохівни́ця — ємність для зберігання та носіння невеликої кількості пороху. Порохівниці виготовлялися з рога, шкіри, дерева, міді чи срібла. Використовувалися з кінця XV сторіччя и до XIX, до появи унітарних патронів.

Герб Кривого Рогу
Герб Шостки

Відомі порохівниці, виготовлені з рогу, які чіплялися до пояса за часів козаччини. За деякими версіями, назва міста Кривий Ріг походить від знайденої біля річки Інгулець порохівниці загиблого козака.

Порохівниця є атрибутом нового герба Кривого Рогу та Шостки.

Козацькі порохівниціРедагувати

 
Марка України «Порохівниця». Сьомий випуск стандартних марок. 2011

На території України порохівниці почали виготовляти з того часу, як з'явилася вогнепальна зброя, заряд якої набивався з дула. Їх виникнення пов'язане з історією появи запорозького козацтва (1471—1583 роки). Про це свідчить зображення козака з мушкетом, списом і рогом за поясом на військовій печатці, наданій козакам польськими королями Сигізмундом І (1507—1548) і Стефаном Баторієм (1576—1585). Яків Собеський (1588—1646), батько польського короля Яна III Собеського, учасник Хотинської війни 1620—1621 років, свідчив, що усі запорозькі козаки володіли рушницями. Французький інженер Гійом Левассер де Боплан (1600 1673), подорожуючи Україною й потім описуючи життя запорожців, зазначав, що кожний козак, вирушаючи в похід, брав з собою шаблю, дві рушниці та 6 ліврів пороху (близько 3 кг).[1]

Порохівниці і натруски переважно носили підвішеними на поясі, рідше — на плечовому перев'язі.

У військовому побуті використовували два види порохівниць: порохівниці для зберігання грубого пального пороху, яким начиняли набої, та порохівниці-натруски для підсипки дрібного пороху на полицю замка вогнепальної зброї. Процес заряджання виглядав наступним чином:

  1. вояк зводив курок на запобіжник; на відкриту полицю замка сипав порох з натруски, закривав полицю;
  2. діставав з ладівниці патрон, надривав (скушував) його з боку пороху, висипав порох в ствол, опускав туди пусту паперову оболонку з кулею;
  3. виймав шомпол й прибивав ним заряд в стволі (при цьому папір, зім'явшись, ставав пижем);
  4. убираючи шомпол в ложе, ставив курок на бойовий звід, прикладався і смикав за спусковий гачок.[2]

ВиготовленняРедагувати

Для виготовлення порохівниць і натрусок використовували ріг, кістку, дерево, шкіру та метали. Для порохівниці обирали стовбур рога з розгалуженнями. Цей матеріал був легким, міцним, водонепроникним. Торці закривали роговими, металевими чи дерев'яними заглушками. В один отвір вставлялася металева трубочка для засипання пороху в рушницю. На музейних пам'ятках збереглися вигровирувані імена козацьких майстрів: Івана Дружиненка, Микити Зубенка, Івана Корженка.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Українські порохівниці, Людмила Білоус, Музей українського народного декоративного мистецтва, Історичний альманах Купола, вип. 4 (2007 р.)
  2. Порохівниці — складова воєнного спорядження українських військ XVII—XVIII ст., Євген Славутич, УДК: [623.4.07 + 355.666] (477)

ДжерелаРедагувати