Пітер фон Гагенбах
Петер фон Гаґенбах (бл. 1420 — 9 травня 1474), також П'єр де Гаґенбах, П'єтро ді Гаґенбах, П'єр д'Аршамбо або П'єр д'Акенбак — бургундський лицар з Ельзасу, німецький військовий і цивільний командир, засуджений за воєнні злочини. Суд над Гаґенбахом вважається першим відомим судовим процесом у справі про воєнний злочин в історії.
| Пітер фон Гагенбах | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1423 |
| Помер | 9 травня 1474[1][2] Брайзах ·обезголовлення |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Знання мов | французька[1] |
| Нагороди | |
 | |
Біографія
ред.Він народився в ельзасько-бургундській сім'ї, родом з Аґенбака, де вона володіли замком.
Карл Сміливий, герцог Бургундії, призначив його судовим виконавцем Верхнього Ельзасу для управління територіями та правами на Верхньому Рейні, які були закладені герцогом ПередньоїАвстрії Сигмундом за 50 000 флоринів згідно з Сент-Омерським договором 1469 року. Там він ввів термін Ландскнехт — з німецької Land («край, країна») + Knecht («слуга»). Спочатку він мав на меті позначати солдат низин Священної Римської імперії на противагу швейцарським найманцям. Вже в 1500 році оманливе написання Lanzknecht</link> стало поширеним через фонетичну та візуальну схожість між Land(e)s</link> («землі/території») і Lanze</link> (" спис ").
Після повстання міст Верхнього Рейну проти його тиранії Гаґенбах був притягнутий до суду за звірства, вчинені під час окупації Брайзаха. Суд на ним, який проводився спеціальним (ad hoc) трибуналом Священної Римської імперії в 1474 році, був першим «міжнародним» визнанням зобов'язань командирів діяти у законний спосіб.[3][4] Він був засуджений за злочини, зокрема вбивство, військове зґвалтування та лжесвідчення, серед інших злочинів, яким «він, як лицар, мав за обов'язок запобігати». Його захист ґрунтувався на тому, що лише виконував накази герцога Бургундського, якому Священна Римська імперія передала Брейзах.[3][5] Однак спеціальний трибунал відмовився прийняти це як захист. Пітер фон Гагенбах був визнаний винним у вбивстві, зґвалтуванні та лжесвідченнях і обезголовлений у Брайзаху.[6]
Спадщина
ред.Попри те, що доктрина відповідальності командування не використовувалася прямо, це розглядається як перший судовий процес, заснований на цьому принципі.[6][7] Він також включає найдавніше задокументоване переслідування сексуальних/ сексуально-спрямованих злочинів перед міжнародним трибуналом, коли він був засуджений за зґвалтування, скоєні його військами.[8]
Нещодавно суд над Пітером фон Гаґенбахом цитувався як аргумент проти поточних зусиль у сучасній Австралії, спрямованих на повторний розгляд або посмертне помилування засуджених злочинців бурської війни Брейкера Моранта, Пітера Хендкока, Джорджа Віттона та Генрі Піктона.[9]
Див. також
ред.Список літератури
ред.- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118719882 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Greppi, Edoardo (30 вересня 1999). The evolution of individual criminal responsibility under international law. International Review of the Red Cross (835). Процитовано 21 листопада 2023.
- ↑ Grant, Linda (1 квітня 2006). Exhibit highlights the first international war crimes tribunal. Harvard Law Bulletin. Процитовано 21 листопада 2023.
- ↑ Bassiouni, M. Cherif (Spring 2006). The Perennial Conflict Between International Criminal Justice and Realpolitik. Georgia State University Law Review. 22 (3): 551. Процитовано 21 листопада 2023.
- ↑ а б Schabas, William A. (2007). Chapter 1: Creation of the Court. An Introduction to the International Criminal Court (вид. 3rd). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-88125-8. Процитовано 21 листопада 2023.
- ↑ Command Responsibility The Mens Rea Requirement, By Eugenia Levine, Global Policy Forum, February 2005
- ↑ Luping, Diane. 2009. «Investigation and Prosecution of Sexual and Gender-Based Crimes before the International Criminal Court.» Journal of Gender, Social Policy & the Law. 17(2): 431—492.
- ↑ Leach, Charles (2012). The legend of Breaker Morant is dead and buried : a South African version of the Bushveldt Carbineers in the Zoutpansberg : May 1901–April 1902. Louis Trichardt, South Africa: Charles Leach. ISBN 978-0-620-52056-0. OCLC 808438842. p. 194.