Вікіпедія

Аркебузири

Аркебузи́ри, аркебу́зери (фр. arquebusiers) — солдати XV—XVII століть, озброєні аркебузами.

Європейський аркебузир кінця XVI ст. Гравюра бл. 1600 р.
Іспанський аркебузир XVII ст. Фігура з виставки в Гібральфаро, Малага, Іспанія

Історія

ред.

Попередниками аркебузирів як стрільців з вогнепальною зброєю були кулевринери. Перші аркебузири з'явилися в Китаї часів династії Мін (кінець XIV ст.). У той час китайські воєначальники вже розуміли важливість ручної вогнепальної зброї, тому це призвело до створення цілих частин, озброєних аркебузами. Ці загони, об'єднані в «Дивізії божественного розуму» (Шень-чі їн), у взаємодії з кавалерією зіграли вирішальну роль у вигнанні з Китаю монголів.

Аркебузири діяли разом з пікінерами в складі бойових шикувань (наприклад, терції), і первісно на одного аркебузира припадало не менш ніж три пікінери. Надалі число стрільців збільшувалося і стало дорівнювати числу пікінерів, а з появою багнетів і перевищило його. Аркебузиром був кожний четвертий солдат Чорної армії, а в цілому по війську це співвідношення становило 1:5, що було відносно високим для того часу. Незважаючи на то, у Західній Європі до XVI століття тільки близько 10 % солдатів мали вогнепальну зброю[1][2]. У битві при Павії у 1525 році 3 тис. аркебузирів здобули перемогу над 8 тис. французьких лицарів, поклавши таким чином край пануванню лицарських армій в Європі.

На початку XVI ст. аркебузири з'являються в Московському князівстві, де вони носили назву пищальників[3]. Тисячі таких вояків брали участь у війні за Псков у 1510 р. і здобутті Смоленська в 1512 р.

У Речі Посполитій аркебузири впроваджені за правління Стефана Баторія (друга половина XVI ст.) і проіснували до часів Яна Собеського (друга половина XVII ст.)[4].

У Японії аркебузири з'являються середині XVI ст., коли після знайомства з вогнепальною зброєю португальців японці починають виробництво аркебуз-танеґасіма й озброюють ними піхотинців-асигару. У 1575 році в битві при Наґасіно воєначальник Ода Нобунага поставив три лінії аркебузирів за дерев'яний частокіл, що захищав їх від ворожої кінноти. Шикування в три лінії уможливило стрільцям двох задніх ліній перезаряджати свою зброю в той час, як перша лінія вела вогонь, забезпечивши безперервну стрільбу і компенсуючи тим самим недостатню влучність вогню аркебузи.

Посилення піхоти викликало зміни в тактиці й озброєнні кавалерії. Таранний удар лицарським списом ставав неефективним проти піхотних рядів аркебузирів і пікінерів, тому з XVI століття спис заміняють пістолі і петриналь, а у вжиток входить прийом «караколь». Так з'являються нові роди кавалерії — кірасири й рейтари, здатні протистояти новим піхотним шикуванням. Крім того, був створений і кінний варіант цього роду піхоти — кінні аркебузири. У Франції кожній роті жандармів надавався загін з 50 кінних аркебузирів[5].

Після появи більш удосконалих мушкетів до середини XVI ст. роль стрільців у піхотних шикуваннях переходить до мушкетерів, а аркебузири з полегшеними аркебузами починають використовуватися як легка піхота[6]. З виходом з ужитку аркебуз у XVII ст. аркебузири зникають.

Озброєння

ред.

Крім основної зброї, ґнотової рушниці, аркебузири мали допоміжну зброю, яка ставала необхідною у випадку бою на близькій відстані, зокрема під час перезаряджання. Вона включала меч (шпагу), кинджал, 1-2 пістолі. Захисне спорядження могло складатися з кіраси й шолома. Бойова амуніція включала сумку для куль, ріг для натруски (пороху, який сипали на полицю), запас ґнота й берендейку з дерев'яними трубочками для відміряних зарядів[7]. Для стрільби з ранніх варіантів аркебуз (XV—XVI ст.) використовувалася сошка.

Див. також

ред.
 
Аркебузир (ландсхнехт-доппельзольднер). Малюнок з Енциклопедичного словника Меєра, бл. 1885 р.

Галерея

ред.
  •  
    Загін аркебузирів у моріонах з офіцером. Сучасна реконструкція
  •  
    Аркебузир на гравюрі Г. Гольціуса, 1585-1589 рр.
  •  
    Аркебузир Ян ван дер Геде. Фрагмент картини Рембрандта «Нічна варта».
  •  
    Аркебузир, сучасний малюнок

Примітки

ред.
  1. ↑ Vajna-Naday, Warhistory. p. 40.
  2. ↑ Courtlandt Canby: A History of Weaponry. Recontre and Edito Service, London. p. 62.
  3. ↑ Paul, Michael C. (2004), The Military Revolution in Russia, 1550—1682, in The Journal of Military History, v. 68, a. 2004, n. 1, pp. 24-25
  4. ↑ arkabuz // encyklopedia PWN. (пол.)
  5. ↑ Все войны мировой истории : по Харперской энциклопедии военной истории Р. Э. Дюпюи и Т. Н. Дюпюи = The Harper Encyclopedia of Military History / [редкол.: А. Д. Балабуха и др.] ; с коммент. Н. Л. Волковского и Д. Н. Волковского. — СПб. : Полигон, 2004. — Т. 3: 1500-1750 гг. — С. 25—26. — ISBN 5-89173-270-X. (рос.)
  6. ↑ Аркебуза // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  7. ↑ Оружие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Література

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аркебузири
  • Ефимов С. В., Рымша С. С. Оружие Западной Европы XV-XVII вв / Ефимов Сергей Владимирович, Рымша Сергей Станиславович ; Военно-ист. музей артиллерии, инженерных войск и войск связи. — СПб. : Атлант. — Т. 2: Арбалеты, артиллерия, ручное огнестрельное, комбинированное и охотничье оружие. — 380 с. — (Оружейная академия) — ISBN 978-5-98655-028-2. (рос.)
  • Функен Л., Функен Ф. Средние века. Эпоха ренессанса: Пехота — Кавалерия — Артиллерия = Le costume, l’armure et les armes au temps de la chevalerie. Le siècle de la Renaissance / Пер. с франц. М. Б. Ивановой. — М. : Астрель : АСТ, 2009. — 144 с. — (Энциклопедия вооружения и военного костюма) — ISBN 978-5-17-014796-0. (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аркебузири&oldid=33849433