Ґнотови́й замок — вид рушничного замка, де запалювання заряду здійснюється за допомогою ґнота. Використовувався в ручній вогнепальній зброї (аркебузах, мушкетах, фузеях) у XV—XVII століттях.

Ґнотовий серпентиновий замок рушниці XVI ст.
Клацаючий замок рушниці-танеґасіма
Стрільба з ґнотової рушниці

Спочатку заряд запалювали вручну піднесенням до запалювального отвору розпеченого прута. Такий спосіб мав суттєві недоліки: потрібно завжди тримати під рукою вогонь, мати для ґнота або прута вільну руку при стрільбі, а також те, що прут закривав собою приціл.

Винахід ґнотового замкаРедагувати

Ґнотовий замок було винайдено приблизно в 1430 році, його поява зробила поводження з рушницею значно простішим. Основні відмінності будови нової зброї були такими: виник попередник сучасного спускового гачка — важіль-серпентин у формі літери S, розташований на ложі рушниці, за допомогою серпентину ґніт приводився в дію, що звільняло руку стрільця. Запалювальний отвір було перенесено в сторону, отже ґніт тепер не закривав ціль. Такий ранній тип ґнотового замка називається серпентиновим[1][2].

Ґнотовий замок невдовзі після появи був дещо вдосконалений, так з'явився клацаючий ґнотовий замок (англ. snap matchlock). Серпентину надали засувку, яка утримує його, і пружину[3], з'явилася порохова полиця для запалу, яка пізніше стала закриватися кришкою, існував також варіант ґнотових рушниць, у будові яких спусковий гачок був замінений на спускову кнопку. Недоліком механізму з пружиною було те, що при надто сильному ударі о полицю ґніт часто гаснув. Клацаючий замок використовувався в Європі приблизно з 1475 по 1640 р., а в Японії — з 1543 по бл. 1880 р.[4] (японські рушниці з клацаючими ґнотовими замками відомі як «танеґасіма»)[5]. Такий само замок використовувався і на малайських аркебузах (істинґарах)[6][7].

Головним недоліком ґнотових рушниць виявилася їх порівняно низька стійкість до вологи і вітру, порив якого міг здути натруску з полиці, до того ж стрільцю доводилося постійно мати доступ до відкритого вогню, а крім того, залишався після пострілу тліючий нагар в каналі ствола, який погрожував моментальним займанням при заряджанні пороху. Таким чином, заряджання ґнотової рушниці з порохівниці великою кількістю пороху ставало досить небезпечним, а тому з метою убезпечення стрільців від серйозних опіків були введені патронташі (берендейки), у яких були ємності, які містили меншу кількість димного пороху — рівно стільки, скільки необхідно для пострілу.

Винайдений на початку XVI століття колісцевий замок, однак, не витіснив ґнотовий зважаючи на свою складність і дорожнечу; і тільки винайдений слідом ударний замок до кінця XVII століття в основному витіснив ґнотовий. Проте, в деяких регіонах, наприклад, в Центральній Азії, ґнотові рушниці застосовувалися принаймні до кінця XIX століття[8].

Див. такожРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ágoston, Gábor (2005). Guns for the Sultan. Cambridge University Press. с. 88. ISBN 978-0-521-84313-3. 
  2. Handgonnes and Matchlocks. Процитовано 2008-12-05. 
  3. European & American arms, c. 1100—1850, Author Claude Blair, Publisher B. T. Batsford, 1962, Original from Pennsylvania State University, Digitized Jun 30, 2009 P.42
  4. The defences of Macau: forts, ships and weapons over 450 years Richard J. Garrett, Hong Kong University Press, 2010, ISBN 9789888028498 P.176
  5. Tanegashima: the arrival of Europe in Japan, Olof G. Lidin, Nordic Institute of Asian Studies, NIAS Press, 2002 P.1-14
  6. Tarling, Nicholas (1992). The Cambridge History of Southeast Asia: Volume 1, From Early Times to C.1800. Cambridge University Press. ISBN 9780521355056. 
  7. Eaton, Richard M. (2013). Expanding Frontiers in South Asian and World History: Essays in Honour of John F. Richards. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 9781107034280. 
  8. Н. М. Пржевальский, «Монголия и страна тангутов», 1876

ПосиланняРедагувати