Відкрити головне меню
Кужіль на кужівці. Музей у Віллен-ле-Роше
Жінка пряде кужіль. Село Ізведово, Тверська губернія. Фото С. М. Прокудіна-Горського, 1910

Кужі́ль і ку́жіль[1], куде́ля[2], куде́лиця[3] (від прасл. *kǫdělь), іноді ми́чка[4], пові́смо[5], розм. куже́лиця[6] — сировина для прядіння. Може являти собою очищене від костриці і вичісане волокно льону чи конопель або розчісану вовну.

Слово «кужіль» може бути як жіночого (кужі́ль, род. відм. куже́лі), так і чоловічого роду (ку́жіль, род. відм. ку́желя)[1].

Зміст

ОтриманняРедагувати

Лляний і конопляний кужіль отримують переробленням трести на волокно на тіпальних машинах з подальшим чесанням — очищенням волокон від відходів (суміші переплутаних волокон і костриці).

Для отримання вовняної кужелі зістрижену овечу вовну промивають і розчісують, щоб відділити довгі волокна від коротких висічок. Після короткі волокна чешуть і розпушують[7].

Залежно від якості початкової сировини кужіль підрозділяють на перший, другий і третій ґатунки[8].

У традиційному господарствіРедагувати

 
Кужівка з кужіллю на картині В. А. Тропініна «Дівчина з веретеном»
 
Кужівка-вилка

До поширення тіпальних, чесальних і прядильних машин кужіль готували вручну — волокно льону і конопель м'яли і тіпали примітивними знаряддями — терлицею або ручною м'ялкою у вигляді тригранної призми, потім чесали («микали»)[9] металевими гребінками і щітками. Шерсть для вовняної кужелі ретельно промивали (іноді парили у теплій воді з лугом), висушену вовну скубли руками або розчісували («чухрали»)[10] за допомогою дерев'яного гребеня чи металевих щіток, відділяючи довгі волокна (волос) від коротких висічок («штиму»). Після цього штим чесали на залізних щітках («граблях», «щітях») і розпушували[11].

Традиційно стрижку старих овець проводили в день Літнього Миколи (22 травня), річних овець стригли після Трійці, а ягнят — у Петрівку[11].

Готовий кужіль намотували на спеціальний кілок — кужівку («кужілку», «кужіль», «гребінь»), часто у вигляді вилки або дошки із зубцями. Кужівка могла бути верхньою частиною ручної прядки (з'єдуватися з дошкою-«присідкою» або вставлятися в отвір на лаві)[12][13], а могла використовуватися і самостійно — як тримач кужелі на самопрядці.

У традиційній культуріРедагувати

Кужіль традиційно пов'язували з волоссям — «мичкою» називали також пасмо жіночого волосся, що вибивається з коси, а також волосся, зав'язане на потилиці, на зразок шиньйону[4].

На Бойківщині повитуха відрізала пуповину дівчинці на гребені-кужівці[14]. Це могли робити і в разі народження хлопчика — щоб наступною дитиною була дівчинка. Схожий звичай побутував і на Гуцульщині[15].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Кужіль // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Куделя // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Куделиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. а б Мичка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Повісмо // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Кужелиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Кудель / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.)
  8. Сельскохозяйственный словарь-справочник. — Москва — Ленинград: Государстенное издательство колхозной и совхозной литературы «Сельхозгиз». Главный редактор: А. И. Гайстер. 1934.
  9. Микати // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Чухрати // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. а б «Сукнарство на Гуцульщині»
  12. Переріб льону конопель і вовни
  13. Гобелен в сучасному інтер'єрі
  14. Іванна Люта. Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
  15. Андрій Забловський. Програмування гендерних ролей в родильній обрядовості українців. Архів оригіналу за 9 січень 2017. Процитовано 8 січень 2017. 

ПосиланняРедагувати