Прялка
Прялка

Прядильна машинамашина, на якій з рівниці (або вовняної стрічки) виготовляють пряжу.

Ще за кілька тисячоліть до нашої ери майже всі народи застосовували ручний спосіб створення пряжі: витягали з маси волокон (переважно вовни, льону, бавовни, коноплі) вузеньку стрічечку і зсукували її пальцями. Першими знаряддями прядіння стали ручні гребені, якими розчісували волокна, і ручні веретена, за допомогою яких волокна зсукували. Досконалішими були прядки, веретена яких приводилися в рух від обертового колеса. З XV століття в Європі почали застосовувати самопрядки з ножним приводом, які одночасно зсукували пряжу і намотували її на веретено. В 1738 у Великобританії запатентовано першу машину безперервного прядіння з витяжним приладом, на якій витягали, скручували і намотували пряжу. Пізніше у Великобританії і Франції було створено кілька типів машин прядильного виробництва.

Найпоширенішими сучасними прядильними машинами є кільцеві (з веретеном) і пневмомеханічні (без веретена, розроблені наприкінці 60-х років радянськими і чехословацькими спеціалістами). На кільцевій прядильній машині рівниця (або стрічка) потрапляє з котушки у витяжний прилад, де витягується до заданої товщини, потім, проходячи через ниткопровідник та бігунок, скручується, після чого за допомогою веретена намотується на шпулю (патрон тощо). У продуктивніших пневмомеханічних прядильних машинах рівниця роз'єднується на окремі волокна, які потоком повітря подаються в швидкообертову камеру, де з них формується пряжа. Дальше удосконалення прядильних машин спрямоване на підвищення швидкості прядіння, поліпшення конструкції розділяючих пристроїв, розширення діапазону товщин виробленої пряжі тощо.

ДжерелаРедагувати