Відкрити головне меню
Катерина II у кокошнику
Жінка у кокошнику. Уфімська губ. 1911 р.

Коко́шник — стародавній жіночий головний убір в Росії з високим оздобленим напівкруглим щитком над чолом. За звичаєм кокошники носили переважно заміжні жінки. Вважалося, що простоволосі жінки могли накликати нещастя, тому волосся щільно покривалося головним убором — одним з них був кокошник.

Походження назвиРедагувати

Слово «кокошник» вперше зустрічається в документах XVI століття, і на думку М. Фасмера, походить від застарілого російського кокошь («півень», «курка») — за формою, яка часто нагадує гребінь півня чи курки[1]. Форма кокошника і сама його назва були різними в різних регіонах Росії. Наприклад, в Псковському, Костромському, Нижньогородському, Саратовському і Володимирському регіонах кокошники нагадували формою наконечник стріли. У Симбірському регіоні кокошник мав форму півмісяця в інших регіонах зовсім іншу форму від звичайного гребня. Кокошник мав також різні назви в різних регіонах: «каблучок», «нахил», «златоглав», «рогачка», «кокуй».

ІсторіяРедагувати

Кокошник набув поширення на півночі Росії. Аналоги кокошника є у марійців — називається «шурка» (від «шур» – «ріг»), в ерзі «панґо» (дослівно в перекладі з ерзянської — гриб)[2], удмуртів «айшон» та інших. Найдавніший кокошник був виявлений в Алабузькому городищі поблизу міста Пльос, серед залишків костюму 7 століття[3].

У центральних і південних областях Росії традиційним головним убором була кибалка («кічка») і сорока.

СимволікаРедагувати

Кокошник вважався святковим і навіть весільним головним убором — його зазвичай розшивали різними орнаментами-оберегами та символами подружньої вірності і родючості. Дуже часто, кокошник був не тільки прикрасою жінки, але і її оберігом. Зазвичай кокошник вперше одягали в день весілля, а потім носили по великих святах до народження першої дитини.

ВиготовленняРедагувати

Виробленням кокошників займалися спеціальні майстрині-кокошниці. Кокошник був предметом розкоші і ознакою соціального становища його володарки — тому оздоблення кокошника було надзвичайно вишукане і дороге. Кокошник виготовляли з дорогої тканини, яку натягували на тверду (берестяну або картонну) основу, нижній край кокошника часто обшивали підоболонню — сіткою з перлів, а по сторонах, над скронями кріпили рясна — нитки перлових намист, що низько спадають на плечі. Кокошники ретельно зберігалися в в сім'ї і передавалися у спадок подальшим поколінням.

Інші значенняРедагувати

У російській архітектурі 16 — 17 ст. кокошником також називали прикраси на фасадах будинків, що формою нагадував головний убір.

ПриміткиРедагувати

  1. Кокошник // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  2. Жіночі головні убори Глос ерзі
  3. Мартынов, А. И. Археология: учебник и практикум для академического бакалавриата / А. И. Мартынов. — 8-е изд., перераб. и доп. — М. : Издательство Юрайт, 2016. — 472 с. — (Серия: Бакалавр. Академический курс). — ISBN 978-5-9916-3921-7.

ПосиланняРедагувати

  • Кокошник Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 215.